ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа №821/135/17
адміністративне провадження № К/9901/37815/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Єщенка О.В., суддів Димерлій О.О., Федусика А.Г. від 18 травня 2017 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" до Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправними та скасування рішень,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Херсонська теплоелектроцентраль" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Херсонської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 грудня 2016 року №0010191201, яким до платника за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі-ПДВ) застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 37499,99 грн.; 2) визнати протиправними дії ОДПВ, які полягають у нарахуванні Товариству пені у сумі 255752,93 грн.; 3) зобов`язати відповідача вчинити дії по скасуванню неправомірно нарахованої пені в сумі 255752,93 грн. шляхом приведення у відповідність інтегрованої картки Товариства стосовно відомостей з ПДВ; 4) визнати протиправними дії ОДПІ, які полягають у зарахуванні коштів, що надійшли до бюджету з рахунку в СЕА ПДВ згідно платіжного доручення Держказначейства від 30 листопада 2016 року №8783401, не в рахунок погашення податкового зобов`язання з ПДВ, а на погашення нарахованої 30 листопада 2016 року пені у сумі 255752,93 грн.; 5) зобов`язати відповідача вчинити дії по зарахуванню коштів, що надійшли до бюджету з рахунку в СЕА ПДВ згідно платіжного доручення Держказначейства від 30 листопада 2016 року №8783401, в рахунок погашення податкового зобов`язання з ПДВ у сумі 255752,93 грн. шляхом приведення у відповідність інтегрованої картки Товариства стосовно відомостей з ПДВ; 6) визнати протиправним та скасувати податкову вимогу від 05 грудня 2016 року №4502-17; 7) визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу №620 від 06 грудня 2016 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало про відсутність законних підстав для застосування до Товариства штрафних санкцій за затримку строку сплати грошового зобов`язання з ПДВ, а також нарахування пені, оскільки несвоєчасне погашення відповідного платежу та виникнення податкової заборгованості сталося з вини контролюючого органу внаслідок невиконання заяви позивача щодо зарахування надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємства на поточний рахунок Товариства.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 22 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
За висновком суду, ні норми Податкового кодексу України (далі - ПК України), ні положення жодного іншого нормативно-правового акту не містять приписів, які б звільняли платника податку від обов`язку своєчасної сплати податкових зобов`язань.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 травня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове про задоволення позову Товариства.
Приймаючи таке рішення, апеляційний суд зазначив, що невиконання контролюючим органом обов`язків, визначених положеннями статті 43 ПК України, якою регламентовано алгоритм дій державних органів та їх взаємовідносини в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, унеможливило здійснення своєчасної сплати Товариством суми грошового зобов`язання з ПДВ за березень 2016 року, що, у свою чергу, не свідчить про порушення саме платником податків законодавчих вимог та виключає підстави для застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, по суті посилається на помилковість позиції апеляційного суду, оскільки за результатами камеральної перевірки встановлено порушення Товариством вимог пункту 57.1 статті 57 ПК України, які полягають у сплаті грошових зобов`язань з ПДВ за березень 2016 року за межами граничних строків їх сплати, що є підставою для притягнення такого платника податків до встановленої Законом відповідальності; норми ПК України не звільняють платника податків від обов`язку своєчасної сплати узгоджених податкових зобов`язань чи від відповідальності за невчинення таких дій (застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені) у разі відсутності коштів на рахунках платника податків.
Позивач правом на подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористався.
Справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні останньої, виходячи з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариством подано до контролюючого органу податкову декларацію з ПДВ за березень 2016 року, у якій задекларовано до сплати податок за звітний податковий період у сумі 4981766 грн., граничний термін сплати 30 квітня 2016 року.
28 та 29 квітня 2016 року Товариством сплачено на рахунок в СЕА ПДВ суму у розмірі 1545438,70 грн. згідно платіжних доручень №1034 та №1056. Частину податкового зобов`язання з ПДВ за березень 2016 року у сумі 1981767,00 грн. органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, перераховано до бюджету платіжними дорученнями: від 25 квітня 2016 року №5414463 на суму 436328,30 грн., від 28 квітня 2016 року №5570784 на суму 1000000,00 грн., від 29 квітня 2016 року №5580971 на суму 545438,70 грн.
В подальшому ОДПІ проведено камеральну перевірку своєчасності сплати ПДВ по декларації за березень 2016 року, результати якої оформлено актом від 23 листопада 2016 року №1146/21-03-12- 01/00131771, у якому відповідач дійшов висновку про сплату позивачем самостійно визначеного грошового зобов`язання у сумі 374999,88 грн. з порушенням граничного строку, визначено пунктом 57.1 статті 57 ПК України, який припадав на 30 квітня 2016 року, а фактично сплачено 25 травня 2016 року з затримкою на 25 календарних днів.
На підставі акту перевірки відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким на підставі статті 126 ПК України за порушення строків сплати суми грошового зобов`язання у розмірі 374999,88 грн. на позивача накладено штраф у розмірі 37499,99 грн. (10%).
Згідно пункту 129.1 статті 129 ПК України Товариству нараховано також пеню у сумі 255752,93 грн.
05 грудня 2016 року ОДПІ винесено податкову вимогу №4502-17, в якій зазначено, що податковий борг Товариства за узгодженим грошовим зобов`язанням з ПДВ складає 255752,93 грн.
Наступного дня, 06 грудня 2016 року, відповідач прийняв рішення про опис майна позивача у податкову заставу за №620 та склав акт опису майна у податкову заставу за №602/21-03-17-02-12.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.
Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Виконанням податкового обов`язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов`язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни. У відповідності ж до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
За правилами пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з ПДВ є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування ПДВ, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту.
Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.
Підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Пунктом 43.3 статті 43 ПК України передбачено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Згідно з пунктом 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.
За приписами пунктів 43.5, 43.6 статті 43 ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.
Тобто стаття 43 ПК України регламентує алгоритм дій державних органів та їх взаємовідносини в процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань. За наслідками подання платником податків відповідної заяви контролюючий орган у визначені законом строки повинен або підготувати висновок про повернення платнику податків суми надміру/помилково сплачених коштів, або надати письмову відмову у поверненні коштів з бюджету.
Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого і покладено на контролюючі органи.
У справі, яка розглядається, судами встановлено, що станом на 31 березня 2016 року Товариство мало переплату з податку на прибуток підприємств в розмірі 4683914,28 грн., а тому, керуючись статтею 43 ПК України, 06 квітня 2016 року звернулось до ОДПІ із заявою за №05-1/843 про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань в сумі 4000000 грн. на поточний рахунок підприємства для забезпечення можливості виконання зобов`язань зі сплати ПДВ. Проте ОДПІ так і не здійснила заходів щодо повернення позивачу надмірно сплачених коштів.
При цьому постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 29 липня 2016 року у справі №821/764/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, поміж іншого, визнано протиправною бездіяльність ОДПІ по невжиттю заходів щодо повернення на поточний рахунок Товариства надміру сплачених авансових внесків з податку на прибуток у встановлений законодавством строк (у тому числі на підставі заяви від 06 квітня 2016 року за №05-1/843). Така бездіяльність контролюючого органу, за висновком судів, призвела до створення передумов для виникнення у позивача податкового боргу за відповідний звітній період, у той час як Товариством дотримано встановлені законодавством вимоги щодо виконання податкового обов`язку. Рішення судів у вказаній справі залишено без змін судом касаційної інстанції.
З огляду на зазначене, подання позивачем заяви про повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань з податку на прибуток приватних підприємств до закінчення граничного терміну сплати зобов`язань зі сплати ПДВ за березень 2016 року, визначеного пунктом 57.1 статті 57 ПК України, наявності у Товариства такої надміру сплаченої суми коштів, достатньої для погашення узгодженої суми ПДВ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що невиконання ОДПІ обов`язків, визначених статтею 43 ПК України, унеможливило здійснення своєчасної сплати позивачем суми ПДВ за березень 2016 року, що, у свою чергу, виключає підстави для покладення на Товариство відповідальності за несвоєчасну сплату податку, оскільки позивач здійснював залежні від нього заходи та не допустив протиправної бездіяльності.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи відповідача не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а також не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення процесуальних норм.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а також відсутність підстав вважати, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОДПІ без задоволення, а оскарженого рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд