Постанова
іменем України
9 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 361/2548/18
провадження № 51-1816км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів: Кравченка С.І., Білик Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Шевченко О.О.,
потерпілої ОСОБА_1,
захисника Чубарова Д.В.,
засудженого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Чубарова Д.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 липня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110130000640, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 липня 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді 12 років позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_2 до набрання вироком законної сили залишено без змін у виді тримання під вартою.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 визначено рахувати з дня його затримання, а саме з 8 лютого 2018 року, зарахувавши при цьому строк попереднього ув`язнення та тримання під вартою відповідно до ч. 5 ст.72 КК України, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що він 8 лютого 2018 року близько 1:40 в приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, після вживання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_3, який на той час сидів на стільці у веранді, зайшов до спальної кімнати будинку, де взяв у руки гладкоствольну рушницю моделі "Remington 870" 12 калібру, № НОМЕР_1, споряджену шротовим набоєм, дозвіл на право зберігання якої у нього був відсутній, та повернувшись до веранди, на близькій дистанції від потерпілого, який перебував у сидячому положенні на стільці, натиснув на спусковий гачок вказаної зброї, внаслідок чого відбувся один постріл, що призвів до влучання дробу у передню поверхню грудної клітини зліва ОСОБА_3, спричинивши останньому вогнепальне шротове проникаюче сліпе поранення грудної клітини з ушкодженням лівої легені та розвитком крововтрати, яке відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 05/58 від 17 квітня 2018 року, визначено як небезпечне для життя, має ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходиться в прямому причинному зв`язку із настанням смерті потерпілого.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Чубаров Д.В., зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 8 липня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 січня 2021 року змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_2 на ч. 1 ст. 119 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції вказаної статті.
Аргументуючи свою позицію захисник зазначає, що суд дійшов необґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_2 мотиву та умислу на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_4 і, як наслідок, надав протиправним діям засудженого неправильну кримінально-правову кваліфікацію.
Крім цього, вважає, що в обвинувальному вироку не зазначено докази, які підтверджують усі встановлені судом обставини, а ухвала апеляційного суду ґрунтується на припущеннях.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 та захисник Чубаров Д.В. просили задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Потерпіла ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення касаційної скарги, вважала що протиправні дії ОСОБА_2 правильно кваліфіковані як умисне вбивство.
Прокурор Шевченко О.О. просила залишити судові рішення щодо засудженого ОСОБА_2 без зміни як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що суди першої і апеляційної інстанцій ретельно перевіряли доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_2 мотиву та умислу на вбивство ОСОБА_4 і вчинення злочину через необережність. Зазначені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Так, ч. 1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. З суб`єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
Питання про наявність умислу вирішується з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховується кількість, характер і локалізація поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінка винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.
На відміну від умисного вбивства, специфіка вбивства з необережності, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 119 КК, полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Тобто, вбивство з необережності має місце лише при поєднанні усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання його суспільно небезпечних наслідків.
Вирішуючи питання про наявність у протиправному діянні ОСОБА_2 суб`єктивної сторони, суд першої інстанції ретельно проаналізував його показання про те, що 8 лютого 2018 року близько 1:40 він, перебуваючи разом із ОСОБА_4 у приміщенні за місцем свого проживання та, маючи на меті показати останньому раніше знайдену гладкоствольну рушницю моделі "Remington 870", випадково, спіткнувшись, здійснив із неї постріл, внаслідок якого потерпілий отримав вогнепальне поранення грудної клітини від якого помер.
При цьому, ОСОБА_2 ствердив, що попередньо зняв рушницю із запобіжника, відвів затворну раму та рухався в приміщенні з обмеженим простором із направленою у сторону ОСОБА_4 зброєю, тримаючи палець на спусковому гачку.
Приведення зброї у бойову готовність обґрунтовано свідчить щодо цілеспрямованості та усвідомленості вчинених засудженим дій, необхідних для здійснення пострілу із рушниці, і спростовує його твердження про бажання лише пересвідчитися у відсутності набоїв в ній.
Крім цього, суди, з огляду на висновки судово-медичних експертів № 58 від 14 квітня 2018 року, № 26 -МК від 2 квітня 2018 року, № 05/58 від 17 квітня 2018 року, встановили, що характер пострілу та локалізація тілесних ушкоджень, завданих ОСОБА_4, вказують на прицільність, а не випадковість пострілу, в місце, де розташовані життєво важливі органи.
Доводи сторони захисту про те, що суд, вирішуючи питання про наявність умислу на вбивство, не дотримався рекомендацій, наведених у п. 22 постанови Пленуму "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" від 7 лютого 2003 року та замість обставин, що передували події злочину, взяв до уваги посткримінальну поведінку ОСОБА_2 є неспроможними та такими, що не узгоджуються із правовими позиціями, викладеними зокрема у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року (справа № 695/2580/16-к, провадження № 51-3267км18) та 23 квітня 2020 року (справа № 577/3894/14, провадження № 51-500км19).
Активні дії ОСОБА_2, який після пострілу у ОСОБА_4, не намагався надати останньому допомогу, не викликав швидку медичну допомогу, вивіз тіло потерпілого зі свого помешкання, залишивши на узбіччі дороги та сховав рушницю, свідчать про їх мобілізованість, усвідомленість та цілеспрямованість і разом із іншими, встановленими обставинами, спростують твердження сторони захисту про необережний характер заподіяння смерті потерпілому.
У контексті наведеного, аналізуючи вищевказане та матеріали кримінального провадження, колегія суддів погоджується із висновками місцевого та апеляційного судів, що у даному конкретному випадку направлення зброї у сторону потерпілого у приміщенні з обмеженим простором, попередньо привівши її в бойову готовність, та натисканя на спусковий гачок, дозволяє зробити висновок про наявність умислу на заподіяння смерті останньому, спонукальною причиною якого послугували раптово виниклі неприязні відносини, та правильну кримінально-правову кваліфікацію такої сукупності дій за ч. 1 ст. 115 КК України.
Твердження сторони захисту про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність є безпідставними, оскільки підставою кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 119 КК України може бути лише обґрунтований висновок про психічне ставлення засудженого до заподіяння смерті потерпілому у формі необережності. З огляду на встановлені судами обставини, підстави до такого умовиводу в цьому кримінальному провадженні відсутні.
Що стосується порушень вимог кримінального процесуального закону у даному кримінальному провадженні, які на думку захисника є істотними та такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, слід вказати наступне.
Так, сторона захисту зазначає, що на підтвердження усіх встановлених обставин, зокрема факту посткримінальної поведінки, суд не зазначив у вироку докази, які б їх підтверджували.
Однак, із судових рішень вбачається, що зазначаючи про дії ОСОБА_2 після умисного заподіяння смерті ОСОБА_4, суд посилався на показання самого засудженого, які в свою чергу узгоджується із іншими, наданими стороною обвинувачення, доказами, зокрема: протоколом слідчого експерименту від 9 лютого 2021 року, протоколами огляду місця події від 8 лютого 2018 року і від 9 лютого 2018 року, що містять дані стосовно місця знаходження тіла потерпілого та рушниці, з якої було здійснено постріл.
Не знайшли свого підтвердження й доводи захисника про невідповідність вимогам КПК України ухвали апеляційного суду.
Так, переглянувши вирок в апеляційному порядку, перевіривши доводи апеляційних скарги захисників, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано визнала їх неспроможними, та вказала, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні умисного вбивства обґрунтований та базується на всебічно, повно і об`єктивно досліджених у судовому засіданні доказах, сукупності яких у вироку дана належна оцінка.
Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
З огляду на викладене, істотних порушень норм процесуального права та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою безумовне скасування оскаржуваних судових рішень при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
Таким чином, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд