Постанова суду № 240/5009/20 від 16.09.2021 про визнання протиправною та скасування податкової консультації та рішень

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 240/5009/20

адміністративне провадження № К/9901/26453/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (суддя Чернова Г.В.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2021 року (судді: Залімський І. Г., Мацький Є.М., Сушко О.О.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Житомирській області,

третя особа - Пенсійний фонд України,

про визнання протиправною та скасування податкової консультації та рішень,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовною заявою до Державної податкової служби України (надалі також - ДПС України), Головного управління ДПС у Житомирській області (надалі також - Відповідач), третя особа - Пенсійний фонд України, у якій із врахуванням доповнень та уточнень просив:

- визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України за №713/6/99-00-04-06-03-06/1ПК від 20 лютого 2020 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення №4011/6/99-00-08-06-01-06 від 31 січня 2020 року в частині зобов`язання ГУ ДПС у Житомирській області сформувати та направити нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) відносно нього, з урахуванням викладеного в даному рішенні, яке винесене Державною податковою службою України;

- визнати протиправним та скасувати рішення №16023/6/99-00-08-06-01-06 від 13 травня 2020 року, винесене Державною податковою службою України, яким нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31 березня 2020 року №Ф-15926-52 ГУ ДПС у Житомирській області, сформовану відносно нього залишено без змін, а скаргу на дану вимогу - без задоволення;

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Житомирській області, щодо взяття на облік з 4 червня 2019 року його як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Житомирській області зняти з 4 червня 2019 року його з податкового обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 31 березня 2020 року №Ф-15926-52 сформовану відносно нього в повному обсязі;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України та Головного управління ДПС у Житомирській області солідарно, на його користь, моральну шкоду в 25000 (двадцять п`ять тисяч) грн.

В обґрунтування позову зазначено, що:

- дії Відповідача щодо самостійної його реєстрації Позивача як платника єдиного внеску не відповідають вимогам чинного законодавства;

- безпідставне нарахування боргу на підставі спірної у справі вимоги підтверджується тим, що Позивач як пенсіонер та інвалід третьої групи звільнений від сплати єдиного соціального внеску, що також свідчить про необхідність скасування рішень за результатами розгляду скарг на цю вимогу;

- протиправність рішень та дій суб`єктів владних повноважень завдали моральної шкоди, яку Позивач оцінив у 25 000 грн.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною та скасовано індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України за №713/6/99-00-04-06-03-06/1ПК від 20 лютого 2020 року;

- визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової служби України №4011/6/99-00-08-06-01-06 від 31 березня 2020 року;

- визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової служби України №16023/6/99-00-08-06-01-06 від 13 травня 2020 року;

- визнано протиправними дії Головного управління ДПС у Житомирській області, щодо взяття на облік з 4 червня 2019 року ОСОБА_1 як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність;

- зобов`язано Головне управління ДПС у Житомирській області зняти з 4 червня 2019 року ОСОБА_1 з податкового обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність;

- визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 31 березня 2020 року №Ф 15926-52 сформовану відносно ОСОБА_1 ;

- у решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині, суд першої інстанції виходив із того, що Позивач не подавав заяви за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу, натомість 4 червня 2019 року Відповідач самостійно встановив Позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП. Такі дії щодо самостійного взяття на облік з 4 червня 2019 року Позивача як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, не узгоджуються з нормами підзаконних актів, якими визначено процедуру взяття на облік платників єдиного внеску;

Пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №520/3939/19, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ГУ ДФС у Житомирській області безпідставно здійснювало нарахування Позивачу єдиного внеску, а тому рішення податкових органів, а саме рішення ДПС України №4011/6/99-00-08-06-01-06 від 31 січня 2020 року, вимога Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 31 березня 2020 року №Ф-15926-52, рішення №16023/6/99-00-08-06-01-06 від 13 травня 2020 року, винесене Державною податковою службою України, є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо вимоги про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України за №713/6/99-00-04-06-03-06/1ПК від 20 лютого 2020 року суд першої інстанції зазначив, що цей акт індивідуальної дії містить лише цитування положень законодавства України та не містить конкретних відповідей на жодне із поставлених питань Позивачем.

Роблячи висновки щодо відсутності підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн, суд першої інстанції зазначив про недоведеність Позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідачів йому заподіяно моральну шкоду, а саме Позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань.

Ухваливши постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2021 року, апеляційний суд апеляційну скаргу Позивача залишив без задоволення, а апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області задовольнив, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У цьому судовому рішенні зроблено висновки про таке.

Адвокат, після отримання права на здійснення адвокатської діяльності індивідуально зобов`язаний стати на облік в контролюючих органах як платник податків і як платник єдиного внеску. У разі невиконання вказаного обов`язку адвокатом, контролюючий орган, у разі отримання інформації про те, що фізична особа зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, вправі обліковувати такого адвоката в контролюючому органі як особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою "платник не подав заяви для взяття на облік", з урахуванням цього Позивач з 30 листопада 2017 року є адвокатом, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, а отже з цього часу є платником єдиного внеску. З урахуванням цього з огляду на неподання адвокатом ОСОБА_1 до контролюючого органу про взяття його на облік як платника єдиного внеску безпідставними є позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Житомирській області, щодо взяття на облік з 04 червня 2019 року його як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, а також про зобов`язання Головне управління ДПС у Житомирській області зняти з 4 червня 2019 його з податкового обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Оскільки Позивач з моменту набуття статусу платника єдиного внеску не виконував обов`язків платника єдиного внеску, у тому числі не нараховував і не сплачував єдиний внесок, правомірним є донарахування відповідних сум єдиного внеску контролюючим органом, що свідчить про правомірність вимоги Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 31 березня 2020 року №Ф-15926-52, а також рішень ДПС України №4011/6/99-00-08-06-01-06 від 31 січня 2020 року та №16023/6/99-00-08-06-01-06 від 13 травня 2020 року.

У оскаржуваній індивідуальній податковій консультації Позивачу роз`яснено наведені положення чинного законодавства, за змістом яких платником єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність, наявність статусу особи з інвалідністю не звільняє адвоката від обов`язків платника єдиного внеску. З урахуванням наведеного апеляційний суд зазначив, що у вказаній податковій консультації ДПС України надано повну та обґрунтовану відповідь на звернення Позивача, її зміст відповідає положенням чинного законодавства.

Оскільки у ході апеляційного розгляду справи не встановлено фактів порушення відповідачами прав Позивача у межах спірних правовідносин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та рішенням суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням поданих уточнень, просив: скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2021 року у справі №240/5009/20 повністю та частково скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року у справі №240/5009/20 в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 43005393,04053, м. Київ, площа Львівська, 8) та Головного управління ДПС у Житомирській області (код ЄДРПОУ: 43142501, м. Житомир, вул. Юрка Тютюнника, 7) солідарно на користь ОСОБА_1 (інд. код: НОМЕР_1 ) моральної шкоди в розмірі 25 (двадцять п`ять тисяч) грн.00 коп.

При цьому підставою касаційного оскарження визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є адвокатом відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №00897 від 30 листопада 2017 року, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Житомирської області та посвідчення від 30 листопада 2017 року.

Відповідно до довідки від 24 січня 2018 року №1806110700001 ОСОБА_1 взятий на облік як платник податків за №842.

Згідно з посвідченням виданим від 28 лютого 2019 року Позивач є особою з інвалідністю 3 групи.

Відповідно до витягу з Реєстру страхувальників №45 від 15 січня 2020 року ОСОБА_1 взятий на облік як платник єдиного внеску.

13 листопада 2019 року ГУ ДПС у Житомирській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15926-52, відповідно до якої у Позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску.

26 грудня 2019 року Позивачем на адресу ДПС України було направлено скаргу з проханням скасувати вимогу №Ф-15926-52 від 13 листопада 2019 року.

Рішенням ДПС України від 31 січня 2020 року №4011/6/99-00-08-06-01-06 скасовано вимогу №Ф-15926-52 від 13 листопада 2019 року, зобов`язано ГУ ДПС у Житомирській області сформувати на направити нову вимогу.

31 березня 2020 року ГУ ДПС у Житомирській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15926-52, відповідно до якої у Позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 20845,44 грн.

9 квітня 2020 року Позивачем на адресу ДПС України було направлено скаргу з проханням скасувати вимогу №Ф-15926-52 від 31 березня 2020 року.

13 травня 2020 року рішенням ДПС України №16023/6/99-00-08-06-01-06 оскаржувану вимогу залишено без змін.

25 січня 2020 року Позивач звернувся до ДПС України із зверненням на отримання індивідуальної податкової консультації, у якому просив роз`яснити йому:

- Чи зобов`язаний він сам особисто, подавати про себе інформацію, щодо наявності статусу інваліда контролюючому органу, а також роз`яснити порядок отримання ДФС такої інформації відносно особи?

- Чи зобов`язаний він, як фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та є інвалідом сплачувати ЄСВ, враховуючи те, що своєї добровільної згоди на його сплату не надавав?

- Чи буде він звільнений від сплати ЄСВ, якщо відносно нього, буде у встановленому порядку внесено обов`язкову інформацію про інвалідність (із зазначенням її терміну) до інформаційної системи органу доходів і зборів ("Реєстру страхувальників", ІТ "Податковий блок")?

20 лютого 2020 року ДПС України надано податкову консультацію, в якій з посиланням на положення чинного законодавства зазначено таке:

"…Фізичні особи - підприємці звільняються від обов`язку сплачувати єдиний внесок за себе, якщо вони отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю, або досягай віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність положення цієї норми не застосовуються. Враховуючи викладене, особа з інвалідністю, яка здійснює незалежну адвокатську діяльність зобов`язана визначати базу нарахування єдиного внеску та сплачувати суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.

Між Державною податковою службою України та Пенсійним фондом України складено Протокол про обмін інформацією щодо даних про платників єдиного внеску (фізичних осіб - підприємців та членів фермерських господарств, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підстав ах), які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю або досягай пенсійного віку (далі - Протокол).

Відповідно до норм цього Протоколу, Пенсійний фонд України надає Державній податковій службі України інформацію щодо фізичних осіб (платників єдиного внеску) про те, що вони є пенсіонерами за віком або особам з інвалідністю з зазначенням дати встановлення пенсії або інвалідності.

Слід наголосити, що право щодо визначення фізичних осіб - підприємців, які будуть відповідати всім вимогам, зазначеним в частині четвертій ст. 4 Закону № 2464 та які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону № 1058 або особами з інвалідністю, належить виключно Пенсійному фонду України. Державна податкова служба України є користувачем такої інформації відповідно до Протоколу".

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, в касаційній скарзі Позивач посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, про що свідчить таке.

Зміст частини 4 статі 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон № 2464-VI) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до 1 січня 2021 року), підпункту 4.1.2 статті 4 Податкового кодексу України, сутності змін внесених до даної норми Законом України №592-1X "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" від 13 травня 2020 року (чинна з 1 січня 2021 року, на момент винесення судових рішень у справі) та Пояснювальної записки до даного Закону (враховуючи те, що Позивач є пенсіонером, що отримує пенсію, інвалідом, адвокатом/самозайнятою особою без бажання добровільно сплачувати ЄСВ за себе), випливає, що у нього були відсутні правові підстави для сплати єдиного соціального внеску.

На думку Позивача, невстановлення пільг для непрацездатних самозайнятих осіб (адвокатів), щодо звільнення від сплати єдиного внеску, на відміну від фізичних осіб-підприємців (адвокатів), які будучи пенсіонерами або інвалідами по закону звільняються від обов`язку сплачувати єдиний внесок, свідчить про порушення згаданого вище конституційного принципу, отже, такі норми є дискримінаційними по відношенню до самозайнятих осіб (адвокатів), які не є фізичними особами- підприємцями. Встановлення на законодавчому рівні вимоги обов`язкової сплати ЄСВ адвокатами- інвалідами та/або пенсіонерами за віком (самозайнятими особами) - очевидно суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість.

Як зазначено у касаційній скарзі, при винесенні постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду не враховано, що оскаржуване рішення ДПС України №16023/6/99-00-08-06-01-06 від 13 травня 2021 року прийняте ДПС України протягом 30 днів, тобто з порушенням встановлених строків для прийняття такого рішення, за таких умов скарга вважається задоволеною на користь платника ЄСВ. Отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності вказаного рішення не узгоджується із приписами чинного законодавства.

Крім того, Позивач стверджує, суд апеляційної інстанції безпідставно мотивує правомірність дій Відповідача, посилаючись на положення підзаконного нормативного акта, яким передбачено, що облік фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у контролюючих органах здійснюється з урахуванням такого: якщо контролюючим органом за інформацією від іншого державного органу чи при виконанні власних функцій виявляється фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, що є зареєстрованою, але не перебуває на обліку у контролюючому органі, контролюючий орган повідомляє таку особу про необхідність подання заяви для взяття її на облік. Наголошує Позивач і на тому, що повідомлення від контролюючого органу не отримував, що також є порушенням встановленого порядку (процедури).

Суд апеляційної інстанції у вказаній постанові, як стверджує Позивач, не врахував того, що з 2015 року Позивач є пенсіонером/інвалідом, отримує пенсію та добровільної своєї згоди на участь у страхуванні не давав та докази, які це підтверджують долучені до матеріалів справи (копії документів), а вищевказану інформацію про статус за вказаними ознаками умисно не внесено до автоматизованої системи контролюючого органу Відповідачем, чим штучно створено умови для нарахування боргу з ЄСВ.

Позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідачів, йому завдано значної моральної шкоди, що оцінена в розмірі 25 000 грн

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судам першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правильність наданої судами першої та апеляційної інстанцій правової оцінки оскаржуваним індивідуальним актам та діям в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при їх прийнятті та вчиненні Суд звертає увагу на таке.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Житомирській області щодо взяття на облік ОСОБА_2 з 4 червня 2019 року як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність та зобов`язання Головного управління ДПС у Житомирській області зняти з 4 червня 2019 року його з податкового обліку, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - самозайняту особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, слід навести наступне правове регулювання.

За приписами підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від5 липня 2012 року №5076-VI (надалі також- Закон №5076-VI) адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4, частини першої статті 13 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Пунктом 16.1 статті 16 ПК України передбачений обов`язок платник податків стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 63 ПК України регламентовано загальні положення щодо обліку платників податків.

Пунктами 63.1, 63.2 статті 63 ПК України передбачено, що облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Згідно з пунктом 178.1 статті 178 ПК України (яка регламентує оподаткування доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність) особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

За змістом пунктів 65.2, 65.3 статті 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Пункт 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI передбачає, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них відповідної заяви.

За змістом частини четвертої статті 5 Закону № 2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.

Відповідно до статті 5 Закону №2464-VI розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (надалі також - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини 3 статті 117 Конституції України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Пунктом 1 розділу III Порядку № 1162 визначено, що взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.

Згідно з пунктом 4 Розділу VІ Порядку №1162 якщо контролюючими органами при здійсненні своїх функцій за результатами перевірок та звірок, або на підставі інформації від третіх осіб, або на підставі даних інших державних органів чи відповідних державних реєстрів встановлено, що: фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, то такий орган повідомляє таку особу про необхідність подання заяви за формою 1-ЄСВ для взяття її на облік як платника єдиного внеску. Така фізична особа обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою "платник не подав заяви для взяття на облік".

Проаналізувавши наведені вище положення ПК України, Закону №2464-VI та Закону №5076-VI, Порядку №1162 колегія суддів дійшла висновку, що фізична особа, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, у тому числі й адвокатську, підлягає взяттю на облік у контролюючому органі, в тому числі й як платник єдиного соціального внеску.

Необхідно зазначити й те, що, як це передбачено Порядком №1162, невиконання такого обов`язку самозайнятою особою у визначені законодавством строки та отримання контролюючим органами інформації про те, що фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку в контролюючому органі, породжує зобов`язання у податкового органу щодо обліку такої в реєстрі страхувальників як особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою "платник не подав заяви для взяття на облік". Пункт 4 Розділу VІ Порядку №1162 визначає обов`язок контролюючого органу про повідомити особу про необхідність подання заяви за формою 1-ЄСВ для взяття її на облік як платника єдиного внеску.

Поряд із цим у межах цієї справи поза оцінкою та дослідженням судів першої та апеляційної інстанцій залишились обставини щодо дотримання Відповідачем обов`язку повідомлення Позивача про необхідність подання заяви для взяття його на облік як платника єдиного внеску.

Поза правовою оцінкою судів залишились також і доводи Позивача щодо невідповідності норм Порядку №1162 Закону №2464-VI.

Без установлення цих обставин та надання оцінки відповідним доводам Позивача не можуть вважатись обґрунтованими судові рішення в частині вирішення позовних вимог пов`язаних із реєстрацією Позивача як платника єдиного внеску.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України за №713/6/99-00-04-06-03-06/1ПК від 20 лютого 2020 року, слід зазначити таке.

Відповідно до підпункту 19-1.1.28 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України з-поміж функцій контролюючих органів визначено надання індивідуальних податкових консультацій з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого, покладено на контролюючі органи.

За змістом підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом;

Чинною на час виникнення спірних правовідносин редакцією пункту 52.1 статті 52 ПК України передбачено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

За змістом пункту 52.2 статті 52 ПК України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства (пункт 52.3 статті 52 ПК України).

Згідно з пунктом 53.1 статті 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності, включаючи фінансової (штрафні санкції та/або пеня), платника податків (податкового агента та/або його посадову особу), який діяв відповідно до індивідуальної податкової консультації, наданої йому у письмовій формі, а також узагальнюючої податкової консультації, за діяння, що містить ознаки податкового правопорушення, зокрема на підставі того, що у подальшому така податкова консультація була змінена або скасована. Положення абзацу першого цього пункту застосовуються до індивідуальної податкової консультації, за умови що вона зареєстрована в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій. У разі коли положення індивідуальної податкової консультації суперечать положенням узагальнюючої податкової консультації, застосовуються положення узагальнюючої податкової консультації. Платник податків та/або податковий агент, які діяли відповідно до податкової консультації, не звільняються від обов`язку сплати податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Відповідно до пункту 53.2 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Виходячи із змісту положень наведених вище норм ПК України, обов`язковими складовими письмової податкової консультації є:

- опис питань, що порушуються платником податків;

- обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків;

- висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Суди першої та апеляційної інстанцій, роблячи протилежні висновки щодо надання/ненадання відповідей на поставлені Позивачем запитання, не звернули уваги на те, що, оскаржуючи в судовому порядку індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, Позивач наголошував на тому, що викладені в такій консультації висновки суперечать нормам та змісту відповідного податку чи збору.

Оцінка цих доводів не міститься в судових рішеннях як суду першої так і суду апеляційної інстанцій, що вказує про недотримання судами норм матеріального та процесуального права.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень Державної податкової служби України: №4011/6/99-00-08-06-01-06 від 31 січня 2020 року в частині зобов`язання ГУ ДПС у Житомирській області сформувати та направити нову вимогу про сплату боргу (недоїмки), з урахуванням викладеного в даному рішенні, яке винесене Державною податковою службою України та №16023/6/99-00-08-06-01-06 від 13 травня 2020 року, яким нову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31 березня 2020 року №Ф-15926-52 ГУ ДПС у Житомирській області, залишено без змін, а скаргу на вимогу - без задоволення, Суд звертає увагу на таке.

Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року у справі №800/541/16 підкреслено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Правові підстави та порядок подання скарги на вимоги про сплату недоїмки на час спірних правовідносин були передбачені частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI. За змістом наведеної норми податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Так, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийняте владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, який неодноразово висловлював позицію про те, що рішення про результати розгляду скарги, само по собі не має юридичного значення для цілей створення правових наслідків для платника податків, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право шляхом покладення на нього будь-якого обов`язку.

Така позиція висловлювалась Верховним Судом, зокрема, в постановах від 31 травня 2019 у справі № 826/1023/16, від 11 червня 2019 року №826/45/18, від 24 червня 2019 року у справі № 826/11001/15, від 8 квітня 2021 року у справі № 640/16779/19.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Натоміть, в даному випадку судами не перевірено чи порушено спірними рішеннями Державної податкової служби України права та інтереси Позивача у сфері публічно-правових відносин.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 31 березня 2020 року №Ф-15926, суд звертає увагу на таке.

В касаційній скарзі наведено доводи щодо недотримання Державною податковою службою України строків розгляду скарги Позивача від 9 квітня 2020 року на вимогу.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI, в редакції, чинній на час подання Позивачем скарги від 2 квітня 2020 року, скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до податкового органу вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це податкового органу, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Не підлягають оскарженню зобов`язання зі сплати єдиного внеску, самостійно визначені платником.

Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 20 календарних днів з дня отримання скарги на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Керівник (його заступник або уповноважена особа) податкового органу може прийняти рішення про подовження строку розгляду скарги платника єдиного внеску понад встановлений строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника єдиного внеску до закінчення 20-денного строку. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платнику єдиного внеску не надсилається протягом 20-денного строку або протягом строку, подовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) податкового органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску з дня, наступного за останнім днем закінчення строків.

Отже, юридичним наслідком порушення контролюючим органом строку розгляду скарги, тобто не направлення впродовж визначених Законом № 2464-VI строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. В свою чергу, визнання скарги повністю задоволеною означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов`язку.

Разом з тим, пунктом 36 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (надалі також - Закон № 540-IX), який набрав чинності 2 квітня 2020 року) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" доповнити пунктом 9-13 та 9-14 такого змісту: Тимчасово, на період до 31 травня 2020 року (включно), зупиняється встановлений цим Законом строк розгляду скарг платників податків єдиного внеску, що надійшли/надійдуть до 31 травня 2020 року та/або які не розглянуті станом на 18 березня 2020 року. Таке зупинення не породжує будь-яких наслідків, передбачених частиною четвертою статті 25 цього Закону. Податковий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Судами установлено, що скарга подана Позивачем 9 квітня 2020 року та була розглянута 15 травня 2020 року, проте не досліджено чи дотримано Державною податковою службою України передбачені Законом № 2464-VI з урахуванням змін, внесених Законом № 540-IX, строки надсилання Позивачу рішення за результатами розгляду скарги.

Разом з цим, відсутність наданої судами оцінки дотримання процедури розгляду скарги Позивача на вимогу про сплату боргу не дає можливості сформувати висновки щодо наявності або відсутності правових підстав для сплати Позивачем єдиного соціального внеску як самозайнятої особи, що отримує пенсію за вислугу років та є інвалідом третьої групи.

Практика Верховного Суду побудована таким чином, що перед усім у таких спорах оцінці підлягають доводи щодо допущення процедурних порушень податковим органом, що впливають на правомірність рішення суб`єкта владних понова день, а якщо порушення процедури, в тому числі й розгляду скарги, не визнано судом таким, що тягне протиправність рішення, необхідно переходити до перевірки наявності правових підстав для сплати того чи іншого податку чи збору.

Наведене вище вказує на необхідність направлення справи на новий розгляд в частині позовних вимог щодо визнання протиправними вимоги та рішень Державної податкової служби України, прийнятих за результатами розгляду скарги. Водночас із вирішенням цих вимог пов`язана й вимога щодо стягнення моральної шкоди.

Вказані вище обставини та фактичні дані залишилися поза межами належного аналізу судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про визнання протиправними і скасування вимоги та рішень Державної податкової служби України, прийнятих за результатами розгляду скарги, а також стягнення моральної шкоди.

В свою чергу, вимоги частин четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Відповідно до частини третьої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд наголошує, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими.

................

Перейти до повного тексту