П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа №381/1869/18
провадження №51-2987км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого Антонюк Н.О.,
суддів Стефанів Н. С., Шевченко Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Олеярника М. І.,
прокурора Чабанюк Т. В.,
захисника Міщенко О. Г.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Міщенко Оксани Григорівни та засудженого ОСОБА_1 на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Рівне, який має спеціальну середню освіту, вдівець, не працює, військовозобов`язаний, проживає та зареєстрований в АДРЕСА_1 ), раніше не судимий,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК), і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року зазначений вирок місцевого суду залишено без змін.
Судами попередніх інстанцій ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 21 березня 2018 року приблизно об 11:30 в будинку АДРЕСА_1 спричинив своїй дружині ОСОБА_2 один удар кухонним ножем у ліву частину грудної клітки, тобто у життєво важливий орган, від якого остання померла на місці події.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У своїй касаційній скарзі та доповненнях (вх від 19 серпня 2021 року) засуджений стверджує про неправильну правову оцінку обставин справи, просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої або апеляційної інстанцій.
На думку ОСОБА_1, його дії помилково кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки умислу на вбивство потерпілої у нього не було. Засуджений наводить свої міркування щодо фактичних обставин вчинення ним смертельного ножового поранення своїй дружині. Стверджує, що причиною його вчинку є спричинені йому напередодні тілесні ушкодження, які, на його думку, завдав ОСОБА_3 . Зазначає, що останній не був допитаний ні слідчим, ні судом. Ставить під сумнів висновок експерта № 226, оскільки в ньому не зазначено методів дослідження, стверджує, що у матеріалах кримінального провадження відсутні документи, згідно з якими було проведено його освідування.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, перекваліфікувавши дії засудженого на ч. 2 ст. 121 КК та призначити йому покарання у межах санкції названої статті.
На обґрунтування своїх вимог сторона захисту вказує, що судами надано неправильну правову оцінку обставинам справи. Стверджує, що вина ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК не доведена поза розумним сумнівом та не підтверджується доказами, які досліджувалися судами попередніх інстанцій. Наголошує, що суди не взяли до уваги дані, які характеризують засудженого, а також фактів про те, що він спричинив потерпілій лише один удар ножем, якого заздалегідь не підшуковував та не намагався приховати.
На думку захисника, про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство свідчить те, що він не продовжив спричиняти потерпілій ножових поранень, а викликав швидку медичну допомогу, допоміг їй зайти у будинок, закривав рану, щоб утримати кров та після того як зрозумів, що дружина померла, то порізав собі вени на руках. Захист ставить під сумнів наявність у діях засудженого суб`єктивної сторони складу ч. 1 ст. 115 КК.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав подану ним касаційну скаргу, наголосив на тому, що він повною мірою не усвідомлював вчинюваних дій та просив призначити повторний розгляд кримінального провадження, а захисник підтримала висловлену засудженим позицію.
Прокурор заперечила касаційні скарги та просила відмовити у їх задоволенні.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені стороною захисту доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
В силу зазначеної норми Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судами попередніх інстанцій.
Щодо кримінально-правової кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК і перекваліфікації його дій на ч. 2 ст. 121 КК колегія суддів звертає увагу на таке.
Визначальним для розмежування умисного вбивства та умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, є ставлення винного до наслідку у вигляді смерті. Якщо у складі умисного вбивства таке ставлення є умисним, то у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, це ставлення є необережним.
Для вирішення питання про наявність в особи умислу необхідно враховувати сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
У цьому кримінальному провадженні потерпілій було спричиненого одне колото-різане проникаюче поранення ножем у грудну клітку зліва. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 25 травня 2018 року №13/д/58 в сукупності з висновком експертного дослідження від 25 травня 2018 року №58, у потерпілої ОСОБА_2 встановлено наявність колото-різаної рани грудної клітки зліва, проникаючої у плевральну порожнину з ушкодженням лівої легені та синець на лівій молочній залозі. Смерть потерпілої настала від сліпого проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки з ушкодженням лівої легені, що супроводжувалось внутрішньою крововтратою. Не виключена можливість, що тілесні ушкодження у ОСОБА_2 могли виникнути за обставин, вказаних ОСОБА_1 під час допиту та проведеного з ним слідчого експерименту. У судовому засіданні експерт ОСОБА_4 повідомила, що колото-різане поранення грудної клітки з ушкодженням лівої легені стало безпосередньою причиною смерті потерпілої, яка могла настати через малий проміжок часу - максимально до 30 хвилин після спричинення ножового поранення.
Під час судового розгляду ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, визнав частково, а саме не заперечував факт заподіяння ножем тілесного ушкодження ОСОБА_2 . Натомість засуджений заперечив наявність у нього умислу на заподіяння смерті потерпілій. Стверджував, що хотів тільки налякати її.
ОСОБА_1 вказував, що 21 березня 2018 року вранці він розпитував свою дружину хто його побив, а вона почала з нього насміхатися. Після цього він пішов у баню, а ОСОБА_2 стояла на ганку і кепкувала з нього, говорила, що піде від нього жити до ОСОБА_5 . Засуджений підійшов до потерпілої та, взявши ножа, спричинив їй один удар. Куди саме спрямував ножове поранення він не пам?ятає. Стверджував, що запам?ятав те, що ніж був глибоко у її тілі, в його правій руці, а лезо ножа в тілі дружини. В момент спричинення удару вони з дружиною стояли один напроти одного, остання стояла на ганку і за рахунок сходинки, на якій вона стояла, вони були майже на рівні. Під час нанесення удару він не спотикався, стіл, на якому лежав ніж, знаходився ліворуч від дружини, він взяв його правою рукою. В подальшому він витягнув ніж з тіла, допоміг потерпілій пройти в будинок та за її проханням почав викликати швидку медичну допомогу.
В ході апеляційної перевірки суд цієї інстанції звернув увагу на результати слідчого експерименту від 22 березня 2018 року за участю ОСОБА_1 (а. с. 109-113, Т. 1). Під час проведення названої слідчої дії засуджений розповів обставини спричинення ним смертельного ножового поранення своїй дружині. Так, він зазначив, що удар ножем був нанесений дружині саме після того як вона сказала, що не хоче з ним жити та піде від нього до іншого чоловіка; на місці події показав, як подолав певну відстань, на якій знаходився в той час від потерпілої, взяв зі столу у дворі ніж, наблизився впритул до потерпілої і спричинив їй удар цим ножем в грудну клітку.
Також суди звернули увагу на повідомлення головного лікаря філії комунального закладу Київської обласної ради "Київський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Фастівської станції екстреної медичної допомоги, відповідно до якого ОСОБА_1 повідомив, що його дружина, яка пересувається за допомогою милиць, впала на порозі і пробила грудну клітку, також є кровотеча з рота.
На підставі аналізу сукупності доказів у цьому провадженні суди прийшли до висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Колегія суддів погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Для розмежування умисного вбивства із умисним тяжким тілесним ушкодженням, що спричинило смерть необхідно встановити ставлення винного до наслідку у вигляді смерті. При цьому потрібно враховувати те, що винний може вчинити умисне вбивство як з прямим, так і з непрямим умислом.
Якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, то йдеться про вчинення нею відповідних діянь із прямим умислом.
Якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання, то має місце вчинення відповідних діянь з непрямим умислом.
У разі вчинення діяння із непрямим умислом, особа хоч і не бажає настання суспільно небезпечних наслідків, однак припускає їх настання.
У цьому кримінальному провадженні засуджений ОСОБА_1 послідовно стверджує, що не бажав настання смерті своєї дружини. Проте спричинення одного ножового проникаючого удару у грудну клітку зліва створює безпосередню загрозу настання наслідку у вигляді смерті людини. Такий характер, локалізація тілесного ушкодження, знаряддя, яким воно заподіяне, вказують на наявність у винного умислу на спричинення смерті потерпілій. Кількість ударів ножем у життєво важливий орган (один удар), поведінка винного після вчинення злочину (виклик швидкої медичної допомоги) дають підстави зробити висновок, що засуджений діяв з непрямим умислом на спричинення смерті потерпілій.
Апеляційний суд, обґрунтовуючи кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_1, правильно наголосив, що він спричинив потерпілій ОСОБА_2 із значною силою удар ножем, локалізація цього поранення - грудна клітка, де розміщені життєво важливі органи (зокрема, серце та легені).
Твердження сторони захисту про те, що подальша поведінка засудженого свідчить про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілої (виклик швидкої медичної допомоги, утримання рани, поріз собі вен) колегія суддів відхиляє. Такі дії засудженого після спричинення смертельного ножового поранення можуть свідчити про дієве каяття винного, жаль з приводу вчиненого. Однак у цьому кримінальному провадженні вони не спростовують правильності висновків судів про наявність у діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.
Той факт, що засуджений заздалегідь не підшуковував ножа для вчинення злочину та не приховував його також не впливають на висновки про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 115 КК. ОСОБА_1, маючи непрямий умисел на заподіяння смерті своїй дружині, діяв на власний розсуд, використовуючи при цьому те знаряддя злочину, яке було поблизу нього.
В силу наведеного Суд відхиляє касаційні доводи сторони захисту про неправильну кримінально-правову кваліфікацію дій ОСОБА_1 .
Засуджений стверджує, що причиною вчинення ним суспільно небезпечних дій щодо своєї дружини була наявність у нього тілесних ушкоджень, які йому завдав ОСОБА_3, вказує про необхідність проведення у зв`язку із цим його освідування. Однак судами нижчих інстанцій встановлено, що на місці події перебували лише засуджений та його дружина. Цей факт не заперечує й сам ОСОБА_1 з огляду на вказане факт можливого нанесення іншою особою тілесних ушкоджень засудженому не впливає на кримінально-правову оцінку його дій щодо дружини.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 11 квітня 2018 року №226 під час скоєння інкримінованих дій ОСОБА_1 на психічні захворювання не страждав, в тому числі не знаходився в тимчасовому хворобливому стані, він правильно орієнтувався в оточуючому, у нього відмічалася певна послідовність та цілеспрямованість дій, в його поведінці в той період були відсутні ознаки маячення, галюцинацій та розладнаної свідомості; ознак психічного захворювання у засудженого не виявлено, він міг і може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
У своїй касаційній скарзі засуджений ставить під сумнів висновок експерта № 226 з мотивів незазначення у ньому інформації про методи дослідження.
Однак з цим доводом колегія суддів не погоджується, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 102 КПК у висновку експерта повинно бути зазначено: 1) коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; 2) місце і час проведення експертизи; 3) хто був присутній при проведенні експертизи; 4) перелік питань, що були поставлені експертові; 5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; 6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; 7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання. У висновку експерта обов`язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Згідно з п. 33 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров?я України від 08 жовтня 2001 року №397, чинним на момент проведення судової психіатричної експертизи щодо ОСОБА_1, досліджувальна частина акта експертизи містить: факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу об`єктів, що стосуються психічного стану особи, у різні періоди часу та їх пояснення; дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологічний стани тощо).
Як убачається зі змісту судово-психіатричної експертизи від 11 квітня 2018 року №226, вказаних вимог законодавства експертами дотримано.
Так, у названому висновку зазначено про те, що судово-психіатрична експертиза проводилася у відділенні амбулаторних судово-психіатричних експертиз КЗ КОР "ОПНМО" комісійно в амбулаторній формі щодо підозрюваного ОСОБА_1 на підставі ухвали слідчого судді; вказано відомості, зокрема, про його психічний, неврологічний та соматичний стани. Зміст висновку експерта свідчить про те, що засуджений був залучений під час проведення цієї експертизи та надавав експерту відомості, що стосуються його психічного стану. Відсутність у висновку судово-психіатричної експертизи формальної вказівки на методи дослідження не тягне за собою визнання його недопустимим. Адже визначальним є зміст висновку із обґрунтуванням у ньому відповідей на питання, які ставились на розгляд експертові.
Крім цього, доводи захисту про недопустимість висновку судово-психіатричної експертизи були предметом перевірки як суду першої, так і апеляційної інстанцій, які обґрунтовано їх відхилили та навели достатні мотиви для цього.
Отже, висновок №226 щодо психічного стану ОСОБА_1 під час вчинення ним інкримінованого злочину є допустимим доказом.
На переконання колегії суддів, результати касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження свідчать, що судами попередніх інстанцій не було допущено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають вимогам щодо них. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, як про це стверджує сторона захисту, Судом також не встановлено.
Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд