У Х В А Л А
08 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 201/2487/20
Провадження № 14-141цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів: Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання неправомірним та скасування рішення члена правління Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" і визнання бездіяльності протиправною голови правління та членів наглядової ради за касаційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_15, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, в інтересах яких діє адвокат Противень Сергій Леонідович, та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", від імені якого діє адвокат Мисник Н. В., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк"), ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - Національне агентство з питань запобігання корупції України (далі - НАЗК), у якому просив: визнати рішення члена правління АТ КБ "Приватбанк" (з питань керування ризиками) ОСОБА_17 від 15 січня 2020 року № Э.49.0.0.0/2-6533942 про затвердження йому завдань на перше півріччя 2020 року таким, що прийнято з метою переслідування його як викривача корупції, та таким, що суперечить статті 534 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон № 1700-VII). Просить скасувати це рішення. Крім того, позивач просив визнати протиправною бездіяльність голови правління АТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_2 та членів наглядової ради АТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_13, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_16 - ОСОБА_19, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (далі - члени наглядової ради) щодо не скасування зазначеного рішення за його скаргою.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він займає посаду керівника напрямку "Credit Collection" ГО АТ КБ "Приватбанк" та є головою комітету первинної профспілкової організації співробітників банку. У листопаді 2019 року позивач звернувся до НАЗК із заявою про порушення антикорупційного законодавства правлінням АТ КБ "Приватбанк". 15 січня 2020 року член правління АТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_17 винесла рішення № Э.49.0.0.0/2-6533942 про затвердження завдань позивачу на перше півріччя 2020 року. Вважає, що завдання члена правління АТ КБ "Приватбанк" є невиконуваними, протиправними та такими, що поставлені з метою притягнути його до дисциплінарної відповідальності за викриття порушення антикорупційного законодавства правлінням та наглядовою радою банку. Крім того, на думку позивача, вказані завдання є вибірковими, оскільки співробітники інших підрозділів АТ КБ "Приватбанк", які не є викривачами, таких завдань не отримували. Враховуючи вищевикладене, позивач вказав, що вважає, що спірне рішення члена правління АТ КБ "Приватбанк" прийняте з метою переслідування його як викривача корупції, що суперечить статті 53-4 Закону № 1700-VII, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
3. Крім того, позивач зазначив, що звертався зі скаргою на це рішення до голови правління банку ОСОБА_2, однак останній надав відповідь, що у позивача відсутні підстави для невиконання поставлених йому завдань. На думку позивача, голова правління АТ КБ "Приватбанк" фактично не розглянув його скарги та не вжив, передбачених законом заходів, які входили до його компетенції. Також позивач подав скаргу до наглядової ради АТ КБ "Приватбанк" про бездіяльність голови правління банку. Проте, на думку позивача, наглядова рада банку не розглянула його скаргу. Враховуючи вищевикладене, позивач вважав протиправною бездіяльність голови правління та членів наглядової ради АТ КБ "Приватбанк", які не розглянули його скарги по суті.
4. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року провадження в цій справі закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
5. Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, у яких виник спір, є корпоративними, оскільки стосуються визнання протиправним та скасування рішення органів управління банку та їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, посилаючись на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справах № 757/75149/17-ц від 19 червня 2018 року та № 757/75148/17-ц від 31 жовтня 2018 року та правові позиції Касаційного господарського суду у справі № 927/693/17 від 24 липня 2018 року, дійшов висновку, що вирішення спору, який виник у цій справі, відповідає завданню господарського судочинства.
6. 17 березня 2021 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції неправильно оцінив спірні правовідносини та дійшов помилкового висновку про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Суд апеляційної інстанції посилався на те, що позивач не є учасником (акціонером, членом, засновником) товариства, а займає посаду керівника напрямку "Credit Collection" ГО АТ КБ "Приватбанк" та є головою комітету первинної профспілкової організації співробітників банку, а тому спір, що виник між сторонами, за своїм суб`єктним складом є цивільно-правовим та підлягає розгляду у суді загальної юрисдикції.
8. У квітні 2021 року члени наглядової ради АТ КБ "Приватбанк", від імені яких діє адвокат Противень С.Л., та АТ КБ "Приватбанк", від імені якого діє адвокат Мисник Н. В., подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просили скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 березня 2021 року та залишити в силі ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року. Вважають, що оскільки прийняття управлінських рішень щодо забезпечення реалізації стратегії АТ КБ "Приватбанк" (у тому числі встановлення KPI працівникам), оцінки результатів таких рішень та їх скасування відноситься до виключної компетенції органів управління АТ КБ "Приватбанк" та є способом реалізації акціонером його корпоративних прав на управління банком, то очевидним є те, що ця справа стосується саме корпоративних прав та має розглядатись за правилами господарського судочинства. Зазначили, що такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 757/75149/17-ц від 19 червня 2018 року та № 757/75148/17-ц від 31 жовтня 2018 року.
9. Також члени наглядової ради АТ КБ "Приватбанк", від імені яких діє адвокат Противень С. Л., вказали, що суд апеляційної інстанції при визначенні предметної юрисдикції справи помилково посилався виключно на суб`єктний склад спірних відносин, а саме що позивач не є учасником господарського товариства та що спірні відносини є цивільно-правовими, оскільки при розгляді справи суд апеляційної інстанції повинен був також виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справі № 127/18513/18від 27 жовтня 2020 року та у справі № 826/24892/15 від 10 лютого 2021 року.
10. Крім того, скаржники посилались на те, що оцінка діяльності та прийняття рішень як правління, так і наглядової ради АТ КБ "Приватбанк" є втручанням позивача в господарську діяльність товариства та перебиранням на себе функцій органів правління банку, а тому не може бути способом захисту та предметом розгляду в судах узагалі. Зазначили, що вказані правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 317/2777/17.
11. Водночас скаржники посилались на те, що у цій справі позивач не навів обґрунтування порушеного трудового права, а лише не погодився з діями та рішеннями органів управління АТ КБ "Приватбанк", що свідчить про відсутність дійсного спору між сторонами та є також підставою для закриття провадження у справі. На підтвердження цих мотивів посилались на постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 522/12901/17-ц від 06 лютого 2019 року та № 369/10789/14-ц від 13 жовтня 2020 року.
12. Представник АТ КБ "Приватбанк" також зазначив, що Закон № 1700-VII не передбачає такого способу захисту, як визнання недійсними актів органів управління господарського товариства. Статус викривача може бути надано певній особі слідчим у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні, або посадовою особою, уповноваженою на розгляд протоколу про адміністративне правопорушення, однак не може бути предметом розгляду в цивільній справі. Крім того, вважав, що спори між працівником та роботодавцем є спорами непозовного провадження та підлягають розгляду в порядку, передбаченому Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", що підтверджується висновками, викладеними в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 447/1728/19-ц від 24 лютого 2020 року та у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/11188/17 від 17 травня 2018 року та № 174/580/16-ц від 26 червня 2019 року.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
14. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України.
15. Ухвала мотивована тим, що відповідачі оскаржують судові рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції та посилаються у своїх касаційних скаргах на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах: у справі № 916/2721/18 від 01 жовтня 2019 року, у справі № 826/24892/15 від 10 лютого 2021 року, у справі № 757/75149/17-цвід 19 червня 2018 року, у справі № 757/75148/17-ц від 31 жовтня 2018 року, у справі № 369/10789/14-ц від 13 жовтня 2020 року, у справі № 317/2777/17 від 30 червня 2020 року, у справі № 910/11188/17 від 17 травня 2018 року, у справі № 174/580/16-цвід 26 червня 2019 року. При цьому відсутні підстави вважати, що правовідносини, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у вище перелічених справах, є подібними з тими, які є предметом розгляду у справі № 201/2487/20. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що Велика Палата Верховного Суду ще не викладала у своїй постанові висновок щодо предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах, а тому наявні підстави для передачі справи на її розгляд.
16. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
17. Перевіривши підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, остання зазначає таке.
18. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що справа може бути передана на її розгляд на підставі частини шостої статті 403 ЦПК України лише у випадку відсутності всіх трьох указаних у цій нормі випадків: учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах. У разі наявності хоча б одного з перелічених у частині шостій статті 403 ЦПК України випадків справа не підлягає передачі до Великої Палати Верховного Суду.
19. Наявність у частині шостій статті 403 ЦПК України умов передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зумовлена підставами касаційного оскарження судових рішень та межами повноважень колегій суду, судових палат та об`єднаних палат Касаційних судів у складі Верховного Суду та повноваженнями Великої Палати Верховного Суду.
20. За узагальненим змістом частини другої статті 389 та статті 403 ЦПК України справи, у яких виникає правова проблема, пов`язана з юрисдикцією, за наявності різних правових позицій Касаційного суду у складі Верховного Суду у будь-якому складі суддів цього суду вирішується палатою чи об`єднаною палатою цього суду. І лише наявність різних правових позицій іншого касаційного суду, у тому числі щодо юрисдикції, є однією з підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (частина третя статті 403 ЦПК України).
21. Сама по собі відсутність висновку Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції у певних правовідносинах, починаючи з 08 лютого 2020 року (у зв`язку набранням чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
22. Посилаючись на оскарження судових рішень з підстав порушення судами правил юрисдикції, скаржники не обґрунтували порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібними правовідносинами.
23. Слід також зауважити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалась щодо критеріїв визначення юрисдикції спору.
24. У постанові Великої Палати Верховного Судувід 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
25. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
26. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
27. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
28. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
29. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
30. Ці позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших.
31. Відсутність судових рішень іншого касаційного суду свідчить про право Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду висловити правову позицію щодо спору у цій справі з застосуванням критеріїв, висловлених Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаних постановах.
32. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Керуючись статтями 403 та 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду