ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 192/2240/19
провадження № 51-1526км21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П.,
Яновська О.Г.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Костюк О.С.,
засуджений ОСОБА_1 (в режимі
відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 ійовича на вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2020 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040570000576, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1 ), засудженого за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений виклав вимогу про скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Свої доводи засуджений мотивує тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину за ст. 391 КК України є необґрунтованими з точки зору зібраних на досудовому слідстві та досліджених судами обох інстанцій доказів, неналежної оцінки останніх та зроблених судами висновків, які не ґрунтуються на підставі беззаперечно доведених в суді фактів вчинення ним кримінальних дій, тобто доведеності його вини поза розумним сумнівом.
Вважає, що судом апеляційної інстанції належним чином не розглянуто його апеляційну скаргу, повторно не досліджено докази, установлені судом першої інстанції не повністю та з очевидним порушенням вимог процесуального законодавства стосовно відсутності в матеріалах кримінального провадження беззаперечних доказів вчинення ним вказаного кримінального правопорушення, не надано належної та об`єктивної оцінки більшості доказам та ухвалено незаконне рішення, яке ґрунтується тільки на припущеннях.
Вказує на неповноту судового розгляду, оскільки суди не взяли до уваги показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не виклали змісту їх показань.
Крім того, зазначає, що судові рішення не відповідають вимогам ч.1 ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) постановлені без урахування положень ч.3 ст.62 Конституції України та ст. 17 КПК України щодо дотримання презумпції невинуватості.
Зміст судових рішень, у тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 391 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки шість місяців.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 вересня 2017 року до покарання, призначеного за цим вироком та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року - без зміни.
Як установлено судами, 17 вересня 2019 року приблизно о 15:20 начальником відділення СПС №8 Солонянської виправної колонії №21 старшим лейтенантом внутрішньої служби Шевченком В.В., у присутності інших працівників Солонянської виправної колонії №21 було роз`яснено ОСОБА_1 - особі, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, що він зобов`язаний у порядку черги приступити до вологого прибирання підвіконня кімнати виховної роботи відділення СПС № 8 згідно з графіком двогодинного відпрацювання на благоустрій відділення СПС № 8, з яким ОСОБА_1 було ознайомлено завчасно 30 серпня 2019 року, для цього йому було надано весь необхідний господарський інвентар.
Проте ОСОБА_1 в присутності інших працівників Солонянської виправної колонії №21, відмовився в категоричній формі приступити до прибирання вказаної йому території, тобто вчинив злісну непокору законним вимогам адміністрації Солонянської виправної колонії №21.
Після цього начальник відділення СПС №8 Солонянської ВК №21 старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_6 роз`яснив ОСОБА_1 положення кримінального законодавства, викладені в ст. 391 КК України, та попередив його про кримінальну відповідальність за ст. 391 КК України за злісну непокору законним вимогам адміністрації установи особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі. Після цього знову запропонував ОСОБА_1 приступити до прибирання підвіконня відділення СПС №8 Солонянської виправної колонії №21, але він, продовжуючи свої злочинні дії, належних висновків для себе не зробив та відкрито, умисно, в присутності інших працівників адміністрації Солонянської виправної колонії №21, не маючи поважних причин, відмовився виконувати законні вимоги адміністрації Солонянської виправної колонії №21, де він відбуває покарання у виді позбавлення волі.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити, прокурор заперечив доводам касаційної скарги та просив залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.
Як убачається з касаційної скарги, засуджений посилається на неповноту судового розгляду, що не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 438 КПК України неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції.
Доводи засудженого у скарзі щодо необґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину та порушення принципу презумпції невинуватостіє неспроможними на таких підставах.
Висновок місцевого суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні та перевірених у судовому засіданні доказах, оцінених у сукупності, і є обґрунтованим, який зроблений з дотриманням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, зокрема: на показаннях свідка ОСОБА_6 про те, що він запропонував ОСОБА_1 приступити до прибирання території відділення СПС № 8, а саме підвіконня кімнати виховної роботи, однак ОСОБА_1 відмовився прибирати, а також відмовився надати пояснення щодо даного факту;
показаннях свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8,які були присутні під час події та підтвердили в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_6
показаннях свідка ОСОБА_9, який працює лікарем-терапевтом медичної частини Солонянської виправної колонії № 21 і провів медичний огляд стану здоров`я ОСОБА_1 та надав свій висновок про його стан здоров`я. Скарг на стан здоров`я ОСОБА_1 не висловлював;
довідці про заохочення та стягнення з ОСОБА_1 від 17 вересня 2019 року, наданій адміністрацією Солонянської виправної колонії № 21, з якої вбачається, що ОСОБА_1 за час відбування покарання вчинив сімдесят дев`ять порушень режиму утримання, за що мав сімдесят дев`ять стягнень;
графіку двогодинного залучення засуджених відділення № 8 до робіт відповідно до ч. 5 ст. 118 КВК України на вересень 2019 року, складеному начальником відділення ОСОБА_7, затвердженого 01 вересня 2019 року начальником Солонянської виправної колонії № 21 ОСОБА_10, згідно з яким засуджений ОСОБА_1 повинен був залучатись до робіт 17 вересня 2019 року;
медичному висновку від 17 вересня 2019 року стосовно ОСОБА_1, складеним лікарем-терапевтом ОСОБА_9, згідно з яким, за станом здоров`я ОСОБА_1 - практично здоровий, скарг не висловлював, виконувати прибирання може;
акті від 17 вересня 2019 року, складеному ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_1 відмовився надати пояснення з приводу відмови від робіт з прибирання території;
розписці ОСОБА_1 від 23 листопада 2017 року про те, що він ознайомлений з правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
Дослідивши всебічно, повно й неупереджено в судовому засіданні обставини кримінального правопорушення та оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції визнав їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злісної непокори законним вимогам адміністрації установи виконання покарань. Судом правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ст. 391 КК України за ознаками злісної непокори законним вимогам адміністрації установи виконання покарань особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери).
Як зазначив апеляційний суд, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам провадження, підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.
Незважаючи на невизнання обвинуваченим вини, апеляційний суд вважав, що вину у вчиненні інкримінованого йому злочину в повному обсязі підтверджено в ході судового розгляду в суді першої інстанції та суд дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Що стосується доводів засудженого про те, що суди критично оцінили показання свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_5, не виклали змісту їх показань, не досліджували їх, що вказує на неповноту судового розгляду, то вони є безпідставними.
Суди першої та апеляційної інстанцій, надаючи оцінку показанням свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_5, вказали, що ці свідки не були очевидцями вчиненого ОСОБА_1 злочину, не змогли повідомити суду час, коли відбувались події, які вони описують, пославшись лише на те, що вказані обставини відбуваються постійно, тому не врахували їх, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
Неспроможними є доводи засудженого в касаційній скарзі про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину за ст. 391 КК України є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Судові рішення цим вимогам відповідають.
Як убачається з ухвали апеляційного суду, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні ґрунтується на зібраних у справі доказах, які всебічно перевірені в судовому засіданні і яким суд дав належну оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 і погодився з висновками суду першої інстанції, визнав безпідставними доводи засудженого про недоведеність його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, навівши мотиви постановленого рішення, які містять відповіді на доводи апеляційної скарги засудженого.
Суд апеляційної інстанції вмотивовано зазначив, що дії засудженого за ст. 391 КК України кваліфіковано правильно, викладені у вироку висновки суду про доведеність вини засудженого у вчиненні вищезазначеного злочину відповідають фактичними обставинами справи і підтверджені дослідженими в судовому засіданні та детально викладеними у вироку доказами.
З огляду на викладене допущення судами істотного порушення вимог кримінального процесуального закону під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.
Інших доводів, які б свідчили про істотне порушення норм процесуального права, що були б підставами для скасування судових рішень, засудженим у касаційній скарзі не наведено.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду відповідають вимогам статей 370, 419 КПК України.
Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд