ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 320/5401/20
адміністративне провадження № К/9901/32626/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року (судді: Губська Л.В., Карпушова О.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 05 червня 2020 року про скасування рішення від 08 жовтня 2019 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області забезпечити вилучення відомостей про паспорт громадянина України № НОМЕР_1 від 18 жовтня 2019 року на ім`я ОСОБА_1 з бази "Недійсні документи" системи ЄІАС УМП ІП.
10 серпня 2020 року позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного ним рішення, яка мотивована тим, що рішення має очевидні ознаки необґрунтованості та протиправності, чим порушується основоположне право особи розраховувати на захист держави, можливості реалізації нею своїх прав і свобод, гарантованих Конституцією України. Дію спірного рішення, на переконання позивача, належить зупинити з метою запобігання можливості застосування до нього передчасної процедури переслідування іноземною державою (екстрадиції), від громадянства якої він відмовився при отриманні українського громадянства.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав та інтересів без вжиття таких заходів.
Щодо посилання заявника на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зазначив, що таке, в цьому випадку, може бути виявлено судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Тобто, на цьому етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного розпорядження.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року скасовано ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року та прийнято постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову, шляхом зупинення дії оспорюваного рішення, існує ризик того, що позивач не зможе скористатися правами, гарантованими статтею 25 Конституції та статтею 589 КПК України (відмова у видачі особи (екстрадиції) після ухвалення рішення по суті спору, оскільки приписи рішення суб`єкта владних повноважень реалізуються до їх скасування судом. Тобто, існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Також колегія суддів вважала за необхідне зауважити, що відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України та відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Саме в цьому існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі як громадянина України, а не громадянина іноземної держави.
Як вбачається з ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року в справі № 761/22807/20, до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 до вирішення питання Офісом Генерального прокурора про його видачу і фактичну передачу (екстрадицію) у зв`язку з притягненням компетентними органами Республіки Білорусь до кримінальної відповідальності застосовано екстрадиційний арешт строком до 25 вересня 2020 року, але не більше дванадцяти місяців з моменту затримання. На переконання суду апеляційної інстанції, доводи позивача, наведені в заяві про забезпечення позову та настання негативних наслідків для позивача підтверджено належними доказами.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити повністю.
Скаржник стверджує, що позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливлювали захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Позиція інших учасників справи.
Від позивача до суду не надходило відзиву на касаційну скаргу відповідача.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 вересня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Мотиви Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Вказані підстави для вжиття заходів забезпечення позову є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Пунктом 5 частини третьої статті 151 КАС України визначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі № 640/1305/20.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2020 року в справі №761/22807/20, до громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 до вирішення питання Офісом Генерального прокурора про його видачу і фактичну передачу (екстрадицію) у зв`язку з притягненням компетентними органами Республіки Білорусь до кримінальної відповідальності застосовано екстрадиційний арешт строком до 25 вересня 2020 року, але не більше дванадцяти місяців з моменту затримання.
Суд апеляційної інстанції вважав, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оспорюваного рішення, існує ризик того, що позивач не зможе скористатися правами, гарантованими статтею 25 Конституції України та статтею 589 КПК України (відмова у видачі особи (екстрадиції) після ухвалення рішення по суті спору, оскільки приписи рішення суб`єкта владних повноважень реалізуються до їх скасування судом. Тобто, існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Обґрунтовуючи клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, заявник зазначив, що підставою для забезпечення позову, шляхом зупинення дії рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 05 червня 2020 року про скасування рішення від 08 жовтня 2019 року про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є передчасна процедура переслідування іноземною державою (екстрадиція), від громадянства якої він відмовився при отриманні українського громадянства. На переконання позивача іншого способу захисту за виниклих обставин для нього не існує.
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
В матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Висновки суду апеляційної інстанції, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для нього не підтверджені оцінкою судом будь-яких доказів. Так само суд не зазначив, на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача.
Отже, позивачем не доведено необхідність вжиття застосованих судами заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, застосовані заходи є такими, що суперечать приписам частини другої статті 151 КАС України, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.