ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 816/2223/17
адміністративне провадження № К/9901/64833/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Стародуба О.П., Рибачука А.І.,
розглянув у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/2223/17
за позовом ОСОБА_1 до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості, Полтавського обласного центру зайнятості про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Полтавського обласного центру зайнятості на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Довгопол М.В., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, прийняту колегією суддів у складі: головуючого судді Подобайло З.Г., суддів: Григорова А.М., Тацій Л.В.,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості (далі - відповідач 1, Гадяцька міськрайонна філія Полтавського ОЦЗ) та Полтавського обласного центру зайнятості (далі - відповідач 2, Полтавський ОЦЗ), в якому, з урахуванням зміни предмету позову, просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року про зняття ОСОБА_1 з обліку як безробітної з 25 квітня 2017 року та припинення виплати ОСОБА_1 допомоги по безробіттю з 02 травня 2017 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 ";
- зобов`язати Полтавський ОЦЗ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 26 жовтня 2017 року по 26 грудня 2017 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилається на те, що у зв`язку із звільненням її із посади першого заступника начальника Управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі та відсутністю підходящої роботи звернулася до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ, наказом якого від 28 квітня 2017 року № НТ 170428 їй було надано статус безробітної з 25 квітня 2017 року, а на підставі наказу від 03 травня 2017 року № НТ170503 призначено допомогу по безробіттю та розпочато виплату допомоги по безробіттю з 02 травня 2017 року. Зауважувала, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року, зміненою в частині постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року, її поновлено на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області. Після отримання 03 листопада 2017 року постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року на прийомі у спеціаліста Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ 09 листопада 2017 року нею повідомлено, що фактично судові рішення в частині поновлення на роботі не виконані з огляду на те, що юридична особа, в якій поновлено позивачку, станом на 30 березня 2017 року припинена внаслідок реорганізації. Однак наказом Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року позивачку знято з обліку як безробітну з 25 квітня 2017 року та припинено виплату допомоги по безробіттю з 02 травня 2017 року, а наказом № 79 від 20 листопада 2017 року вирішено, що позивачка має повернути кошти, виплачені як допомога по безробіттю з 04 липня 2017 року по 26 жовтня 2017 року в сумі 20849,20грн. Позивачка вважає, що відповідач не мав правових підстав для прийняття вказаних наказів, оскільки станом на 03 липня 2017 року постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року не набрала законної сили, в тому числі, в частині поновлення позивачки на посаді, натомість зазначене судове рішення набрало законної сили 17 жовтня 2017 року, при цьому позивачка фактично не була поновлена на посаді, що підтверджується даними трудової книжки. Також зауважувала, що у разі поновлення безробітного на роботі рішенням суду відповідач, як орган Фонду соціального страхування, має право здійснювати утримання суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному - із роботодавця, а з особи, зареєстрованої як безробітна, - лише у разі встановлення факту отримання коштів на підставі недостовірних відомостей, поданих такою особою.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року в частині припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 з 25 квітня 2017 року та припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 02 травня 2017 року.
Визнано протиправним та скасовано наказ Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 ". Зобов`язано Полтавський ОЦЗ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 27 жовтня 2017 року по 18 грудня 2017 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 25 квітня 2017 року позивачка звернулася до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ із заявами про надання (поновлення) статусу безробітного та про призначення (поновлення) виплати допомоги по безробіттю, за наслідками розгляду яких наказом Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ від 28 квітня 2017 року № НТ 170428 ОСОБА_1 надано статус безробітної з 25 квітня 2017 року, а наказом від 03 травня 2017 року № НТ170503 призначено допомогу по безробіттю з 02 травня 2017 року.
Також 25 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, треті особи: голова Правління Пенсійного фонду України ОСОБА_2, Гадяцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області, ОСОБА_3, в якому просила: визнати протиправним та скасувати пункт 8 наказу Пенсійного фонду України №224-о від 29 березня 2017 року "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Полтавській області" щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області у зв`язку з реорганізацією; поновити ОСОБА_1 на державній службі на посаді першого заступника начальника Гадяцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 31 березня 2017 року; стягнути з Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2017 року.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі № 816/584/17 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 8 наказу Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року №224-о "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Полтавській області" щодо звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31 березня 2017 року. Стягнуто з Гадяцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2017 року по день поновлення за вирахуванням податків та обов`язкових платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31 березня 2017 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання.
05 липня 2017 року Полтавським окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 виконавчі листи.
06 липня 2017 року позивачка звернулася із заявою про її поновлення на посаді до Голови Правління Пенсійного фонду України, у відповідь на яку Пенсійним фондом України надіслано лист від 27 липня 2017 року № 10163/Ф-11, в якому зазначено про незрозумілість рішення суду у справі № 816/584/17 з огляду на те, що Управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області припинено як юридична особа та повідомлено про звернення до суду із заявою від 11 липня 2017 року про роз`яснення судового рішення.
Ухвалою суду у справі № 816/584/17 від 28 липня 2018 року у задоволенні заяви Пенсійного фонду України про роз`яснення судового рішення відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду у справі № 816/584/17 від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Апеляційні скарги Пенсійного фонду України, Гадяцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишено без задоволення. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року по справі №816/584/17 змінено в частині стягнення з Гадяцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу виклавши в такій редакції: Стягнути з Гадяцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2017 року по 17 жовтня 2017 року в сумі 54547,29 грн. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року скасовано в частині відмови у відшкодуванні витрат на правову допомогу. Прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто на користь ОСОБА_1 з бюджету за рахунок асигнувань Пенсійного фонду України 15 000 грн. В іншій частині постанову залишено без змін.
Копію постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року позивачкою отримано 03 листопада 2017 року, про що свідчить копія конверту та відомості про відстеження поштових пересилань із офіційного сайту ДП "Укрпошта".
09 листопада 2017 року позивачкою подано до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ копії судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі №816/584/17.
10 листопада 2017 року відповідачем 1 винесено наказ № НТ171110 щодо, зокрема, припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 (персональна картка № НОМЕР_1 ) з 25 квітня 2017 року та припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 (персональна картка № НОМЕР_1 ) з 02 травня 2017 року.
13 листопада 2017 року позивачка звернулась до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ стосовно надання пояснень з приводу зняття її з обліку з врахуванням фактичного невиконання рішення суду про її поновлення та поновлення її на обліку.
Того ж дня ОСОБА_1 також звернулась на Урядову гарячу лінію з тотожною заявою, у відповідь на яку отримано лист від 23 листопада 2017 року № 16/04/3873-17.
16 листопада 2017 року Полтавським окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 виконавчий лист по справі № 816/584/17, в якому зазначено про набрання судовим рішенням законної сили 17 жовтня 2017 року, та який із заявою про примусове виконання надіслано до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Фахівцем з питань зайнятості 1 категорії відділу організації працевлаштування населення Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ Киричко В.М. проведено звірку (перевірку) правомірності отримання допомоги по безробіттю ОСОБА_1, за результатами якої складено акт № 100 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним від 20 листопада 2017 року.
Розслідуванням встановлено, що в період перебування на обліку в Гадяцькій міськрайонній філії Полтавського ОЦЗ з 25 квітня 2017 року по 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді першого заступника начальника Управління Пенсійного фонду України в Гадяцькому районі Полтавської області з 31 березня 2017 року на підставі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі № 816/584/17. Дану постанову ОСОБА_1 надала до Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ 09 листопада 2017 року, чим порушила вимоги частини 2 статті 44 Закону України "Про зайнятість населення". Згідно із висновком акту відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" частина незаконно отриманих коштів, виплачених як допомога по безробіттю, в сумі 20849,20 грн за період з 04 липня 2017 року по 26 жовтня 2017 року підлягає поверненню особою.
20 листопада 2017 року Гадяцькою міськрайонною філією Полтавського ОЦЗ винесено наказ №79 "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 ", який направлено позивачкою разом із супровідним листом від 21 листопада 2017 року № 978. Зазначеним наказом передбачено повернення позивачкою коштів в сумі 20849,20 грн, виплачених як допомога по безробіттю за період 04 липня 2017 року по 26 жовтня 2017 року.
Наказом Пенсійного фонду України від 19 грудня 2017 року № 685-о поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Гадяцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 31 березня 2017 року на підставі постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 816/584/17.
Згідно із наказом Гадяцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 22 грудня 2017 року № 37-ОС оголошено наказ Пенсійного фонду України від 19 грудня 2017 року № 685-о "Щодо поновлення на посаді ОСОБА_1".
19 грудня 2017 року до трудової книжки позивачки внесено запис № 29 на підставі наказу Пенсійного фонду України від 19 грудня 2017 року № 685-о наступного змісту "запис за номером 26 вважати недійсним. Поновлено на посаді першого заступника начальника Гадяцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області з 31 березня 2017 року".
26 грудня 2017 року позивачкою подано заяву до Гадяцького міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ, в якій повідомлено про наказ Пенсійного фонду України від 19 грудня 2017 року № 685-о та зазначено про те, що позивачка ознайомлена з ним 26 грудня 2017 року, та тією ж датою внесено запис до її трудової книжки на підставі вказаного наказу.
Не погодившись із наказами Гадяцької міськрайонної філії Полтавського ОЦЗ від 10 листопада 2017 року № НТ171110, від 20 листопада 2017 року № 79, та вважаючи за необхідне зобов`язати Полтавський ОЦЗ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю за період з 26 жовтня 2017 року по 26 грудня 2017 року, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувані накази Гадяцької міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості № НТ 171110 від 10 листопада 2017 року в частині припинення реєстрації безробітної ОСОБА_1 з 25 квітня 2017 року та припинення виплати допомоги по безробіттю з 02 травня 2017 року та № 79 від 20 листопада 2017 року "Про повернення допомоги по безробіттю ОСОБА_1 " є протиправними.
Відповідач 2 не погодившись із зазначеними рішеннями судів, подав касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що Полтавський ОЦЗ не є суб`єктом владних повноважень, таким чином даний спір не підлягає розгляду за нормами адміністративного судочинства. Скаржник зазначає, що позивачка повідомила Гадяцьку міськрайонну філію Полтавського ОЦЗ про факт поновлення лише 09 листопада 2017 року, тому рішення про припинення виплати допомоги по безробіттю було прийнято 10 листопада 2017 року та воно відповідає нормам чинного законодавства, а тому не може бути скасоване як незаконне. Також зазначає, що позивачка не повідомила центр зайнятості про те, що згідно з платіжним дорученням Галицького об`єнаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області №736 від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 було здійснено виплату по рішенню суду в розмірі 6603,01 грн. Також скаржник зазначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду. Рішення про поновлення на роботі було винесено судом 03 липня 2017 року, тобто з цього часу повинна бути припинено нарахування допомоги по безробіттю.
У поданому відзиві позивачка просить відмовити у задоволенні скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Частина 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 43 Закону № 5067-VI статусу безробітного може набути: особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.
За змістом частини 2 статті 43 Закону № 5067-VI статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
Підстави припинення реєстрації безробітного визначені статтею 45 Закону № 5067-VI.
Так, пунктом 2 частини 1 статті 45 Закону № 5067-VI передбачено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі: поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02 березня 2000 року № 1533-ІІІ (далі - Закон № 1533-ІІІ, у редакції чинній на час винекнення спірних правовідносин) виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
За приписами пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 (далі - Порядок № 198) центр зайнятості припиняє реєстрацію, зокрема, з дня поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження роботодацем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Таким чином, вищевказаними нормами передбачено, що припинення реєстрації особи як безробітного, а з ним і припинення виплати допомоги по безробіттю, прямо пов`язані з днем поновлення зареєстрованого безробітного на роботі за рішенням суду, який, в свою чергу, пов`язаний з днем видачі відповідного наказу або розпорядження роботодавця.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 поновлена на роботі лише 19 грудня 2017 року, і саме з цього часу вона перестає бути безробітною, а тому допомога по безробіттю, отримана останньою у період з 26 жовтня 2017 року по 18 грудня 2017 року, є такою, що виплачена позивачці на законних підставах.
З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку, що позивачка перестає бути безробітною із дня її фактичного поновлення на роботі, а не з дня набрання законної сили судовим рішенням про поновлення її на роботі.
За наведених обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувані накази відповідача 1 прийняті передчасно, без урахування усіх обставин, які мали значення для їх прийняття, зокрема, встановлення факту поновлення позивачки, оскільки відповідач 1 мав правові підстави для припинення реєстрації позивачки як безробітної лише 19 грудня 2017 року.
Верховний Суд у подібних правовідносих, зокрема, у справі № 570/4315/16-ц, дійшов аналогічних висновків.
Щодо посилання скаржника про те, що центр зайнятості не є суб`єктом владних повноважень в розумінні вимог КАС України, тому даний позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, то колегія суддів зазначає таке.
Згідно з Положенням про Міністерство соціальної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №423, Мінсоцполітики є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який, поміж іншого, забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Частиною другою статті 17 Закону № 5067-VI визначено, що головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у сфері зайнятості населення є центральний орган виконавчої влади у сфері соціальної політики.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.
Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права (частина 2 статті 21 Закону № 5067-VI).
Відповідно до статті 22 Закону № 5067-VI основними завданнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальних органів є: 1) реалізація державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції; 2) внесення пропозицій Міністру - керівнику центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики щодо формування державної політики у сфері зайнятості населення; 3) сприяння громадянам у підборі підходящої роботи; 4) надання роботодавцям послуг з добору працівників; 5) участь в організації проведення громадських та інших робіт тимчасового характеру; 6) сприяння громадянам в організації підприємницької діяльності, зокрема шляхом надання індивідуальних та групових консультацій; 7) участь у реалізації заходів, спрямованих на запобігання масовому вивільненню працівників, профілактика настання страхового випадку, сприяння мобільності робочої сили та зайнятості населення в регіонах з найвищими показниками безробіття, монофункціональних містах та населених пунктах, залежних від містоутворюючих підприємств; 8) організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації безробітних з урахуванням поточної та перспективної потреб ринку праці; 9) проведення професійної орієнтації населення; 10) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян, які неконкурентоспроможні на ринку праці; 11) здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань, поміж іншого: - здійснюють управління та оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в межах затвердженого бюджету Фонду відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", управління майном; - ведуть облік осіб, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, та наданих їм послуг; - здійснюють реєстрацію безробітних, ведуть облік наданих їм послуг; - забезпечують надання соціальних послуг та виплату матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.
З наведеного слідує, що Міністерство соціальної політики України здійснює покладені на нього повноваження у сфері зайнятості та соціального захисту населення як безпосередньо, так і через підпорядковані йому територіальні органи.
Наказом Мінсоцполітики від 20 січня 2015 року №41 затверджено Положення про Державну службу зайнятості (далі - Положення), яка (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.
Згідно з пунктом 2 розділу І Положення Служба складається з Центрального апарату Служби, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), районних, міських, районних у містах та міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості), навчальних закладів державної служби зайнятості, центрів професійної орієнтації населення, інших підприємств, установ, організацій, утворених Службою (далі - підпорядковані юридичні особи).
Пунктом 1 розділу ІІ Положення визначено, що, відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2014 року №90 "Деякі питання державного управління у сфері зайнятості населення", до внесення змін до Законів України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та "Про зайнятість населення" Служба продовжує виконувати завдання і функції у сфері зайнятості населення, трудової міграції та соціального захисту від безробіття, а також функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, визначені Законами України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про зайнятість населення".
Відповідно до статті 13 Закону № 5067-VI кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пунктом 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено поняття публічно-правового спору - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, аналіз вказаних норм свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Із заявленого позову слідує, що спір між сторонами виник з приводу виконання відповідачем владних повноважень (публічно-владних управлінських функцій), а саме з приводу вирішення питань щодо призначення/припинення виплати допомоги по тимчасовому безробіттю. Суть спору свідчить про його публічно-правовий характер, стосується соціальних прав фізичної особи, які гарантовані Державою.
Таким чином, з огляду на зміст заявлених позивачкою вимог, визначених підстав позову, можливо дійти висновку про те, що переданий на вирішення суду спір є справою адміністративної юрисдикції, оскільки є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а Полтавський ОЦЗ є суб`єктом владних повноважень, який у даних правовідносинах реалізує владні управлінські функції, у зв`язку із чим, даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, за правилами, передбаченими КАС України.
Щодо доводів касаційної скарги стосовно відсутность підстав для розподілу судових витрат, то колегія суддів зазначає, що з 15 грудня 2017 року КАС України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статі 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Зокрема, згідно частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Так, відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім зазначеного вище колегія суддів звертає увагу на положення частин 6 та 7 КАС України відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до часини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Доказами того, що особа є адвокатом, виходячи з положень ч. 1 статті 6, ч. 1 статті 12, та статті 17 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) є свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на момент подання клопотання про відшкодування правової допомоги.
Згідно пунктів 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 статті 19 Закону №5076-VI до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно частиною 1 статті 26 Закону №5076-VI документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09 червня 2017 року (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Згідно частиною 2 статті 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
На підтвердження оплати витрат на правову допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції позивачкою до матеріалів справи надано копії посвідчення адвоката України №471, договору про надання правової (правничої) допомоги від 07 грудня 2017 року №07/12, квитанції від 11 грудня 2017 року № NOPMU36805, акт виконаних робіт №1 від 11 грудня 2017 року, а також оригінал ордеру № 037111 про надання правової допомоги.
В підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн при розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачкою надано до суду такі докази, а саме: оригінал ордеру № 066268 від 02 серпня 2018 року на 1 арк.; оригінал Договору № 01-02/08/18 про надання правничої допомоги від 02.08.2018 року на 3 арк; оригінал акту виконаних робіт № 1 від 07 серпня 2018 року згідно Договору про надання правничої допомоги № 01-02/08/18 про надання правничої допомоги від 02 серпня 2018 року на 1 арк.; оригінал детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом на виконання Договору № 01-02/08/18 про надання правничої допомоги від 02 серпня 2018 року у справі № 816/2233/17 станом на 07 серпня 2018 року на 1 арк.; оригінал рахунку № 28/18 від 07 серпня 2018 року на 1 арк.; оригінал квитанції від 07 серпня 2018 року; належним чином завірена копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 471 видане 27 червня 2006 року на 1 арк.; копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; витяг з Реєстру адвокатів України на 2 аркушах.
З огляду на викладене, враховуючи положення КАС України та наявні в матеріалах справи докази, Верховний Суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного центру зайнятості на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,0 грн, понесених при розгляді апеляційної скарги та про правомірність стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн, понесених при розгляді позову.
За таких обставин, Верховний Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд