ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 922/3742/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача 1 - не з`явився,
відповідача 2 - Сабан М. Р.,
третьої особи - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Пелипенко Н. М., Барбашова С. В., Пушай В. І.
від 19.05.2021
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж", Приватного підприємства "Оліяр"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар"
про визнання недійсним договору,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж", Приватного підприємства "Оліяр" про визнання недійсним договору поруки від 27.07.2018.
Позов обґрунтовано тим, що: спірний договір з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" підписано ОСОБА_1, який діяв на підставі довіреності від 26.07.2018 № 1291, виданої директором товариства Богдановичем А.В. з перевищенням повноважень; договір укладено всупереч обмежень, встановлених пунктом 8.2.3 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж", згідно з якими затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує 50 і більше відсотків майна товариства, є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства; спірний договір поруки порушує корпоративні права позивача, як засновника та учасника товариства з часткою 50% у статутному фонді товариства, зокрема щодо права на отримання прибутку та участь в управлінні товариством шляхом прийняття участі в загальних зборах учасників товариства, та прийняття рішень, що відносяться до їх виключної компетенції.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.02.2021 визнано недійсним договір поруки від 27.07.2018, укладений між Приватним підприємством "Оліяр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж".
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- договір поруки був підписаний ОСОБА_1, що уповноважений на це довіреністю серії ННІ № 795044 від 26.07.2018, яка була видана директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" Богдановичем Андрієм Володимировичем;
- директором, всупереч його повноважень, визначеним статутом товариства, а також обмежень, викладених в протоколі загальних зборів було видано довіреність позивачу, що призвело до укладення договору поруки, чим порушено дійсність такого правочину;
- щодо посилання Приватного підприємства "Оліяр" на наявність протоколу загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" про надання дозволу на укладення договору поруки на забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" перед Приватним підприємством "Оліяр", та надання до суду копії документа, зроблену з копії іншого документа, не може бути оцінено судом як належний доказ, так як відповідно до статті 91 та статей 77-78 Господарського процесуального кодексу України такий документ є недопустимим та недостовірним доказом у справі та відповідно не береться судом до уваги.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 15.02.2021. Прийняти нове рішення, яким відмовлено у позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" від 26.07.2018 розглянуті питання, зокрема щодо укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" та Приватним підприємством "Оліяр" договору поруки (питання 2 порядку денного) та надання повноважень ОСОБА_1 на підписання від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" з Приватним підприємством "Оліяр" договору поруки (питання 3 порядку денного), що підтверджується копією протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" від 26.07.2018, яку надано 2-м відповідачем до відзиву на позовну заяву. З копії протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" від 26.07.2018 вбачається, що на зазначених зборах були присутні учасники товариства, які володіють 100% голосів, а саме: ОСОБА_1 з часткою в статутному капіталі товариства 50% та ОСОБА_3 з часткою в статутному капіталі товариства 50%. Зазначеними зборами одноголосно вирішено: - по другому питанню порядку денного: укласти між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" та Приватним підприємством "Оліяр" договір поруки на забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" перед Приватним підприємством "Оліяр" за договором поставки № 71217 від 07.12.2017; - по третьому питанню порядку денного: надати ОСОБА_1 повноваження на укладення та підписання від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" з Приватним підприємством "Оліяр" договору поруки на забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агродар" перед Приватним підприємством "Оліяр" за договором поставки № 71217 від 07.12.2017; зобов`язати директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" Богдановича А.В. надати відповідну довіреність ОСОБА_1 на виконання наданих повноважень;
- рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" від 26.07.2018, оформлене протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" від 26.07.2018, в установленому законом порядку не було визано недійсним;
- на виконання рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" від 26.07.2018 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" Богдановичем Андрієм Володимировичем, що діє на підставі статуту, зареєстрованого у виконкомі Харківської міської ради 23.03.2011 за № 14801020000049716 зі змінами, зареєстрованими у виконкомі Харківської міської ради 08.10.2014 за № 14711050006027094, видано довіреність від 26.07.2018 № 1291, якою уповноважено ОСОБА_1 бути представником товариства в усіх державних, громадських, господарських та інших підприємствах, установах, організаціях (в т.ч. перед фізичними та юридичними особами) з питання укладення та підписання від імені товариства, зокрема договорів поруки та додаткових угод до них за суму та на умовах на свій розсуд, для чого йому надається право, зокрема підписувати від імені товариства договори поруки та додаткові угоди до них. Зазначена довіреність видана строком на 3 роки та дійсна до 26.07.2021;
- в матеріалах справи відсутні докази скасування довіреності від 26.07.2018 № 1291 або визнання її недійсною;
- суд не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що надана 2-м відповідачем копія протоколу загальних зборів від 26.07.2018 не є належним доказом. Позивач - ОСОБА_1 відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України не спростував наявність рішення загальних зборів від 26.07.2018, оформленого протоколом загальних зборів від 26.07.2018 та не надав доказів скасування або визнання недійсною виданої йому довіреності від 26.07.2018 № 1291. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування оригіналу протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" від 26.07.2018, не витребував у 1-го відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" оригінал протоколу. 1-й відповідач під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій не повідомив про наявність сумнівів щодо наданої 2-м відповідача копії протоколу. Таким чином матеріалами справи не доведено відсутність у директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" Богдановича А.В. дозволу на право підписання спірного договору поруки та не спростовано наявність довіреності від 26.07.2018 № 1291, виданої зазначеною посадовою особою ОСОБА_1 (позивачу) на право підписання вказаного договору. Згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.07.2018, тобто на момент укладення спірного договору поруки від 27.07.2018 № 3946, в розділі, де зазначається інформація щодо особи, яку обрано (призначено) до органу управління, уповноваженою представляти зазначену юридичну особу в правовідносинах з третіми особами, в тому числі підписувати договори від імені вказаної юридичної особи, а також щодо наявності обмежень щодо представництва від імені юридичної особи, - зазначено, що Богданович Андрій Володимирович є керівником та підписантом юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж". Будь-яких відомостей про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи в зазначеному розділі Витягу та в інших розділах не значиться. За таких обставин, довіреність від 26.07.2018 № 1291, якою уповноважено ОСОБА_1 підписувати від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" договори поруки видана директором Богдановичем А.В. в межах наявних у нього повноважень, тому відсутні підстави для визнання недійсним договору поруки від 27.07.2018 № 3946 з підстав, визначених статтею 203 Цивільного кодексу України;
- повноваження загальних зборів товариства, які діють від імені товариства (зокрема на надання згоди щодо укладення договору від імені цього товариства), не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права. За договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. Підписання директором товариства або уповноваженою ним особою договору навіть за відсутності передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор або уповноважена ним особа діяли саме від імені товариства, а не його учасників. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17. Враховуючи викладене, укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" договору поруки від 27.07.2018 № 3946 є наслідком господарської діяльності товариства й результатом розпорядження юридичною особою власним майном та не може бути прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, тому посилання позивача на порушення його корпоративних прав як засновника та учасника товариства щодо права на отримання прибутку та участь в управлінні товариством є необґрунтованим та не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного ним договору поруки від 27.07.2018 № 3946.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у даній справі, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: застосування судом апеляційної інстанції статей 92, 97, 98, частин 1 та 2 статей 203, 214 Цивільного кодексу України та статті 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 916/2872/16, постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14, від 06.04.2016 у справі № 3-84гс16, від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16 та від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц;
- пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 92 та 97 Цивільного кодексу України у поєднанні зі статтями 207 та 215 Цивільного кодексу України щодо недійсності правочину, укладеного третьою особою за довіреністю, виданою з перевищенням своїх повноважень директором товариства без попередньої наданої згоди загальних зборів, а також щодо визнання недійсним правочину, укладеного саме уповноваженою особою, а не директором;
- пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1 та 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Приватне підприємство "Оліяр" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
4. Розгляд клопотань
10.09.2021 на електронну адресу Суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Чуба Сергія Володимировича, скріплена електронним цифровим підписом, про відкладення розгляду справи, яка мотивована зайнятістю адвоката в іншому судовому засіданні.
Розглянувши зазначену заяву, Суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, та не може встановлювати обставини справи, збирати та перевіряти докази і надавати їм оцінку.
Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).
Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про такий розгляд і в ухвалі Верховного Суду від 12.08.2021 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у даній справі.
При цьому, доводи ОСОБА_1 були ґрунтовно викладені у касаційній скарзі (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги й за відсутності представників учасників справи.
До того ж, про наявність у представника ОСОБА_1 додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційну скаргу по суті, Суду не повідомлялося.
Посилання ж у заяві на висновок Європейського суду з прав людини у справі "Бартая проти Грузії" не є прийнятним, оскільки у вказаній справі зазначалося про розгляд національним судом справи без захисника, тоді як у господарській справі участь у судовому засіданні беруть представники учасників справи (стаття 56 Господарського процесуального кодексу України), а не захисники (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/1191/13, від 04.02.2020 у справі № 914/240/18, від 10.02.2021 у справі № 904/3214/18).
5. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у справі відкрито згідно з пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1 та 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції застосував положення статей 92, 97, 98, частин 1 та 2 статей 203, 214 Цивільного кодексу України та статті 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 916/2872/16, постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14, від 06.04.2016 у справі № 3-84гс16, від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16 та від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц.
Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову без урахування висновків Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування статей 92, 97, 98, частин 1 та 2 статей 203, 214 Цивільного кодексу України та статті 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", викладених в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 916/2872/16, постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14, від 06.04.2016 у справі № 3-84гс16, від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16 та від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, з огляду на таке.
Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).
Так, у справі № 5013/492/12 (провадження № 3-59гс14) предметом позову були вимоги про визнання біржових договорів (угод) купівлі-продажу транспортних засобів (спірні договори) недійсними та повернення майна. Позов було заявлено однією із сторін правочину - юридичною особою. У постанові Верховного Суду України в цій справі висловлено позицію про те, що за змістом статті 241 Цивільного кодексу України схвалення правочину не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, підтвердженням схвалення правочину можуть бути дії з його виконання, вчинені особою, в інтересах якої його укладено; схвалення може також відбутися у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу). При цьому, скасовуючи постанову Вищого господарського суду України, та направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, Верховний Суд України виходив з того, що суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку, що початок перебігу строку позовної давності є днем, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про укладені спірні договори, та неправильно застосував норми матеріального права.
У справі № 922/796/15 (провадження № 3-84гс16) предметом зустрічного позову були вимоги про визнання договору поставки і додатків до нього недійсними. Позов було заявлено однією із сторін правочину - юридичною особою. Верховний Суд України скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору поставки та всіх додатків (додаткових угод, специфікацій) до нього, виходив з того, що сама по собі відсутність у генерального директора відповідача повноважень на укладення від імені товариства спірного договору не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано.
У справі № 6-62цс16 предметом позову були вимоги про визнання договору купівлі-продажу нежилого приміщення недійсним. Позов було заявлено однією із сторін правочину - юридичною особою. В постанові Верховного Суду України у цій справі викладено правовий висновок про те, що виходячи з положень статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним з підстави порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору. Частина 3 статті 92 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником юридичної особи з перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала договір з юридичною особою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, незважаючи на те, що відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства саме по собі не може слугувати єдиною підставою для висновку про недійсність договору. Такий договір може бути визнаний недійсним на підставі визнаного недійсним рішення зборів лише у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно.
У справі № 760/8121/16-ц предметом позову були вимоги про визнання недійсним договору поруки. Позов було заявлено однією із сторін правочину - юридичною особою. В постанові Верховного Суду України у цій справі викладено правовий висновок про те, що для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) із третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва не має самостійного юридичного значення лише факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно з яким виконавчий орган діяв на момент укладення договору. Такий договір може бути визнано недійсним із зазначених підстав у разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження у повноваженнях виконавчого органу товариства.
Таким чином, аналіз висновків, зроблених в постанові Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2021 у справі № 922/3742/20, в якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам щодо застосування статей 92, 97, 98, частин 1 та 2 статей 203, 214 Цивільного кодексу України та статті 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", викладених у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-59гс14, від 06.04.2016 у справі № 3-84гс16, від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16 та від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. До того ж, у наведених постановах Верховного Суду України відсутній висновок щодо застосування статті 214 Цивільного кодексу України та статті 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 916/2872/16, колегія суддів зазначає наступне.
У справі № 916/2872/16 предметом позову були вимоги акціонера товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням корпоративних прав позивача як акціонера товариства на володіння та управління активами цього товариства внаслідок незаконного відчуження за оспорюваними договорами 419/1000 частин нежитлових будівель. Верховний Суд залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій зазначив, що задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що мав місце факт існування заінтересованості у вчиненні між відповідачами спірного договору купівлі - продажу. Акціонерним товариством не було дотримано порядку узгодження наглядовою радою акціонерного товариства укладення цього правочину відповідно до вимог статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства", у зв`язку з чим спірний договір укладено з порушенням положень вказаної норми закону. Крім того, спірний договір було підписано зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю Лаврусенко А.В. за довіреністю від 18.07.2015, яка загальними зборами акціонерів від 27.06.2015 була обрана членом наглядової ради Акціонерного товариства. Відсутність доказів повідомлення останньою наглядової ради щодо наявності ознак заінтересованості в укладенні спірного договору чи припинення повноважень Лаврусенко А.В. в наглядовій раді товариства в термін до укладення спірного договору також підтверджує укладення цього договору з порушенням вимог Закону України "Про акціонерні товариства". Вказане є підставою для визнання правочину відповідно до вказаних вище норм закону (статті 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 72 Закону України "Про акціонерні товариства") недійсним. Спірний правочин порушив інтереси позивача як акціонера, оскільки вартість його акцій залежить від розміру активів товариства, які останнє внаслідок оспорюваного правочину неправомірно відчужило.
Разом з тим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд зауважує, що на сьогодні існує чітка та послідовна судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості учасника (акціонера) звертатися з позовом в інтересах господарського товариства, крім випадків, визначених законом, оскільки укладення спірних договорів не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства (Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 916/1914/20).
Так, у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства. Надалі такі висновки були підтверджені у постановах від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19) (з урахуванням ухвал від 17 грудня 2019 у справі № 916/1731/18 (провадження № 12-207гс19); від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19; від 15.09.2020 у справі № 904/920/19 (провадження № 12-60гс20 ).
Вказані висновки мають загальний характер, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано їх враховував при вирішенні спору у цій справі, та правомірно зазначив, що посилання позивача на порушення його корпоративних прав як засновника та учасника товариства щодо права на отримання прибутку та участь в управлінні товариством є необґрунтованим та не може бути підставою для визнання недійсним оспорюваного ним договору поруки від 27.07.2018 № 3946.
В свою чергу, враховуючи відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові, Верховний Суд зазначає те, що у суду апеляційної інстанцій не було необхідності надавати оцінку законності оспорюваного правочину.
Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті спору, але з мотивів, викладених у даній постанові, а саме, відсутністю порушення оспорюваним правочином прав та інтересів позивача.
З огляду на викладене, відсутні й підстави для формування висновку Верховного Суду з питань, заявлених заявником касаційної скарги: "застосування статей 92 та 97 Цивільного кодексу України у поєднанні зі статтями 207 та 215 Цивільного кодексу України щодо недійсності правочину, укладеного третьою особою за довіреністю, виданою з перевищенням своїх повноважень директором товариства без попередньої наданої згоди загальних зборів, а також щодо визнання недійсним правочину, укладеного саме уповноваженою особою, а не директором".
Крім того, оскільки у суду апеляційної інстанцій не було необхідності надавати оцінку законності оспорюваного правочину Суд не розглядає підстави касаційного оскарження, викладені у касаційній скарзі з посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1 та 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України), які зводяться до перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час здійснення оцінки законності оспорюваного правочину.