ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 906/730/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання: Гогусь В. О.,
за участю представників сторін:
позивача - Данильченко І. А. (самопредставництво), Черниша М. М. (адвоката),
відповідача - не з`явилися,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦ ФРАЙ"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 (колегія суддів: Філіпова Т. Л., Бучинська Г. Б., Розізнана І. В.) у справі
за позовом Радомишльської районної спілки споживчих товариств
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦ ФРАЙ"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1
про витребування майна,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Радомишльська районна спілка споживчих товариств (далі - Спілка) звернулася 28.08.2018 до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЦ" ФРАЙ" (далі - ТОВ "ТЦ "ФРАЙ") про витребування приміщення універмагу загальною площею 6128,7 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Універмаг).
1.2. Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право власності Спілці належав Універмаг, який Спілка в 1981 році побудувала за власні кошти. 10.10.2008 між Спілкою та споживчим товариством "Жиско" (далі - СТ "Жиско", орендар) був укладений договір оренди, за яким орендар прийняв у строкове платне користування частину приміщення Універмагу та зобов`язувався виконати будівельно-ремонтні роботи на орендованій частині приміщення Універмагу. У квітні 2009 року СТ "Жиско" звернулося до суду із позовом до Спілки про визнання за ним права власності на частину (76,24%) будівлі Універмагу (справа № 8/84-НМ). Під час розгляду справи № 8/84-НМ будівля Універмагу продавалася чотири рази. Остаточне рішення у справі № 8/84-НМ щодо права власності на будівлю Універмагу було ухвалене 18.07.2018. Позивач зазначав, що він визнаний законним власником Універмагу, а тому всі дії щодо продажу Універмагу були незаконними. Проте, 10.08.2018 було здійснено державну реєстрацію права власності на будівлю Універмагу за ТОВ "ТЦ "ФРАЙ". На думку позивача, позбавлення права власності на будівлю Універмагу відбулося поза його волею як власника, а тому відповідно до положень статей 316, 387 Цивільного кодексу України він має право витребувати майно у відповідача.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.10.2020 (суддя Вельмакіна Т. М.) у задоволенні позову Спілки до ТОВ "ТЦ ФРАЙ" відмовлено.
2.2. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначив, що факт вибуття спірного майна від позивача поза його волею не заперечується сторонами, проте дійшов висновку, що вимога про витребування приміщення не може бути задоволена відповідно до положень частини 2 статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки Універмаг був придбаний відповідачем у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021 рішення Господарського суду Житомирської області від 20.10.2020 скасоване; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; витребувано у ТОВ "ТЦ ФРАЙ" приміщення Універмагу на користь Спілки; стягнуто з ТОВ "ТЦ ФРАЙ" на користь Спілки витрати зі сплати судового збору 94 725, 00 грн за подання позовної заяви і 142 087,50 грн за подання апеляційної скарги.
2.4. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач був власником Універмагу, проте Універмаг вибув з його власності поза його волею. Спір про право власності на приміщення Універмагу між Спілкою та СТ "Жиско", Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮК "Пріорітас"(далі - ТОВ "ЮК "Пріорітас"), ОСОБА_2, ОСОБА_1 тривав більше восьми років у межах справи № 8/84-НМ та остаточно був вирішений лише у липні 2018 року. Відповідач набув приміщення Універмагу у власність з прилюдних торгів у порядку, встановленому для виконання судових рішень, які відбулися з порушеннями закону, що встановлено рішенням суду у справі № 910/11305/18. Оскільки електронні торги було визнано недійсними, та встановлено обставини щодо права власності позивача, суд дійшов висновку, що Універмаг може бути витребувано у відповідача за правилами частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач припустився помилки щодо обрахування початку перебігу позовної давності. При цьому суд послався на постанову Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 910/11305/18, в якій зазначено про порушене право Спілки як власника, тому встановив, що обраний нею спосіб захисту є ефективним та відновить порушені права Спілки на володіння майном, власником якого внаслідок проведення незаконних торгів став ТОВ "ТЦ "ФРАЙ".
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021, ТОВ "ТЦ "ФРАЙ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "ТЦ "ФРАЙ" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Так, скаржник вважає, що при ухваленні оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права і не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 357/3369/19 (щодо застосування статті 216 Цивільного кодексу України), від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (щодо застосування положень про позовну давність). На думку скаржника, витребування приміщення у ТОВ "ТЦ "ФРАЙ" унеможливить реституцію за правочином, який було визнано недійсним у межах справи № 910/11305/18. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції не спростував доводи відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Спілка вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованих висновків, тому просить залишити без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.04.2021. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, Спілка стверджує, що вона як власник майна може його витребувати від особи, яка є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужено до того, як потрапило у володіння останнього набувача. Позивач зазначає, що строк позовної давності не був нею пропущений і суд апеляційної інстанції надав правову оцінку доводам скаржника.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на підставі свідоцтва про право власності від 27.12.2004, серія САА № 510775 Спілці належала будівля Універмагу, яка знаходиться за адресою: м. Радомишль, вул. Велика Житомирська, 1/2, загальною площею 6128,7 м2, будівництво якої здійснено Спілкою за власні кошти.
4.2. 10.10.2008 між Спілкою (орендодавець) та СТ "Жиско" (орендар) було укладено договір оренди (найму) нежитлового приміщення № 10/10-08, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язувався передати, а орендар - прийняти у строкове платне користування частину приміщення Універмагу загальною площею 3170 м2, що знаходиться за адресою: м. Радомишль, вул. Велика Житомирська, будинок 1/2.
4.3. У квітні 2009 року СТ "Жиско" звернулося до Господарського суду Житомирської області (справа № 8/84-НМ) з позовною заявою, в якій просило визнати за ним право спільної власності на частину (у розмірі 76,24 %) будівлі Універмагу, та визнати за ним право власності на Універмаг в цілому.
4.4. Господарський суд Житомирської області 04.12.2009 у справі № 8/84-НМ ухвалив рішення, залишене без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 27.07.2010, яким визнав право власності СТ "Жиско" на приміщення Універмагу.
Вищий господарський суд України 09.02.2011 ухвалив постанову у справі № 8/84-НМ, якою скасував постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 27.07.2010 та рішення Господарського суду Житомирської області від 04.12.2009, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.5. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.11.2015 щодо спірного приміщення Універмагу було застосовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на приміщення Універмагу, яку постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 було змінено, а саме доповнено новим абзацом 2 наступного змісту: "Заборонити іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору: приміщення Універмагу загальною площею 6128,7 м2, що знаходиться за адресою Житомирська область, м. Радомишль, вул. В. Житомирська, будинок 1/2, до набрання законної сили рішенням у справі № 8/84-НМ, а саме продавати, передавати у заставу, іпотеку, дарувати тощо".
4.6. Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2016 ухвалу Господарського суду Житомирської області від 12.11.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі № 8/84-НМ скасовано в частині накладення арешту на приміщення Універмагу; в решті (в частині заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору) ухвалу та постанову залишено без змін.
4.7. 16.04.2018 року Господарський суд Житомирської області у справі № 8/84-НМ прийняв рішення про відмову у задоволенні позову СТ "Жиско" про визнання за ним права власності на приміщення Універмагу, яке залишено в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2018.
4.8. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 30.07.2018 у справі № 906/631/18 було повторно накладено арешт на будівлю Універмагу.
4.9. 08.08.2018 Державним підприємством "Сетам" (далі - ДП "Сетам") були проведені електронні торги з продажу приміщення Універмагу.
4.10. 10.08.2018 здійснено державну реєстрацію права власності на будівлю Універмагу за ТОВ "ТЦ ФРАЙ".
4.11. Суд апеляційної інстанції встановив, що постановою Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 910/11305/18 було визнано недійсними електронні торги, проведені 08.08.2018 щодо продажу приміщення Універмагу ТОВ "ТЦ ФРАЙ".
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
5.2. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 357/3369/19, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.
5.3. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.4. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.5. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися з огляду на наступне.
5.6. Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про витребування майна. Правовою підставою позовних вимог є положення статей 387, 388 Цивільного кодексу України. Позивач як власник майна посилався на те, що майно вибуло з його володіння поза волею.
5.7. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до закріпленого в статті 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 Цивільного кодексу України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-2233цс16.
У позовах про витребування майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 Цивільного кодексу України, до предмета доказування належать: встановлення дійсного власника спірного майна та встановлення підстав для його витребування в особи, яка володіє спірним майном, зокрема факту вибуття майна з володіння позивача поза його волею, наявності саме спірного майна у незаконному володінні відповідача.
5.8. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач довів факт належності йому Універмагу на праві власності, спірне майно вибуло з володіння позивача за відсутності його волевиявлення шляхом незаконного продажу, а на теперішній час перебуває у володінні відповідача, який є добросовісним набувачем у розумінні статті 388 Цивільного кодексу України.
5.9. У справі № 357/3369/19, на яку посилається скаржник, предметом позову, на відміну від справи, що розглядається, є вимоги про застосування наслідків недійсності правочину. Висновок Верховного Суду у цій справі стосується питання застосування статті 216 Цивільного кодексу України, зокрема питання реституції у разі визнання прилюдних торгів недійсними.
У справі, яка розглядається, скаржник порушив питання про неправильне застосування судом статей 387, 388 Цивільного кодексу України, тому наведений скаржником аргумент щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у справі № 357/3369/19, є безпідставним, оскільки правовідносини у справі № 357/3369/19 та справі, що розглядається, ні за предметом, ні за підставами, ні за матеріально-правовим регулюванням не є подібними.
5.10. Посилаючись на висновки, викладені у постановах від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, скаржник стверджує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції загальних положень цивільного законодавства щодо позовної давності.
У справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Колегія суддів зазначила, що за змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Суд зазначив, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, на яку послався скаржник.
У справі № 911/3681/17, на яку послався скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що у разі визнання судом обґрунтованими позовних вимог, проте стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму). Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 цього Кодексу, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
5.11. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта та п`ята статті 267 Цивільного кодексу України).
Таким чином, позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення. Суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому судом повинні бути враховані саме об`єктивні причини, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.
Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах, суд з огляду на положення статті 13 Цивільного кодексу України ("Межі здійснення цивільних прав") має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.
Подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16.
5.12. Проте суд апеляційної інстанції не з`ясував моменту початку перебігу строку позовної давності, не установив його переривання/зупинення у спірних правовідносинах. Зокрема, при визначенні початкового моменту перебігу позовної давності суд не надав належної оцінки усім доказам у справі, зокрема, відповіді позивача на додаткові пояснення ТОВ "ТЦ "ФРАЙ" та його доповнення до відповіді на додаткові пояснення.
5.13. Таким чином, доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 09.04.2020 у справі № 10/Б-743, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 та ненадання правової оцінки усім наявним у матеріалах справи доказам, наслідком чого стало невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, знайшли підтвердження.