Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 2-170/11
провадження № 61-8547св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1,
відповідач: Державне підприємство "Дрогобицьке лісове господарство", треті особи: Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та виробництві та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області, Територіальна державна інспекція правці у Львівській області Державного департамента нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства соціальної політики України,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 листопада 2020 року у складі судді Грицай М. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог заяви
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року у справі № 2-170/11 за його позовом до Державного підприємства "Дрогобицьке лісове господарство" (далі - ДП "Дрогобицьке лісове господарство"), за участю третіх осіб: Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області, Територіальної державної інспекції праці у Львівській області державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства соціальної політики України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Заява мотивована тим, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року у справі №2-170/2011 у позові відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Однак, у заявника виникли сумніви щодо законних рішень Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року та Апеляційного суду Львівської області від 17 вересня 2014 року, тому він звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Дрогобицького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області(далі - Дрогобицький ВП ГУ НП у Львівській області) та із заявою до Західного офісу Держаудитслужби щодо проведення перевірки у ДП "Дрогобицьке лісове господарство".
Дрогобицьким ВП ГУ НП у Львівській області за його заявою 30 жовтня 2014 року відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
Західний офіс Держаудитслужби його заяву разом із доказами скерував до Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області для внесення відомостей до ЄРДР, на підставі чого 21 жовтня 2017 року відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.
На переконання заявника, розслідування проводилося неефективно.
Листом від 23 лютого 2018 року Головне управління Держпраці у Львівській області повідомило його про розгляд звернення від 31 січня 2018 року щодо перерахунку розміру відшкодування шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я при виконанні ним трудових обов`язків, за період з 01 січня 1992 року до 27 січня 2001 року у ДП "Дрогобицьке лісове господарство".
Також заявнику повідомлено з приводу допущених адміністрацією ДП "Дрогобицьке лісове господарство" порушень встановлених вимог при перерахунку розміру відшкодування шкоди та роз`яснено, що Головне управління Держпраці у Львівській області не вправі звертатись до суду в інтересах працівника щодо стягнення на його користь із суб`єкта господарювання будь-яких сум.
На підставі викладеного, заявник вважав, що письмові документи (докази), а саме: акт перевірки Головного управління Держпраці у Львівській області від 26 грудня 2017 року, припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 27 грудня 2017 року, лист Головного управління Держпраці у Львівській області від 23 лютого 2018 року, акт інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Львівській області від 26 лютого 2018 року, постанова про накладення штрафу від 26 лютого 2018 року мають значення для вирішення справи і є істотними (в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України) для ухвалення рішення у справі.
Зазначені докази підтверджують складання службовими особами ДП "Дрогобицьке лісове господарство" підроблених документів (довідки № 194 від 10 лютого 2003 року, довідки про перерахунок суми відшкодування шкоди заявнику на виконання припису, перерахунку сум відшкодування шкоди заявнику від 02 грудня 2010 року, довідки № 788 від 25 липня 2001 року).
Також заявник вважав, що зазначені вище документи (докази) підтверджують складання недостовірного висновку експертом Харченко Г. С. № 7719 від 19 листопада 2013 року у цивільній справі 2-170/2011 та підтверджують злочинні дії службових осіб ДП "Дрогобицьке лісове господарство" у заниженні сум відшкодування шкоди, а тому такі були приєднані до матеріалів кримінального провадження від 30 жовтня 2014 року.
На його думку, зазначене є підтвердженням того, що судами першої та апеляційної інстанції під час ухвалення рішень використані підроблені документи.
Указував, що спостерігаючи протягом шести років за бездіяльністю правоохоронних органів, яка спрямована на унеможливлення проведення перевірки у ДП "Дрогобицьке лісове господарство" спеціалістами Західного офісу Держаудитслужби, він змушений звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Водночас, заявник вважав, що ним із поважних причин пропущений строк подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки він мав надію на ефективне, всебічне та об`єктивне досудове розслідування.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:
-поновити йому строк на подання заяви про перегляд рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року у справі № 2-170/2011 за нововиявленими обставинами;
-скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року у справі № 2-170/2011 за його позовом до ДП "Дрогобицьке лісове господарство", за участю третіх осіб: Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області, Територіальної державної інспекції праці у Львівській області державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства соціальної політики України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі № 2-170/11 залишено без розгляду.
Постановою Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 листопада 2020 року залишено без змін.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивував ухвалу тим, що заява подана до суду з пропуском строку, встановленого для подання заяв про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, який поновленню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій 24 травня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 423 ЦПК України підствами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є встановлений вироком або ухвалою суду про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправдивого висновку експерта, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого перекладу, фальшивості письмових, речових чи електроних доказів, що призвело до ухвалення незаконного рішення у даній справі, та з урахуванням приписів частини першої цієї статті, заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подана з підстав, визначених пунктами 2-3 частини другої та частиною третьою статті 423 цього Кодексу не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили.
Таким чином, на думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи № 2-170/11 допущено порушення норм процесуального права.
Крім того, на його думку, суд апеляційної інстанції не досліджуючи зібрані у справі докази, позбавив його права на участь у розгляді справи, оскільки направив на його адресу повістку-повідомлення без виклику до суду, а працівники цивільної канцелярії на його телефонне звернення щодо бажання брати участь у розгляді справи, повідомили про неможливість його участі у зв`язку із карантинними обмеженнями пов`язаними з уникненням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 2-170/11 з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року у справі № 2-170/2011 за його позовом до ДП "Дрогобицьке лісове господарство", за участю третіх осіб: Відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області, Територіальної державної інспекції праці у Львівській області державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерства соціальної політики України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за нововиявленими обставинами.
Дрогобицьким ВП ГУ НП у Львівській областіза заявою ОСОБА_1 30 жовтня 2014 року відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
Західний офіс Держаудитслужби України заяву ОСОБА_1 разом із доказами скерував до Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській областідля внесення відомостей до ЄРДР, на підставі чого 21 жовтня 2017 року відкрито кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
За статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із саттею 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачаєтсья із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України.
Главою 3 Розділу V ЦПК України передбачено перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.
За змістом пункту 1 частини другої, частини третьої статті 424 ЦПК України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подана з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 423 цього Кодексу, не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.
Виходячи з наведеного, незалежно від поважності причин пропуску строку для звернення до суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, такий строк не підлягає поновленню, оскільки є присічним.
Доводи заявника про те, що причиною пропуску строку на звернення із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами було неефективне проведення розслідування кримінальних проваджень є непереконливими, оскільки ОСОБА_1, достовірно знаючи про ухвалені рішення у справі № 2-170/2011, зокрема рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 вересня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2014 року, лише у вересні 2020 року звернувся із заявою про його перегляд.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він звернуся до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в тому числі і на підставі пункту 2 частини другої статті 424 ЦПК України і при цьому не пропустив строку на звернення до суду, не заслуговують на увагу.
Із справи відомо, що як підставу звернення у поданій 29 вересня 2020 року заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 зазначив пункт 1 частини другої статті 424 ЦПК України та наводив як нововиявлені істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою про перегляд, на час розгляду справи. При цьому, посилався на акт перевірки Головного управління Держпраці у Львівській області від 26 грудня 2017 року, припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 27 грудня 2017 року, лист Головного управління Держпраці у Львівській області від 23 лютого 2018 року, акт інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Львівській області від 26 лютого 2018 року.
Разом із тим, пунктом 2 частини другої статті 424 ЦПК України підставою перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами визначено встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових та електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі. Однак, ОСОБА_1 у своїй заяві від 29 вересня 2020 року на такі докази не посилався, при цьому помилково витлумачив положення пункту 2 частини другої статті 424 ЦПК України щодо строку звернення до суду із заявою про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Крім того, системний аналіз приписів пунктів 2 і 3 частини другої статті 423 та пункту 2 частини другої статті 424 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що десятирічний строк для подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не з дати постановлення судового рішення, що переглядається, а з дати постановлення вироку або ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, якими встановлено факт завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових та електронних доказів, що призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, яке і стало підставою для звернення особи із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.
Водночас акт перевірки Головного управління Держпраці у Львівській області від 26 грудня 2017 року, припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 27 грудня 2017 року, лист Головного управління Держпраці у Львівській області від 23 лютого 2018 року, акт інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Львівській області від 26 лютого 2018 року не можуть слугувати підставами для звернення особи до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами в контексті пунктів 2 і 3 частини другої статті 423 та пункту 2 частини другої статті 424 ЦПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року "Христов проти України", заява № 24465/04 Європейський суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка зокрема проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), згідно з яким жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини вказав на те, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 позбавлено участі у розгляді справи № 2-170/11 також не знайшли свого підтвердження.
З огляду на статтю 128 ЦПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Так, ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року справу призначено до розгляду 27 квітня 2021 року о 11:00 год, зазначено, що на виконання ухвали необхідно про дату, час та місце розгляду справи повідомити учасників справи, явка яких відповідно до статті 128 ЦПК України не є обов`язковою (т. 6 а. с. 147).
Зазначена ухвала опублікована у Єдиному реєстрі судових рішень 05 березня 2021 року https://reyestr.court.gov.ua/Review/95296392.
Повістку - повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, а саме 27 квітня 2021 року о 11:00 год ОСОБА_1 отримав особисто 13 квітня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 6 а. с. 155).
У справі відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 звертався до суду щодо його участі у судовому засіданні і йому у доступі до правосуддя було відмовлено.
Зазначення секретарем судового засідання у повістці-повідомленні "повідомлення позивача без виклику у розгляді справи" не обмежує прав позивача чи інших учасників судового процесу на розгляд справи за його участю, навіть якщо з огляду на статтю 128 ЦПК України, суд визнав їх явку не обов`язковою.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з положеннями чинного цивільно-процесуального законодавства, що регулюють питання перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Правильне застосовування судами першої та апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки заява про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами ОСОБА_1 подана після закінчення процесуальних строків, встановлених пунктом 1 частини другої статті 424 ЦПК України, то рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 01 вересня 2011 року не може бути переглянуте за нововиявленими обставинами.
Крім того, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом і судом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до здійснення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку колегії суддів, рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.