УХВАЛА
13 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 335/12070/14-к
провадження № 13-162зво21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Григор`євої І. В.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
розглянула заяву обвинуваченої ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвали Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року і
встановила:
Як убачається з матеріалів провадження за заявою та наявних у Верховному Суді даних, вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 червня 2017 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 4 ст. 189 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією майна, а за окремими епізодами обвинувачення ч. 4 ст. 189 КК виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК. Цим вироком також було засуджено ОСОБА_2 . Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 16 березня 2018 року скасував зазначений вирок і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Надалі за вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16 вересня 2019 року ОСОБА_1 було визнано невинуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 189 КК, і кримінальне провадження щодо неї закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Указаний вирок Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 23 грудня 2019 року скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. Таке рішення ОСОБА_1 оскаржила в касаційному порядку. Судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 428 КПК, 2 березня 2020 року відмовила у відкритті провадження, оскільки оспорювана ухвала не є предметом перегляду за правилами касаційної процедури. Наразі кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 та двох інших осіб перебуває на розгляді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 22 липня 2021 року в справі "Опанащук та інші проти України" (заява № 6426/19 та 2 інші, у тому числі ОСОБА_1 ) констатував порушення п. 1 ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно надмірної тривалості кримінальних проваджень та відсутності ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим. Установивши факт тривалості провадження щодо ОСОБА_1 більше ніж 6 років 9 місяців та 15 днів, ЄСПЛ присудив заявниці 1 800 євро в якості відшкодування завданої шкоди, судових та інших витрат.
Посилаючись на наведене рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 звернулась до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд ухвали від 23 грудня 2019 року за виключними обставинами. На думку обвинуваченої, призначена ЄСПЛ справедлива сатисфакція не є адекватним засобом захисту її прав, адже кримінальне провадження щодо неї досі триває. Тому заявниця просить скасувати оспорювану ухвалу і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.
Загальні принципи, якими керувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_1 та двох інших осіб, оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв`язку з цим грошова компенсація дають підстави вважати, що не було додержано такого права заявниці, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції, адже неможливо відновити розгляд справи впродовж розумного строку, який уже було порушено.
У подібних випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення допущених порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
У цій справі ЄСПЛ не встановив жодного порушення Конвенції, яке було би безпосередньо пов`язане з постановленим судовим рішенням, а за шкоду, завдану надмірною тривалістю провадження, присудив ОСОБА_1 відповідну грошову компенсацію (1 800 євро).
Крім того, Верховний Суд у силу процесуального закону не уповноважений переглядати судові рішення у кримінальних провадженнях, розгляд яких по суті не завершено.
З огляду на викладене відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали від 23 грудня 2019 року за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, а твердження заявниці про протилежне не можна визнати прийнятними.
Отже, у відкритті провадження за поданою обвинуваченою заявою слід відмовити, а заяву з усіма доданими матеріалами - повернути ОСОБА_1 .
Така позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати (ухвали від 4 лютого, 19 червня, 26 серпня 2020 року, 13 січня, 6 квітня 2021 року, провадження за номерами 13-7зво20, 13-53зво20, 13-59зво20, 13-97зво20, 13-39зво21 відповідно).
Керуючись статтями 459, 463, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду