ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня2021 року
м. Київ
справа № 755/3379/15
провадження №51-1753км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Антонюк Н.О.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Костюк О.С.,
захисник Рябовол Ю.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року та захисника Рябовола Ю.П. на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року та вирок Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040015429, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Нова Жадова Сторожинецького району Чернівецької області, проживає в АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в с. Мошурів Тельнівського району Черкаської області, проживає в АДРЕСА_2 ),
засудженого за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їхподали
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворість призначеного покарання, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про зміну вироку суду апеляційної інстанції стосовно нього. Просить не призначати йому додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке за санкцією ч. 2 ст. 289 КК України не є обов`язковим, та звільнити його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.
Свою вимогу засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що він мав умисел лише на грабіж потерпілого і не мав корисливого інтересу, пов`язаного із заволодінням автомобілем, що підтверджується відсутністю доказів щодо наявності в нього наміру отримати в майбутньому особисту вигоду за рахунок цього автомобіля.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретні обставини провадження, його неактивну роль у злочинах та дані, що характеризують його особу, а саме те, що він має на утриманні неповнолітнього сина, щиро розкаявся, не чинив спроб ухилення від слідства та суду, не оспорював у суді фактичних обставин провадження та вживав усіх заходів для відшкодування спричинених збитків.
Указує, що суд безпідставно не врахував йому на підставі ч. 5 ст. 72 КК України строк перебування під вартою з 20 листопада 2014 року по 27 листопада 2015 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У касаційній скарзі захисникРябовол В.П., посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, виклав вимогу до Суду про скасування судових рішень стосовноОСОБА_1 та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Свої доводи захисник мотивує тим, що суд першої інстанції визнав факт доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, лише за неповними показаннями обвинуваченого за цим епізодом, допитавши його формально, без повного встановлення та перевірки обставин, які підлягають дослідженню навіть при розгляді провадження в порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). Посилається на те, що ОСОБА_1 у судовому засіданні під впливом тривалого розгляду судової справи визнав вину в повному обсязі, проте продовжував заперечувати вчинення незаконного заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб, мотивуючи це ексцесом виконавця. Вважає, що ОСОБА_1 підлягав виправданню за цим епізодом.
Вказує на відсутність доказів щодо наявності в ОСОБА_1 особистогокорисливого мотиву щодо заволодіння автомобілем потерпілого та майном, яке знаходилось у його салоні, що виключає застосування додаткового покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді конфіскації майна.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував ОСОБА_1 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України строку перебування під вартою з 20 листопада 2014 року по 27 листопада 2015 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вважає, що апеляційний суд не взяв до уваги конкретних обставин провадженнята даних, що характеризують особу ОСОБА_1, у тому числі наявності тяжкого хронічного захворювання, інвалідності, та дійшов необґрунтованого і передчасного висновку про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 17 вересня 2019 року ОСОБА_1 засудженодо покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 186 КК України - на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 289 КК України - на строк 5 років, за ч. 1 ст. 263 КК України - на строк 3 роки, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, судових рішень стосовно якого в касаційному порядку не оскаржено.
За вироком Київського апеляційного суду від 25 лютого 2021 рокуапеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок суду першої інстанції скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 186 КК України - на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 289 КК України - на строк 5 років з конфіскацією майна, за ч. 1 ст. 263 КК України - на строк 3 роки, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна. В іншій частині вирок залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, діючи за попередньою змовою, групою осіб, застосовуючи насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, відкрито викрав чуже майно та повторно незаконно заволодів транспортним засобом за встановлених у вироку обставин.
Так, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та не встановлена досудовим розслідуванням особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого в момент заподіяння, розподіливши між собою злочинні ролі, умовили свою знайому ОСОБА_3 домовитися про зустріч із ОСОБА_4 10 листопада 2014 року о 01:00 на вул. Каунаській у м. Києві між будинками № 4 та № 4-А, на що останній погодився і близько 00:50 прибув на автомобілі марки "Тойота Ленд Крузер Прадо" (д.н.з. НОМЕР_1 ) за вказаною адресою. ОСОБА_1 спостерігав за прилеглою територією з метою попередження співучасників про небезпеку, а ОСОБА_2 та не встановлена досудовим розслідуванням особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, підійшли до потерпілого та з метою подолання волі до опору завдали удари руками та ногами по різним частинам тіла ОСОБА_4, унаслідок чого він упав на асфальт. У цей момент до злочинних дій вищевказаних осіб приєднався ОСОБА_1 . Подолавши волю до опору з боку потерпілого, продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завдали ще декілька ударів потерпілому ОСОБА_4, після чого обшукали кишені його одягу, звідки витягли ключі від автомобіля "Тойота Ленд Крузер Прадо", а також відкрито заволоділи майном та грошовими коштами ОСОБА_4 на загальну суму 13 500 грн.
Надалі ОСОБА_1 зник з місця вчинення кримінальних правопорушень на власному автомобілі марки "Рено Логан" (д.н.з. НОМЕР_2 ) разом з ОСОБА_5, а не встановлена досудовим слідством особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, реалізуючи спільний із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, підійшла до автомобіля марки "Тойота Ленд Крузер Прадо" (д.н.з. НОМЕР_1 ) зеленого кольору, за допомогою ключа запустила двигун та з місця вчинення кримінального правопорушення зникла.
Крім того, у не встановлений досудовим слідством час, у не встановленому досудовим слідством місці ОСОБА_1 без передбаченого законом дозволу придбав атипову короткоствольну гладкоствольну вогнепальну зброю, придатну для здійснення пострілів, та незаконно зберігав її при собі, маючи можливість безперешкодно нею користуватися.
20 листопада 2014 року близько 16:20 під час огляду місця події у приміщенні закладу швидкого харчування "Челентано" на вул. Ревуцького, 38/1 у м. Києві із сумки, яка належить ОСОБА_1, працівниками поліції виявлено та вилучено: атипову короткоствольну гладкоствольну вогнепальну зброю, придатну для здійснення пострілів; 3 пістолетні патрони "СОВА П" калібру 9 мм P.A., споряджені гумовою кулею "несмертельної дії", які до боєприпасів не відносяться, виготовлені промисловим способом, придатні до стрільби; 3 патрони з маркуванням "9 мм P.A. Knall" та "9 мм", які відносяться до боєприпасів до вогнепальної зброї калібру 9 мм P.A., виготовлені саморобним способом, до стрільби придатні.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений і захисник підтримали касаційні скарги, прокурор просив залишити судові рішення без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.
Мотиви Суду
Щодо меж перегляду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Судперевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 і правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 і ч. 1 ст. 263 КК України у касаційних скаргах не оскаржуються.
Щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 289 КК України та розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України
Доводи у касаційних скаргах засудженого та захисника про безпідставну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 289 КК України є необґрунтованими.
Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у випадках, коли дві особи і більше заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об`єктивну сторону злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував цим засобом (п. 16 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті").
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції встановив, що узгоджені дії співучасників були спрямовані на досягнення єдиного умислу, а саме заволодіння майном потерпілого, яке він має при собі, і дії невстановленої особи не вийшли за межі попередніх домовленостей групи.
Зокрема, ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що він разом з ОСОБА_5 та іншим своїм знайомим, попередньо домовившись, побили ОСОБА_4 та викрали його автомобіль, а також шкіряну сумку з особистими речами (т. 5, а.п. 28). Ці його показання підтвердив обвинувачений ОСОБА_6 .
Суд першої інстанції визнав показання обвинувачених послідовними, логічними і такими, що не викликають сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченими змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності їх позиції. Тому підстав для виправдання обвинувачених у суду не було.
Таким чином, суд першої інстанції на підставі досліджених доказів, а саме показань обвинувачених у судовому засіданні, дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачені вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 289 КК України, з корисливих мотивів.
Ураховуючи те, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_7 у повному обсязі визнали свою вину у вчиненні інкримінованих їм органом досудового слідства кримінальних правопорушень за обставин, викладених в обвинувальному акті, прокурор також не оспорював фактичних обставин провадження, суд першої інстанції, встановивши, що учасники судового провадження, у тому числі обвинувачені, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Порушень вимог кримінального процесуального закону внаслідок розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, про що йдеться в касаційній скарзі, Судом не встановлено.