Постанова
Іменем України
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 164/154/20
провадження № 51-2529км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Шурхно І.С.,
в режимі відеоконференції
начальника відділу
"Служба у справах дітей"
виконавчого комітету
Маневицької селищної ради Вершкової Л.В.,
захисника Болоткіна В.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Болоткіна В.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 03 серпня 2020 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 березня 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу - 05 листопада 2019 року вироком Волинського апеляційного суду за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки; на підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Маневицького районного суду Волинської області від 03 серпня
2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання призначеного даним вироком, приєднано невідбуту частину покарання за вироком Волинського апеляційного суду від 05 листопада 2019 та призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Згідно з вироком суду неповнолітнього ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 20 жовтня 2019 року приблизно о 21:40, перебуваючи на вул. Лесі Українки у смт Маневичі Маневицького району Волинської області, будучи в стані алкогольного сп`яніння, повторно, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою відкритого викрадення чужого майна, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, умисно наніс потерпілій ОСОБА_2 один удар кулаком правої руки в ліву скроневу частину голови, від якого вона впала. Після чого ОСОБА_1, умисно наніс потерпілій один удар кулаком правої руки в область верхньої губи і носа, та один умисний удар кулаком лівої руки в праву скроневу частину голови, внаслідок чого спричинив потерпілій тілесні ушкодження, які як кожне окремо, так і увесь їх перелік, належать до категорії легких тілесних ушкоджень. В подальшому, продовжуючи свої протиправні дії, спрямовані на відкрите викрадення чужого майна,
ОСОБА_1, шляхом ривка відкрито викрав у ОСОБА_2 жіночу сумочку в якій знаходилось майно потерпілої на загальну суму 1 225 грн, чим завдав потерпілій ОСОБА_2 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 10 березня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо неповнолітнього
ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю достатніх доказів доведеності винуватості останнього у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
В обґрунтування своїх вимог захисник вказує на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Стверджує, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено достатніх доказів на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
При цьому, зазначає, що неправомірні дії щодо потерпілої було вчинено
20 жовтня 2019 року, проте заяву про вчинення злочину потерпіла подала до органів поліції лише 29 жовтня 2019 року, через 9 днів після вчинення щодо неї кримінального правопорушення, тобто після сплину значного часу,
Також захисник вказує на те, що суд першої інстанції в основу вироку поклав недопустимі докази, а саме:
- протокол пред`явлення особи для впізнання від 11 листопада 2019 року, оскільки вказана слідча дія була проведена із неповнолітнім без обов`язкової участі захисника та у результаті чого було порушено право засудженого на захист;
- протокол пред`явлення речей для впізнання від 26 листопада 2019 року у зв`язку з тим, що дана слідча дія була проведена з порушенням норм КПК України;
- протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілої від
28 листопада 2019 року, який був проведений з порушенням вимог
ст. 240 КПК України, оскільки така слідча дія здійснювалась у денний час доби, що не відповідає обставинам вчинення кримінального правопорушення.
Крім цього, захисник стверджує, що банківську картку, яку було відкрито викрадено з іншими речами у потерпілої, не було вилучено безпосередньо у ОСОБА_1, що, на думку захисника, спростовує причетність останнього до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Також у своїй касаційній скарзі захисник зазначає про те, що вартість викраденого майна, яке належало потерпілій ОСОБА_2, не була встановлена шляхом проведення експертизи, а натомість вартість викраденого майна підтверджена довідкою ФОП ОСОБА_3, при цьому посилається на висновок, який міститься у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №420/1667/18.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу захисника не подавались.
У судовому засіданні захисник та представник відділу "Служба у справах дітей" підтримали подану касаційну скаргу захисника, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника, представника відділу "Служба у справах дітей" та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом, а в подальшому, і апеляційним судом не встановлено достатніх доказів для доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.
Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах. Вирок суду в цій частині відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.
З вироку місцевого суду вбачається те, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України,у мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки, зазначив дії засудженого.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що неповнолітній засуджений ОСОБА_1 не визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. Проте суд, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, обґрунтовано послався у вироку на показання потерпілої ОСОБА_2, яка суду першої інстанції пояснила, що дійсно за вказаних обставин, місця та часу, вона прогулювалась із своєю малолітньою донькою та звернула увагу на хлопця, який поруч проїжджав на жіночому велосипеді та мав дивну поведінку. При цьому даний хлопець залишив свій велосипед і різко схопив її за куртку, а потім за шию, вдарив кулаком в ліву скроню, від чого вона впала на землю і розплакалася дитина. Потім наніс ще один ковзаючий удар по губі, а також кулаком у праву частину голови. Обличчя нападника було запухше, відчувався сильний запах перегару, а тому вона зробила висновок, що той перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Відпихнувши його від себе зрозуміла, що хлопець намагається вирвати у неї з рук сумку і після того, як ослабила руку, він схопив сумку і втік. В свою чергу, потерпіла підтвердила те, що під час досудового слідства вона впізнала нападника і ним є неповнолітній ОСОБА_1 .
Обґрунтовано покладені в основу вироку і показання свідка ОСОБА_4, який пояснив, що 20 жовтня 2019 року він разом із неповнолітнім ОСОБА_1 та його дядьком ОСОБА_5 їздили по гриби і коли надвечір повернулися додому, то засуджений ще йому допомагав по господарству. Вночі, вийшовши у двір, помітив, що зник його велосипед, червоно - сірий без рами типу "дамка", але зранку велосипед вже стояв на своєму місці. Також свідок ОСОБА_5 у суді першої інстанції давпоказання на підтвердження зазначеного.
Здійснено судом посилання і на показання свідка ОСОБА_6, який повідомив, що навчається в ліцеї разом із неповнолітнім засудженим і в жовтні 2019 року, точної дати не пам`ятає, приблизно о 21:00, поблизу гуртожитку бачив
засудженого ОСОБА_1, який їздив на жіночому велосипеді і перебував в нетверезому стані. Потім одногрупники говорили, що засуджений вкрав в когось сумку.
Крім цього, ОСОБА_7 дав суду показання про те, що 21 жовтня 2019 року він приблизно о 08:00 ранку на узбіччі побачив жіночі речі і пластикову картку "Ощадбанку". Він забрав із собою вказані речі і через декілька днів віддав їх дільничному поліції.
Крім зазначених показань потерпілої тасвідків винуватість засудженого
ОСОБА_1 доводиться дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, зокрема: протоколом пред`явлення особи для впізнання із ілюстративною фототаблицею від 11 листопада 2019 року, в якому зафіксовано, що потерпіла ОСОБА_2 серед учасників слідчої дії впізнала ОСОБА_1 як особу, що вчинила щодо неї кримінальне правопорушення (т. 1, а. п.78 - 81); протоколом пред`явлення речей для впізнання із ілюстративною таблицею від 26 листопада 2019 року, в якому зафіксовано, що потерпіла ОСОБА_2 впізнала велосипед, на якому пересувався засуджений ОСОБА_1 (т. 1, а. п. 72-77); протоколом проведення слідчого експерименту від 28 листопада 2019 року із ілюстративною фототаблицею та план - схемою до слідчого експерименту, в якому зафіксовано як потерпіла ОСОБА_2 детально розповідає обставини вчинення щодо неї ОСОБА_1 кримінального правопорушення та показує механізм нанесення їй ударів засудженим (т. 1, а. п. 96-106); протоколами огляду предметів (документів) від 11 листопада 2019 року (т. 1, а. п. 82); висновком експерта
№ 419 від 20 листопада 2019 року, з якого слідує, що один відбиток пальця руки виявлений на банківській карті, яку було відкрито викрадено з іншими речами у потерпілої, залишений пальцем руки особи, дактилоскопічна карта якої заповнена на ім`я ОСОБА_1 (т. 1, а. п. 88-94); висновком експерта № 63 від 30 жовтня 2019 року, відповідно до якого у ОСОБА_2 було виявлено тілесні ушкодження як кожне окремо, так і увесь їх перелік, належать до категорії легких тілесних ушкоджень (т. 1, а. п. 65-66); довідками, виданими ФОП ОСОБА_3 щодо вартості викраденого у ОСОБА_2 майна (т. 1, а. п. 107 - 111).
Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки.
У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.
При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що заяву про вчинення
20 жовтня 2019 року щодо потерпілої кримінального правопорушення, остання подала до органів поліції лише 29 жовтня 2019 року, через 9 днів після вчинення щодо неї злочину, тобто після сплину значного часу, то вони не заслуговують на увагу, оскільки нормами чинного КПК України не встановлено строків для звернення до відповідних органів із письмовою заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Що стосується тверджень захисника щодо недопустимості як доказу протоколу пред`явлення особи для впізнання від 11 листопада 2019 року, оскільки вказана слідча дія була проведена із неповнолітнім без обов`язкової участі захисника та у результаті чого було порушено право засудженого на захист, то колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 228 КПК України перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
Частиною 2 ст. 228 КПК України передбачено, що особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред`явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються.
Так, як вбачається з протоколу пред`явлення особи для впізнання від
11 листопада 2019 року за участю потерпілої ОСОБА_2 (т. 1, а. п.78 - 81), слідчий, який зазначений у протоколі, у присутності двох понятих, яким у відповідності до вимог чинного законодавства роз`яснені їх права й обов`язки, а також за участю матері неповнолітнього засудженого ОСОБА_1 - ОСОБА_8 та педагога ОСОБА_9, провів пред`явлення особи для впізнання. Перед пред`явленням особи для впізнання слідчий з`ясував у потерпілої ОСОБА_2 чи може вона впізнати особу. Як на запитання слідчого так і безпосередньо в своїх поясненнях у судовому засіданні суду першої інстанції потерпіла
ОСОБА_2 зазначали, що впізнала неповнолітнього засудженого ОСОБА_1 за рисами обличчя. Зазначений факт зафіксовано в протоколі за участю потерпілої ОСОБА_2, яка попереджена про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань за ст. 385 КК України і за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 384 КК України. Зауважень та доповнень до протоколу від учасників слідчої дії не надходило.
Разом з цим, відповідно до положень ст. 52 КПК України, участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного. В інших випадках обов`язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні: щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, перед пред`явленням особи для впізнання в слідчого не було підстав для забезпечення захисником неповнолітнього ОСОБА_1, оскільки на час проведення вказаної слідчої дії останній не був у статусі підозрюваного.
Крім того, дана слідча дія була проведена за участі педагога ОСОБА_9 та матері неповнолітнього ОСОБА_1 - ОСОБА_8, що підтверджується відповідним протоколом, який міститься у матеріалах кримінального провадження (т. 1, а. п. 78-81).
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що така процесуальна дія, як пред`явленням особи для впізнання, пов`язана з необхідністю отримання доказів, які носять об`єктивний характер, тобто таких, що не залежать від волі особи, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи зберігати мовчання. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті отриманих під час цієї дії результатів.
Таким чином, доводи касаційної скарги захисника щодо недопустимості як доказу протоколу пред`явлення особи для впізнання від 11 листопада 2019 року у зв`язку з тим, що вказана слідча дія була проведена із неповнолітнім без обов`язкової участі захисника та у результаті чого було порушено право засудженого на захист спростовується наведеним вище та матеріалами даного кримінального провадження.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що протокол пред`явлення речей для впізнання від 26 листопада 2019 року є недопустимим доказом, оскільки дана слідча дія була проведено з порушенням норм КПК України, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 229 КПК України перед тим, як пред`явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.
Згідно з частиною 2 статті 229 КПК України річ, що підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.
У частині 3 цієї статті визначено, що якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред`являється в одному екземплярі.
Так, як слідує з протоколу пред`явлення речей для впізнання із ілюстративною таблицею від 26 листопада 2019 року, в якому зафіксовано, що потерпіла ОСОБА_2 впізнала велосипед, на якому пересувався засуджений ОСОБА_1 (т. 1, а. п. 72-77), перед пред`явленням речей для впізнання у потерпілої ОСОБА_2 слідчим попередньо було з`ясовано, чи може вона впізнати річ, опитано про ознаки цієї речі, а також про обставини, за яких вона бачила цю річ. Зазначений протокол містить підписи як потерпілої, так і понятих.
Під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження, колегією суддів не встановлено порушень під час проведення зазначеної слідчої дії.
Стосовно тверджень захисника щодо недопустимого як доказу протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої від
28 листопада 2019 року, який був проведений з порушенням вимог
ст. 240 КПК України, оскільки така слідча дія здійснювалась в денний час доби, що не відповідає обставинам вчинення кримінального правопорушення, то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Так, перевіркою вказаного протоколу слідчого експерименту від 28 листопада
2019 року за участю потерпілої ОСОБА_2 встановлено, що в ході цієї слідчої (розшукової) дії було дотримано вимог ч. 1 ст. 240 КПК України щодо мети, якою є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та способу її проведення - шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події.
При цьому, захисник у своїй касаційній скарзі не навів належного обґрунтування того, як саме проведення слідчого експерименту в денний час доби впливає на достовірність отриманих результатів під час проведення зазначеної слідчої дії.
З урахуванням наведеного, вказані вище слідчі дії, а саме: пред`явлення особи та речей для впізнання, слідчий експеримент за участю потерпілої,були проведені у відповідності до вимог КПК України, будь-яких заперечень чи зауважень від учасників зазначених слідчих дії не надходило.
Водночас посилання захисника на недопустимість доказів на підтвердження винуватості неповнолітнього засудженого ОСОБА_1 з підстави, яку в доктрині кримінального процесу іменують правилом про "плоди отруєного дерева", - здобуття інших доказів завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону та матеріалах кримінального провадження та є не релевантними за обставин даного кримінального провадження.
Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії неповнолітнього засудженого ОСОБА_1 за ч. 2
ст. 186 КК України.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Таким чином, наведене вище та матеріали кримінального провадження спростовують твердження захисника про те, що суд першої інстанції на підтвердження винуватості неповнолітнього ОСОБА_1 в основу вироку поклав недопустимі докази.
Водночас доводи касаційної скарги захисника про те, що банківську картку, яку було відкрито викрадено з іншими речами у потерпілої, не було вилучено безпосередньо у засудженого ОСОБА_10, що, на думку захисника, виключає причетність останнього до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, то такі доводи спростовуються висновком експерта № 419 від 20 листопада 2019 року, з якого слідує, що один відбиток пальця руки виявлений на банківській карті, яку було відкрито викрадено з іншими речами у потерпілої, залишений пальцем руки особи, дактилоскопічна карта якої заповнена на ім`я ОСОБА_1 (т. 1, а. п. 88-94), що підтверджує винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 186 КК України.
Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що вартість викраденого майна, яке належало потерпілій ОСОБА_2, не була встановлена шляхом проведення експертизи, а натомість вартість викраденого майна підтверджена довідкою ФОП ОСОБА_3, то колегія суддів зазначає таке.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційного суду, були доводи апеляційної скарги захисника, які є аналогічними зазначеним вище доводам його касаційної скарги. Так, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що основним безпосереднім об`єктом грабежу є право власності, а у разі вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, додатковим безпосереднім об`єктом виступають здоров`я, життя, психічна або фізична недоторканність людини.
Виходячи з встановлених фактичних обставин кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, правильно зазначив, що хоча для такого злочину як грабіж не встановлено нижньої межі шкоди, яка може бути завдана власнику майна, проте вказана обставина лише свідчить про підвищену суспільну небезпечність цього злочину.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що доказом на підтвердження розміру матеріальних збитків, завданих потерпілій протиправними діями ОСОБА_1 стали довідки ФОП " ОСОБА_3" про те, що грошова вартість викраденого майна становить 1 225 гривень (т. 1, а. п. 107-109).
Водночас вартість викраденого майна, не є визначальним для кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України та жодним чином не спростовує доказів на підтвердження його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів.
Разом з цим, посилання захисника на висновок, який міститься у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №420/1667/18, відповідно до якого вартість викраденого майна повинна доводитись виключно висновком експерта, є необґрунтованим та безпідставним, оскільки судове рішення, на яке посилається у своїй касаційній скарзі захисник, стосується інших обставин, ніж ті, які є предметом розгляду даного кримінального провадження.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, то касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд