Постанова суду № 947/9490/20 від 10.09.2021 про визнання поруки припиненою

Постанова

Іменем України

10 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 947/9490/20

провадження № 61-7808св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - акціонерне товариство "Регіональний інвестиційний банк",

третя особа - компанія "Dartlux exports LLP",

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року у складі судді Салтан Л. В.

та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Комлевої О. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "Регіональний інвестиційний банк", третя особа - компанія "Dartlux exports LLP",

про визнання поруки припиненою,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства "Регіональний інвестиційний банк" (далі - АТ "Регіональний інвестиційний банк") про визнання поруки припиненою.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що

09 вересня 2008 року між АТ "Регіональний інвестиційний банк" та компанією "Dartlux exports LLP" було укладено договір позики № А-04/620, умови якого в подальшому неодноразово змінювалися та доповнювалися.

Зокрема, 03 вересня 2013 року між АТ "Регіональний інвестиційний банк" та компанією "Dartlux exports LLP" було укладено додаткову угоду № 7,

17 червня 2014 року було підписано додаткову угоду № 8, 28 листопада

2014 року, 13 листопада 2015 року, 24 листопада 2016 року, 30 листопада 2017 року - додаткові угоди б/н. З урахуванням укладених додаткових угод, кредитор зобов`язався надати позичальнику кредитну лінію з лімітом 545 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався на умовах, визначених в кредитному договорі, повернути кредитору кредит не пізніше 25 вересня 2018 року та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом у розмірі 11 % річних, а також сплатити комісійну винагороду, штрафи, пеню, передбачені умовами кредитного договору та розраховані кредитором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 18 грудня 2017 року було укладено договір поруки між

АТ "Регіональний інвестиційний банк" та поручителем - ОСОБА_1 .

Пунктом 1.2. договору поруки було передбачено, що поручитель дає згоду на збільшення розміру зобов`язань та продовження строку виконання зобов`язань, забезпечених порукою, які можуть виникнути в майбутньому. Разом із тим, на думку позивача, порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язань без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

27 червня 2018 року між АТ "Регіональний інвестиційний банк" та компанією "Dartlux exports LLP" було укладено додаткову угоду, відповідно до умов якої договір позики в черговий раз було викладено в новій редакції, яка передбачала введення додаткових штрафних санкцій, посилення відповідальності за порушення, що передбачені на момент поручительства, встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту.

Оскільки 27 червня 2018 року без згоди поручителя відбулася зміна зобов`язань, що передбачала збільшення обсягу відповідальності поручителя, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позовні вимоги та визнати поруку припиненою.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року,

з урахування ухвали про виправлення описки від 22 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що наведений поручителем перелік збільшення його відповідальності як підстава припинення поруки не заслуговує на увагу суду та нівелюється п. 1.1., 1.2. договору поруки.

Кредитний договір не припинив свою дію, а всі зміни, що було внесені до кредитного договору, заздалегідь було погоджено із позивачем (поручителем), який, підписуючи договір поруки, підтвердив, що порукою по цьому договору забезпечуються також зобов`язання, які можуть бути змінені в майбутньому. Крім того, поручитель дав свою згоду на збільшення розміру зобов`язань та продовження строку виконання зобов`язань, забезпечених порукою, які можуть виникнути в майбутньому, в результаті чого збільшиться обсяг його відповідальності перед кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до кредитного договору.

Така згода не передбачала в подальшому необхідність укладання будь-яких додаткових угод до договору поруки, навіть при укладанні будь-яких змін та доповнень до кредитного договору, бо поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань позичальника, що виникають із кредитного договору та всіх додаткових угод до нього, в тому числі й тих, що будуть укладені в майбутньому.

З огляду на зазначене, на думку судів першої та апеляційної інстанцій, відсутні правові підстави для визнання поруки припиненою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У липні 2021 року справу № 947/9490/20 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункти 1 та 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Судами першої та апеляційної інстанцій застосовано положення частини першої статті 559 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі

№ 523/3082/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10, постановах Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 285/2467/14-ц,

від 29 січня 2020 року у справі № 753/456/15-ц.

Так, у вказаних постановах зроблено правовий висновок про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору. Суди не звернули належної уваги на те, що на момент укладання договору поруки (18 грудня 2017 року) обсяг кредитної лінії становив 525 000,00 доларів США, на момент укладання додаткової угоди від 27 червня 2018 року - 420 000,00 доларів США, а після укладання вказаної додаткової угоди - 445 000,00 доларів США, що свідчить про збільшення відповідальності поручителя.

Крім того, судами не досліджено того, що згідно з новою редакцією договору позики було введено додаткові заходи відповідальності за невиконання зобов`язання, а неустойка за порушення була збільшена в кілька разів. Також перелік випадків, коли позичальник зобов`язується достроково повернути позику став значно ширшим, ніж у попередній редакції договору позики.

Висновок судів про те, що поручитель при укладанні договору поруки надав свою згоду на здійснення змін, є безпідставними, оскільки вказане не виключає необхідності узгодження цих змін із поручителем у належній формі, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 285/2467/14-ц та

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року

у справі № 910/13109/18.

Крім того, судами безпідставно не застосовано доктрину суперечливої поведінки, яка полягає в тому, що в редакції додаткової угоди від 27 червня 2018 року ОСОБА_1 не вказаний у переліку поручителів.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року АТ "Регіональний інвестиційний банк" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини, що мають значення для справи, правильно встановили, що кредитний договір не припинив свою дію, а всі зміни, що були внесені до кредитного договору, заздалегідь погоджено з поручителем, надали оцінку доказам та ухвалили законні рішення, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 09 вересня 2008 року між АТ "Регіональний інвестиційний банк" та компанією "Dartlux exports LLP" укладено договір позики № А-04/620, відповідно до умов якого (після всіх змін та доповнень) банк зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 445 000,00 доларів США, а позичальник, в свою чергу, зобов`язався повернути кредит згідно з графіком платежів не пізніше 26 червня 2021 року та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 11 % річних (п. 1 Кредитного договору)

(а. с. 12-55).

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, банком у тому числі було укладено договір поруки від 18 грудня 2017 року з поручителем - ОСОБА_1 (а. с. 56-58).

Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору поруки поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором за виконання в повному обсязі всіх зобов`язань позичальника, що виникають із кредитного договору та всіх додаткових угод до нього, в тому числі й тих, що будуть укладені в майбутньому, згідно з яким кредитор зобов`язався надати позичальнику кредитну лінію з лімітом 545 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язався на умовах, визначених в кредитному договорі, повернути кредитору кредит не пізніше 25 вересня 2018 року та сплатити відсотки за фактичний строк користування кредитом у розмірі 11 % річних, а також сплатити комісійну винагороду, штрафи, пеню, передбачені умовами кредитного договору та розраховані кредитором.

Відповідно до п. 1.2. вищевказаного договору поруки сторони досягли згоди відносно розміру зобов`язань, забезпечених порукою відповідно до цього договору. При цьому, поручитель розуміє, що є можливість зміни розміру зобов`язань на розсуд сторін кредитного договору і підтверджує, що порукою по цьому договору забезпечуються також зобов`язання, які можуть бути змінені в майбутньому. Поручитель дає свою згоду на збільшення розміру зобов`язань та продовження строку виконання зобов`язань, забезпечених порукою по цьому договору, які можуть виникнути в майбутньому, в результаті чого збільшиться обсяг його відповідальності перед кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до кредитного договору.

Відповідно до п. 1.4. вищевказаного договору поруки поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору, в забезпечення виконання якого він уклав цей договір, розуміє всі умови, викладені в цьому та кредитному договорі та погоджується з ними.

Відповідно до п. 3.7. вищевказаного договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його укладення та припиняє свою дію 25 вересня

2021 року або після повного погашення позичальником та/або поручителем всіх сум заборгованості по кредитному договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з договорів та інших правочинів.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, такі недоговірних зобов`язань.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України).

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема,порукою.

Порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника, та кредитором боржника.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша та друга статті 553 ЦК України).

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просив визнати припиненою поруку за договором поруки від 18 грудня 2017 року, посилаючись на те, що між АТ "Регіональний інвестиційний банк" та компанією "Dartlux exports LLP" укладено додаткові договори, проте зазначені угоди були укладені без згоди поручителя ОСОБА_1, який не надавав згоди на введення додаткових штрафних санкцій, посилення відповідальності за порушення, встановлення нових умов щодо порядку зміни відсоткової ставки, розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту.

Підстави припинення поруки визначено у статті 559 ЦК України.

За змістом частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зміна договору - це трансформація будь-якої або декількох умов, які складають зміст договору.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.

Згода поручителя може бути висловлена у будь-якій формі, зокрема, й письмового повідомлення, додаткової угоди тощо.

У разі, якщо в договорі поруки передбачена, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов`язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом досягнення певної домовленості між сторонами (банком і поручителем), а отже, поручитель дав згоду на зміну у майбутньому основного зобов`язання.

Аналогічні правові висновки щодо застосування частини першої статті

559 ЦК України наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження

№ 14-275цс19), у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 757/4111/13-ц (провадження 61-37688сво18),

у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі

№ 521/15453/16-ц (провадження № 61-33534св18), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, установивши, що умови договору поруки від 18 грудня

2017 року передбачають, зокрема, надання згоди ОСОБА_1 на збільшення розміру його зобов`язань та продовження терміну виконання зобов`язань, забезпечених порукою за цим договором, що можуть виникнути в майбутньому, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності перед кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до кредитного договору, зважаючи на те, що відповідна умова договору поруки передбачає згоду поручителя на збільшення обсягу його відповідальності на майбутнє, що є результатом досягнення домовленості між сторонами, які є вільними у визначенні змісту зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання поруки припиненою з підстав, визначених частиною першою статті 559 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновки судів суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц,

від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10, постановах Верховного Суду

від 19 листопада 2020 року у справі № 285/2467/14-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 753/456/15-ц, оскільки фактичні обставини у цих справах є відмінними від обставин у справі, яка переглядається.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин із метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Так, у справі № 523/3082/14-ц, на яку посилається в касаційній скарзі ОСОБА_1, відповідно до фактичних обставин справи було встановлено, що поручитель не надала згоду на збільшення обсягу її відповідальності, а додаткова угода до договору поруки поручителем не підписана, у зв`язку з чим суд вважав наявними правові підстави для визнання поруки припиненою.

У справі № 285/2467/14, на яку посилається в касаційній скарзі ОСОБА_1, також встановлено, що поручитель письмової згоди на збільшення обсягу своєї відповідальності не надавала і про такі зміни повідомлена не була. Такої згоди не було зазначено і в договорі поруки.

Разом із тим, у справі, що переглядається, судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_1, підписуючи договір поруки

від 18 грудня 2017 року, розумів, що є можливість зміни розміру зобов`язань на розсуд сторін кредитного договору і підтвердив, що порукою по цьому договору забезпечуються також зобов`язання, які можуть бути змінені

в майбутньому. Крім того, поручитель дав свою згоду на збільшення розміру зобов`язань та продовження строку виконання зобов`язань, забезпечених порукою по цьому договору, які можуть виникнути в майбутньому,

в результаті чого збільшиться обсяг його відповідальності перед кредитором, у випадку внесення змін та доповнень до кредитного договору.

Зазначена умова договору поруки є результатом досягнення домовленості між сторонами, які є вільними у визначенні змісту зобов`язань за договором та будь-яких інших умов своїх взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 2-588/10 Велика Палата Верховного Суду вважала, що апеляційний суд дійшов висновку про припинення правовідносин поруки між банком і поручителем, допустивши суттєву неповноту в з`ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах, не надавши оцінки умовам кредитного договору та договору поруки щодо обсягу зобов`язання, умови якого (в тому числі щодо процентної ставки) встановлюються додатковими угодами, та направила справу на новий апеляційний розгляд. Таким чином, у зазначеній справі не зроблено правового висновку про застосування положень статті 559 ЦК України, які є відмінними від висновку судів у цій справі.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах Верховного Суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, встановлено різні фактичні обставини.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами безпідставно не застосовано доктрину суперечливої поведінки, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження вказаного. Крім того, не зазначення позивача поручителем у новій редакції договору не припиняє його поруку відповідно до договору поруки

від 18 грудня 2017 року.

Доводи касаційної скарги про те, що укладеним договором поруки чітко визначено обсяг відповідальності, на який ОСОБА_1 погоджувався, тому подальша зміна умов кредитного договору, яка тягне за собою збільшення його відповідальності як поручителя, є несправедливою, не є підставою для скасування судових рішень, оскільки з вимогами щодо визнання недійсним договору поруки або окремих його пунктів ОСОБА_1 не звертався, отже, погоджувався на його умови, підписуючи такий договір, зокрема, і з умовами щодо надання згоди на збільшення обсягу його відповідальності як поручителя на майбутнє.

Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки доказам у справі,

є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

................

Перейти до повного тексту