Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 663/2390/17
провадження № 61-4544св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Охлопкова Івана Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 03 вересня 2019 року у складі судді Клімченка М. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 січня 2020 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. А., Приходько Л. А., Радченка С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права на спадщину за законом та стягнення грошової компенсації за частку у спадковому майні.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько та чоловік відповідача - ОСОБА_3, який проживав у м. Києві. За життя ОСОБА_3 склав заповіт, яким належні йому житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 заповів їй ОСОБА_1 та дружині ОСОБА_2, які прийняли спадщину.
У 2015 році позивач дізналася, що 15 вересня 1989 року, тобто у період перебування у шлюбі відповідача у шлюбі з ОСОБА_3, вони придбали житловий будинок в АДРЕСА_2 та приватизували земельну ділянку для обслуговування придбаного житлового будинку площею 0, 0524 га.
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори для оформлення спадщини за законом на 1/4 частку зазначеного будинку та земельної ділянки та отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій.
Позивач зазначала, що 22 травня 2006 року ОСОБА_2 продала житловий будинок та земельну ділянку, після чого нові власники знищили спадкове майно та побудували новий будинок. Вважала, що ОСОБА_2 повинна компенсувати її частку у спадковому майні, яка складається з 1/4 частки у праві спільної часткової власності та земельної ділянки на момент їх продажу з покриттям інфляційних витрат до цього часу.
З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею право на спадщину за законом у частині 1/4 частки житлового будинку на АДРЕСА_2 ; визнати за нею право на спадщину за законом у частині 1/4 частки земельної ділянки площею 0, 0524 га, кадастровий номер 6524710100:01:089:0003, на АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості за належні їй частки у спадковому майні, а саме: за 1/4 частку житлового будинку на АДРЕСА_2 та за 1/4 частку земельної ділянки у загальному розмірі 201 586,09 грн.
Короткий змістрішення суду першої інстанції
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 03 вересня 2019 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, як спадкоємець першої черги, має право на 1/4 частки спадщини за законом, тому її позовні вимоги є обґрунтованими. Проте, позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, встановлений статтею 257 ЦК України, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу адвоката Охлопкова І. О. в інтересах ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,адвокат Охлопков І. О. в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження адвокат Охлопков І. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо визначення початку перебігу строку позовної давності у спадкових справах від дати відмови у вчиненні нотаріальної дії за наявності у спадковій справі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Касаційна скарга мотивована тим, що строк позовної давності необхідно обраховувати із моменту відмови у вчиненні нотаріальної дії у 2017 році, коли нотаріус відмовив у видачі свідоцтва, оскільки батько не оформив на себе спадкове майно - будинок.
У липня 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 16 листопада 2004 року, а. с. 7).
ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 (свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 30 грудня 1954 рок, а. с. 6).
ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 (свідоцтво про одруження НОМЕР_3 від 24 лютого 1949 року, а. с. 9).
Згідно з договором купівлі-продажу від 15 вересня 1989 року ОСОБА_2 придбала житловий будинок на АДРЕСА_3 (а. с. 10-11).
ОСОБА_2 належала земельна ділянка на АДРЕСА_2 (державний акт на право власності на земельну ділянку, а. с. 12).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 за 36 000,00 грн (а. с. 14).
Згідно з договором купівлі-продажу від 22 травня 2006 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0524 га, кадастровий номер 6524710100:01:089:0003, в АДРЕСА_2 за 110 450,00 грн (а. с. 66, 67).
З копії спадкової справи, заведеної п`ятою Київською державною нотаріальною конторою, вбачається, що за життя ОСОБА_3 склав заповіт, в якому заповідав належне йому майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 дружині ОСОБА_2 та дочці ОСОБА_1 (а. с. 254).
04 травня 2005 року та 05 травня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися в нотаріальну контору з заявами про прийняття спадкового майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 (а. с. 247, 248).
Довіреністю від 05 травня 2005 року ОСОБА_1, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_4, уповноважила свою матір - ОСОБА_2, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_3, вести її справи з оформлення свідоцтв про право на спадщину після смерті її батька (а. с. 246).
Згідно із свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 03 березня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 належить по 1/2 частки спадкового майна, що складається з житлового будинку на АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою (а. с. 274-277).
Постановою заступника завідувача П`ятої київської державної нотаріальної контори від 21 липня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_3 неможливо, не була проведена реєстрація права власності на вищевказаний будинок за померлим ОСОБА_3, що підтверджується довідкою Комунального підприємства "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради від 09 червня 2015 року за № 610 (а. с. 304, 307).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення початку перебігу строку позовної давності у спадкових справах від дати відмови у вчиненні нотаріальної дії за наявності у спадковій справі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
З огляду на статті 1217, 1223 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Встановивши, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті свого батька, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач має право на частку спадкового майна, яке було придбано відповідачкою, її матір`ю, в період шлюбу, і яке належало спадкодавцеві на праві спільної часткової власності (1/2 частки), що було продано відповідачем в подальшому. Проте, як вбачається із копії спадкової справи, спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 є також його син ОСОБА_5, який також звертався після смерті батька до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини (а. с. 249, 253), а ОСОБА_1 про наявність інших спадкоємців першої черги, а саме ОСОБА_5, не зазначала, і його долю у спадковому майні позивачем враховано не було.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з яким погодилася колегія суддів апеляційного суду, правильно виходив з того, що перебіг строку позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частку у спадковому майні для позивача почався з моменту продажу ОСОБА_6 спірного спадкового майна, тобто з 22 травня 2006 року та ОСОБА_1 було відомо про наявність будинку та земельної ділянки в м. Скадовську та їх продажу у 2006 році, однак до суду з позовом ОСОБА_1 звернулася у жовтні 2017 року (більше ніж через 10 років після того, як відповідач продала спірне спадкове майно) та пропустила позовну давність, про наслідки спливу якої заявлено відповідачем.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Зазначена позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що про наявність будинку та земельної ділянки позивач довідалася або повинна була довідатися під час оформлення спадщини та їй не могло бути не відомо про наявність будинку та земельної ділянки у м. Скадовську та про її порушене право під час продажу відповідачем зазначеного майна у 2006 році.
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).
З огляду на встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, Верховний Суд дійшов висновку про те, що початок перебігу строку позовної давності у спадкових справах необхідно обраховувати з моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, незалежно від дати відмови у вчиненні нотаріально дії та наявності у спадковій справі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що строк позовної давності необхідно обраховувати з 2017 року, тобто з моменту відмови нотаріуса у видачі свідоцтва, оскільки спадкодавець не оформив на себе спадкове майно.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Наведене передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.