Постанова
Іменем України
09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 208/254/20
провадження № 51-784 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Шевченко О.О.,
потерпілого ОСОБА_1,
захисника Бондаренка О.Г. (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Бондаренка О.Г. на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 липня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12019040000000952 за обвинуваченням
ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпродзержинська, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 30 липня 2020 року ОСОБА_2 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 8 111 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн. - моральної шкоди.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2020 року апеляційну скаргу захисника Бондаренка О.Г. залишено без задоволення, апеляційну скаргу представника потерпілих - адвоката Бразалук С.О. задоволено частково.
Вирок районного суду щодо ОСОБА_2 у частині цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 змінено, постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної 200 000 грн.
У решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 21 листопада 2019 року приблизно о 18:02 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Chevrolet Aveo", номерний знак НОМЕР_1, рухався у темний час доби по вул. Криворізькій у м. Кам`янське. При цьому ОСОБА_2 проявив злочинну самовпевненість, допустив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, грубо порушуючи п.п. 1.3, 1.5, 2.3(б), 2.9 (а), 12.3 Правил дорожнього руху України, при виявленні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_3, яка йшла по проїзній частині у попутному напрямку по смузі його руху, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди та допустив наїзд на пішохода, що спричинило смерть потерпілої на місці події. Порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 12.3 ПДР України знаходиться у причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_2 в частині призначеного йому покарання та пом`якшити основне покарання із 7 до 3 років позбавлення волі. Зазначає, що судами при призначенні покарання не було взято до уваги щире каяття засудженого, наявність на його утриманні двох доньок, одна з яких неповнолітня, позитивні характеристики, стан його здоров`я, повне відшкодування матеріальної та частково моральної шкоди, а також судами не враховано грубе порушення ПДР самою потерпілою .
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від потерпілого ОСОБА_1, який просив залишити судові рішення без зміни. Свою позицію потерпілий підтвердив у судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Захисник у судовому засіданні повністю підтримав скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги, звернув увагу на відсутність у винного щирого каяття та просив залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно зі ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. З усіх інших касаційний суд рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи касаційної скарги захисника зводяться до того, що призначене ОСОБА_2 покарання за своїм розміром не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок суворості. Ці доводи не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Цих вимог судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є тяжким, необережну форму вини, дані про особу ОСОБА_2, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має на утриманні неповнолітню дитину. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
При цьому суд урахував те, що засуджений у судовому засіданні не засуджував своєї поведінки, вину фактично не визнав, стверджуючи про порушення потерпілою кількох пунктів Правил дорожнього руху, зокрема, що вона рухалася по проїзній частині в попутному напрямку, чим створила умови для ДТП, а засуджений, за його словами, не зміг його уникнути. Також він заперечував результати медичного огляду на встановлення стану алкогольного сп`яніння, стверджував, що під час події був тверезий. Суд, крім наведеного, взяв до уваги наслідки скоєного у виді смерті потерпілої, позицію засудженого, який пояснював, що обставини ДТП не залежали від його волі, а також суд урахував думку потерпілих про призначення ОСОБА_2 найсуворішого покарання.
З огляду на усі наведені обставини та дані про особу винного, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_2 покарання у межах санкції статті, за якою його засуджено, проте не у максимальному розмірі, як того вимагала сторона обвинувачення. Своє рішення суд першої інстанції належним чином мотивував у вироку.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження у межах своєї компетенції, погодився із таким висновком, оскільки він ґрунтується на досліджених матеріалах справи, даних про особу винного, яким суд першої інстанції дав усебічну оцінку та призначив винному покарання, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. При цьому апеляційний суд зауважив, що доводи сторони захисту про порушення потерпілою ПДР, що спричинило ДТП, є суб`єктивним твердженням засудженого та його захисника, що не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать усім зібраним доказам.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що призначене ОСОБА_2 покарання за своїм видом та розміром є співмірним скоєному та враховує не тільки конкретні обставини злочину, а й дані про особу засудженого. Підстав для призначення більш м`якого покарання колегія суддів не знайшла. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та містить докладні мотиви прийнятого рішення.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком тавважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.