ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 812/1137/17
адміністративне провадження № К/9901/33186/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №812/1137/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2017 (суддя Кисельова Є.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 (головуючий суддя Ханова Р.Ф., судді: Василенко Л.А., Гайдар А.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.06.2017 №№ 8938-13, 8939-13, 8941-13, якими визначено податкове зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28.09.2017, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у справі №812/1137/17.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги К/9901/33186/18 за правилами підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідних положень цього Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 13.09.2021 суддею-доповідачем справу прийнято до провадження, здійснено заміну відповідача його правонаступником, касаційний розгляд призначено у порядку письмового провадження на 14.09.2021.
У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 15.10.2020 №2830/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку" здійснено повторний автоматизований розподіл судових справ.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу між суддями судової справи №812/1137/17 (провадження №К/9901/33186/18) визначено колегію суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Хохуляк В.В. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Бившева Л.І., Ханова Р.Ф.
14.09.2021 суддею Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Хановою Р.Ф. подано заяву про самовідвід. Заява мотивована тим, що суддя Ханова Р.Ф. брала участь у вирішенні даної справи в суді апеляційної інстанції як головуючий суддя.
Ухвалою суду від 14.09.2021 заяву про самовідвід судді Ханової Р.Ф. задоволено. Справу передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення колегії суддів.
З протоколу повторного автоматизованого розподілу між суддями судової справи №812/1137/17 (провадження №К/9901/33186/18) слідує, що для розгляду справи визначено колегію суддів: Хохуляк В.В. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Бившева Л.І., Гончарова І.А.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права. Як вважає ОСОБА_1, висновки викладені в оскаржуваних судових рішеннях не відповідають фактичним обставинам справи, при прийнятті рішень судами не було враховано доводів позивача та не надано належної правової оцінки доказам щодо неправомірності висновків контролюючого органу. На думку позивача, застосування ставки податку у розмірі 2% спірними рішеннями податкового органу є протиправним, оскільки положення підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття податкових рішень) вказують максимальне значення 1,5%. Позивач наголошує, що судами застосовано норму підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України не в редакції, чинній на час складання оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Позивачем відзначено, що судами неправильно вирішено правові колізії, що призвело до ухвалення незаконних рішень. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є власником об`єктів нерухомого майна, розташованих за адресою:
АДРЕСА_1, що складається з нежитлового приміщення з підвалом загальною площею 1906,1 м2 (згідно договору купівлі-продажу комунального майна-частини нежитлової будівлі від 24.03.2000 р.), (а.с.10-12);
пр. Гвардійський,10, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, загальною площею 16,2 м2 (згідно договору купівлі-продажу комунального майна - нежитлового приміщення від 27.12.2001), (а.с.13-15);
пр. Гвардійський,10-а, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, загальною площею 479,9 м2 (згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна-частини від 15.10.2002 р.), (а.с.16).
Судами вказано, що рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 29.01.2015 №4288, серед іншого, затверджено Положення "Про податок на нерухоме майно, від`ємне від земельної ділянки" (а.с. 38).
У додатках №№ 1, 2, 3 до вказаного рішення встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з 01.01.2015, зокрема: - для об`єктів нежитлової нерухомості - 2% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року (а.с.80-83).
Рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 30.05.2016 №419 вирішено викласти в новій редакції додаток №1 до рішення міської ради від 29.01.2015 №4288 "Про затвердження Положень про податок на майно та акцизний податок" згідно з додатком до цього рішення.
Згідно додатку до рішення ради від 30.05.2016 №419 ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості складає: для присадибних будівель (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, того) та надземних та підземних гаражів - 0,1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Рішенням Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 26.01.2017 №1200 внесені зміни до рішення від 30.05.2016 №419, а саме змінені ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, зокрема, для фізичних осіб для об`єктів нежитлової нерухомості - 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; - для присадибних будівель (сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, того) та надземних та підземних гаражів - 0,01% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (а.с. 36).
Контролюючим органом 20.06.2017 згідно з підпунктом 54.3.3. пункту 54.3 статті 54, пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення №8938-13, №8939-13, №8941-13, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем: "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості". Зокрема:
податковим повідомленням-рішенням №8938-13 визначено суму податкового зобов`язання за податковий період 2016 рік в розмірі 52532,12грн. (а.с.6),
податковим повідомленням-рішенням №8939-13 визначено суму податкового зобов`язання за податковий період 2016 рік в розмірі 13226,04грн. (а.с.7),
податковим повідомленням-рішенням №8941-13 визначено суму податкового зобов`язання за податковий період 2016 рік в розмірі 446,47грн. (а.с.8).
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про їх скасування, оскільки, як вважала позивач, застосування ставки податку в розмірі 2% при визначенні суми податкового зобов`язання є неправомірним. Податковий орган при розрахунку розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що належить позивачу, повинен був застосовувати 0,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що як вказують положення податкового та бюджетного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року. У свою чергу, рішення органу місцевого самоврядування, яким внесені зміни до рішення від 30.05.2016, прийняте 26.01.2017, його дія не розповсюджується на визначення податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік. Принцип, закріплений у статті 58 Конституції України, визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Податковим кодексом України визначені принципи, на яких ґрунтується податкове законодавство, зокрема, підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України визначено принцип стабільності, який говорить, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Згідно пунктом 7.3 статті 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Приписами підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу.
Частиною третьою статті 27 Бюджетного кодексу України встановлено, що Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, правила прийняття місцевими радами рішень щодо встановлення розмірів податків, які справляються до бюджетів та формують їх доходну частину, що визначені податковим та бюджетним законодавством, є однаковими.
З наведених положень податкового та бюджетного законодавства вбачається, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Наведеними нормами передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265. 1 статті 265 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.5.1. пункту 266.5 статті 266 ПК України (в редакції, яка діяла на час звітного податкового періоду - 2016 рік) ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Згідно з підпунктом 265.6.1 пункту 265.6 статті 265 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
З урахуванням норм права, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 29.01.2015, яким встановлено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 2% від мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, правомірно застосовано податковим органом при розрахунку зазначеного податку, оскільки даним рішенням міської ради у відповідності до вимог Податкового кодексу України, визначено розмір ставки по даному податку на 2016 рік. У свою чергу, рішення Сєвєродонецької міської ради Луганської області стосовно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийняте 26.01.2017, не може бути застосоване при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що як визначає принцип, закріплений у статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України рішенням від 09.02.1999 №1-рп/99у справі №1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України надав офіційне тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
З викладеного слідує, що позивачем не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти, засвідчені документами, наявними в матеріалах справи. У межах вимог касаційної скарги, суд не може визнати доводи позивача для скасування рішення судів попередніх інстанцій обґрунтованими.
Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону.
З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -