Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 405/6037/16-ц
провадження № 61-3803св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Лебедєва Наталія Леонідівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 жовтня 2018 року в складі судді Іванової Л. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року в складі колегії суддів: Черненка В. В., Єгорової С. М., Кіселика С. А.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року адвокат Усатенко В. Ю., який діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Лебедєва Н. Л., про визнання договору довічного утримання недійсним та скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що з 1991 року, внаслідок перенесеного інсульту, ОСОБА_2 паралізована та практично не рухається, може рухати лише лівою рукою, розмовляє дуже важко.
04 серпня 2016 року їй стало відомо, що 20 липня 2016 року приватний нотаріус Лебедєва Н. Л. посвідчила договір довічного утримання між нею та відповідачем ОСОБА_3, за умовами якого у її власність передано квартиру АДРЕСА_1 .
Жодних документів вона не підписувала, право власності на квартиру не переоформляла і не мала наміру переоформляти, ніяких договорів щодо належної їй квартири не укладала та не бажала укладати. У період з 13 липня 2016 року по 29 липня 2016 року вона перебувала на лікуванні
в Кіровоградському обласному госпіталі для ветеранів війни і за весь час перебування в госпіталі вона ніяких документів не підписувала.
20 липня 2016 року до палати, де вона перебувала, прийшли ОСОБА_3
з нотаріусом ОСОБА_5 та примушували її підписати документи, які вона відмовилася підписувати. Укладення будь-яких договорів щодо квартири не відповідало її внутрішній волі.
Посилаючись на вказані обставини просила суд визнати недійсним договір довічного утримання від 20 липня 2016 року № 237, укладений між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Лебедєвою Н. Л., скасувати державну реєстрацію права власності за
ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_3 на її користь на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 березня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди закрито на підставі пункту 6 частини першої статті 205 ЦПК України.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 26 жовтня 2017 року залучено до участі у справі правонаступника позивача - ОСОБА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 жовтня 2018 року, залишеним без змінпостановою Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1, яка є правонаступником
ОСОБА_2, задоволено частково.
Визнано недійсним договір довічного утримання від 20 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Лебедєвою Н. Л., зареєстровано в реєстрі за №238.
В іншій частині позов залишено без задоволення.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір довічного утримання ОСОБА_2 особисто не підписувала, повноваження на це іншій особі не надавала, що, виходячи з приписів статей 203, 215 ЦК України, свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення оспорюваного договору та
є підставою для визнання його недійсним.
Рішення суду про задоволення позову про визнання договору недійсним
є підставою для скасування здійсненої раніше державної реєстрації права власності на це майно за відповідачем у справі, тому вимога про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 задоволенню не підлягає.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки встановлені обставини дають підстави зробити висновок, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що
ОСОБА_2 виявила волю взяти на себе певні обов`язки, зокрема
в передачі майна ОСОБА_3 та відповідно до частини 5 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України самостійно здійснила волевиявлення і визначила особу, яка за її дорученням в її присутності та
в присутності нотаріуса могла б підписати спірний договір довічного утримання у зв`язку з неможливістю самостійно підписати спірний договір.
Аргументи учасників справи
28 лютого 2020 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 140/1593/18 (провадження № 61-12300св19) та від 10 жовтня 2018 року у справі № 357/8251/16-ц (провадження
№ 61-19112св18).
Суди не взяли до уваги, що доказом того, що ОСОБА_2 на час підписання спірного договору не могла писати є її історія хвороби, де за неї розписувались працівники госпіталю; виписка з медичної картки стаціонарного хворого терапевтичного відділення, де вказано, що "Загальний стан середньої тяжкості - тяжкий"; пояснення у судовому засіданні заступника головного лікаря
з медичної частини обласного госпіталю для ветеранів війни ОСОБА_6 .
Суди не дослідили, що покази свідка ОСОБА_7 значно відрізняються від пояснень ОСОБА_1, не взяли до уваги пояснення ОСОБА_8, приватного нотаріуса Лебедєвої Н. Л., свідка ОСОБА_9, не оцінили критично покази свідків ОСОБА_10 та заступника головного лікаря з медичної частини обласного госпіталю для ветеранів війни ОСОБА_6 .
Суди також не звернули уваги, що позовна заява підписана адвокатом Усатенком В. Ю., що дає підстави сумніватися, чи було відомо ОСОБА_2 про звернення до суду з цим позовом.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволеної позовної вимоги ОСОБА_1, яка є правонаступником ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним, тому в іншій частині судові рішення
в касаційному порядку не переглядаються.
Межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від
10 жовтня 2018 року у справі № 357/8251/16-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 140/1593/18 та порушення норм процесуального права).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від
15 вересня 1994 року, виданого згідно з розпорядженням від 15 вересня
1994 року № 11708, (18 червня 2015 року за № 1078 видано дублікат цього свідоцтва), ОСОБА_2 належала на праві власності квартира
АДРЕСА_1 .
20 липня 2016 року приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Лебедєва Н. Л. посвідчила договір довічного утримання (догляду) (далі - Договір), реєстровий № 237, за умовами якого ОСОБА_2, як відчужувач, передала, а ОСОБА_3, як набувач, отримала у власність зазначену квартиру на умовах цього Договору.
У Договорі зазначено, що у зв`язку з тим, що відчужувач внаслідок хвороби не може з`явитися до приміщення, яке є робочим місцем нотаріуса, цей договір підписано та посвідчено за місцем її фактичного перебування -
в Кіровоградському обласному госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни за адресою: АДРЕСА_3 .
У пункті 4.9 Договору визначено, що внаслідок хвороби відчужувача, за її проханням та в її присутності, а також в присутності нотаріуса, договір підписав, ОСОБА_8 .
У пункті 4.2 Договору зазначено, що сторони стверджують, що цей правочин не
є фіктивним чи удаваним, а також, що вони не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього Договору.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 04 серпня 2016 року № 65114520,
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є наявною актуальна інформація про право власності: номер запису про право власності: 15598469, дата, час державної реєстрації 20 липня 2016 року 18:31:59, державний реєстратор: приватний нотаріус Лебедєва Н. Л., підстава виникнення прав власності: договір довічного утримання, серія та номер: 237, виданий 20 липня 2016 року, видавник: приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Лебедєва Н. Л., форма власності: приватна, власник ОСОБА_3, об`єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 в період з 13 липня 2016 року по 29 липня 2016 року знаходилася на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні Кіровоградського обласного госпіталю для ветеранів війни.
ОСОБА_3 займалась організаційними питаннями в частині підготовки укладення договору довічного утримання, зокрема зверталась до приватного нотаріуса з проханням здійснити нотаріальну дію у приміщенні лікувального закладу, запропонувала особу, яка за ОСОБА_2 підпише спірний договір.
Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
У статті 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту
є усталеним у судовій практиці.
Відповідно до статті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави
і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
У частині четвертій статті 207 ЦК України передбачено, що якщо фізична особа
у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
Аналіз частини четвертій статті 207 ЦК України дає підстави для висновку, що
у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов`язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка
є стороною правочину.
Установлені судами обставини свідчать, що оспорюваний договір довічного утримання ОСОБА_2 особисто не підписувала у зв`язку з хворобою,
тому договір замість ОСОБА_2 підписаний сторонньою особою (рукоприкладником)ОСОБА_8 та посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Лебедєвою Н. Л.
За таких обставин висновок судів, що оспорюваний договір довічного утримання ОСОБА_2 особисто не підписувала, повноваження на це іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність її волевиявлення на укладення договору,
є помилковим.
Посилання судів на порушення приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Лебедєвою Н. Л. вимог законодавства, що регулює вчинення нотаріальних дій, зокрема, статті 45 Закону України "Про нотаріат" та пункту 5 Глави 9 Розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, є недоречним, оскільки наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України, і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла. Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може впливати на матеріальне право, встановлюючи підстави недійсності правочину, якщо цивільне право таких підстав не містить.
Схожі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від
25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17 (провадження 14-173цс20).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17 (провадження № 61-14661св19) зроблено висновок по застосуванню частини першої статті 203 ЦК Українита вказано, що "під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів носять комплексний характер,
і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах".
Тобто, недійсність правочину може спричиняти, зокрема, недотримання імперативних цивільно-правових норм.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Суди послались також на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, що ОСОБА_2 виявила волю передати майно ОСОБА_3, однак не врахували, що обов`язок доведення підстав недійсності правочину покладений на особу, яка його оспорює.
За таких обставин висновок судів про наявність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним є передчасним.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.