Постанова
іменем України
9 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 756/5521/20
провадження № 51-2360км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Матвєєвої Н.В.,
прокурора Подоляка М.С.,
захисника Чикилевської О.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100000001057,за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бутівки Городнянського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вироком Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 18 вересня 2019 року приблизно о 16:10, керуючи технічно справним сідловим тягачем "RenaultMagnum DXI 480" (д.н.з. НОМЕР_1 ) з напівпричепом "Schmitz S 01" (д.н.з. НОМЕР_2 ), рухаючись по проїзній частині вул. Полярної зі сторони вул. Автозаводської у напрямку Мінського проспекту в м. Києві, усупереч пунктам 1.3, 1.5, 1.7, пп. "б" п. 2.3, пунктам 10.1, 18.1 Правил дорожнього руху (далі ПДР), зупинившись перед дорожньою розміткою 1.14.3 (нерегульований пішохідний перехід з підвищеною вірогідністю виникнення ДТП), що перед пл. Шевченка в м. Києві, усвідомлюючи, що на пішохідному переході найбільш вірогідна поява такої категорії осіб, як діти та люди похилого віку, що вимагає особливої уваги від водіїв, будучи обізнаним, що на пішохідному переході для пішоходів діє право на першочерговий рух, перед початком руху проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не переконався, що початок руху транспортного засобу буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, маючи змогу виявити в зовнішнє дзеркало транспортного засобу пішохода ОСОБА_2, яка наближалась справа до його смуги руху та продовжила рух перед передньою частиною транспортного засобу, розпочав рух уперед і здійснив на неї наїзд, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці пригоди.
Апеляційний суд ухвалою від 18 лютого 2021 року частково задовольнив апеляційну скаргу обвинуваченого, змінив вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, виключивши з вироку призначене обвинуваченому за ч. 2 ст. 286 КК додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК. Вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 374, 419 КПК, оскільки апеляційний суд безпідставно ухвалив рішення щодо незастосування до ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Усупереч вимогам статей 50, 65 КК цей суд не дав оцінки ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину, конкретним обставинам справи (одночасному грубому порушенню ОСОБА_1 кількох пунктів ПДР), наслідкам, що настали у вигляді смерті потерпілої, даним про особу засудженого, котрий через незадовільний стан здоров`я та тяжку хворобу не в змозі безпечно керувати транспортним засобом і забезпечити безпеку іншим учасникам дорожнього руху, а також посткримінальній поведінці засудженого. Вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду щодо наявності у обвинуваченого щирого каяття, яке не знайшло свого відображення в матеріалах кримінального провадження та під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, а засуджений та його захисник заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, у тому числі на показаннях засудженого, який визнав вину у скоєнні інкримінованого йому діяння, правильності призначеного засудженому виду та строку покарання прокурор у касаційній скарзі не оспорює, а його доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.
Так, призначаючи ОСОБА_1 основне та додаткове покарання, місцевий суд дотримався загальних засад, передбачених статтями 50, 65 КК, оскільки врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, котрий раніше не судимий, має незадовільний стан здоров`я, не перебуває на обліку у лікарів нарколога і психіатра, відшкодував завдану потерпілому та цивільному позивачу шкоду. Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1, суд визнав щире каяття, добровільне відшкодування завданих збитків, а обставин, що обтяжують покарання, місцевим судом не встановив.
Врахувавши вищезазначені обставини в їх сукупності, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного йому основного покарання на підставі ст. 75 КК, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки, а апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції.
Разом з тим, не погоджуючись із висновком місцевого суду про необхідність застосування до ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання є необґрунтованим і в цьому випадку не відповідатиме принципам індивідуалізації та справедливості покарання і його меті, визначеній у ст. 50 КПК.
З такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується.
Так, при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк.
Звільняючи ОСОБА_1 від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, апеляційний суд врахував характеризуючі дані про особу обвинуваченого, зокрема його незадовільний стан здоров`я та незадовільний стан здоров`я його дружини, позитивні характеристики як за місцем проживання, так і роботи, відшкодування ним шкоди потерпілому та цивільному позивачу і відсутність претензій з їхнього боку до ОСОБА_1 .
Однак поза увагою апеляційного суду залишились конкретні обставини вчиненого ОСОБА_1 злочину, котрий, грубо порушуючи одразу кілька пунктів вимог ПДР, здійснив наїзд на ОСОБА_2 в момент, коли остання переходила проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу та мала перевагу в русі; а також наслідки, що настали у вигляді смерті потерпілої на місці ДТП.
Позиція потерпілих, які не мають до ОСОБА_1 претензій матеріального та морального характеру і просили призначити останньому покарання без ізоляції від суспільства, а також просили не призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не є визначальною з урахуванням конкретних обставин вчиненого обвинуваченим злочину та наслідків, що настали у результаті його вчинення.
Наявність щирого каяття засудженого, добровільного відшкодування шкоди, позитивні дані про особу ОСОБА_1 та дані про його сімейний стан слугували підставами для призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, проте ці обставини не свідчать про можливість застосування додаткового покарання.
Те, що прокурор в суді першої інстанції не просив застосувати таке покарання, на що вказав апеляційний суд в ухвалі, не є обов`язком для суду, із урахуванням принципу диспозитивності при призначенні судом покарання.
За наведених вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Такі висновки є передчасними і безпідставними відповідно до вимог ст. 419 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Отже, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд