ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2021 року
м. Київ
cправа № 910/4455/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Державного підприємства "Держвуглепостач" (далі - ДП "Держвуглепостач", позивач) - Царенко Є.П. (адвокат),
відповідача - Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк", відповідач, скаржник) - Яців О.З. (самопредставництво),
розглянув матеріали касаційної скарги ПАТ АБ "Укргазбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 (головуючий - суддя Гаврилюк О.М., судді: Ходаківська І.П., Коротун О.М.)
у справі №910/4455/20
за позовом ДП "Держвуглепостач"
до ПАТ АБ "Укргазбанк"
про визнання пунктів кредитного договору недійсними.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ДП "Держвуглепостач" звернулось до суду з позовом до ПАТ АБ "Укргазбанк" про визнання кредитного договору від 29.11.2017 №32-К/17-VIP (далі - кредитний договір), в редакції договору про внесення змін та доповнень від 27.06.2019 №3, зокрема недійсними в частині пункту 3.8; пункту 5.3; пункту 6.3.
1.1.1. Позов мотивовано тим, що вказані пункти договору суперечать Цивільному кодексу України (далі - ЦК України) та іншим актам законодавства України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 скасовано в частині відмови у позові про визнання недійсними пунктів 3.8 та 6.3 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень до договору від 27.06.2019 №3. В цій частині позов задоволено. Визнано недійсними пункти 3.8 та 6.3 кредитного договору в редакції договору про внесення змін та доповнень від 27.06.2019 № 3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/4455/20 залишено без змін.
Стягнуто з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь ДП "Держвуглепостач" 1 401,33 грн судового збору та 2 102,00 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 у справі №910/4455/20, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/4455/20 залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статей 1048 та 625 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 54, 91) в якій зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 (пункт 6.23) стосовно того, що плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом;
- у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, де зазначено: "Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України";
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, на яку послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, з незрозумілих для відповідача підстав не застосував викладених в ній висновків щодо того, що за період після прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання, що прямо відповідає умовам пункту 3.8. кредитного договору, однак при цьому суд тут же зазначає, шо оскільки такий пункт 3.8. кредитного договору передбачає можливість нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України після закінчення строку кредитування, такий пункт суперечить приписам ЦК України.
4.2. на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема щодо визнання недійсним пункту 3.8. кредитного договору з посиланням на статті 203, 215 ЦК України через його невідповідність вимогам ЦК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Поданий 24.05.2021 ДП "Держвуглепостач" відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, Верховним Судом протокольною ухвалою від 27.05.2021 залишено без розгляду, оскільки його подано поза межами строку, встановленого в ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 26.04.2021, а саме після 20.05.2021, враховуючи, що копію ухвали Верховного Суду від 26.04.2021 позивачем отримано 05.05.2021.
В судовому засіданні 27.05.2021 ДП "Держвуглепостач" подано письмові пояснення на касаційну скаргу.
Від ДП "Держвуглепостач" 02.06.2021 та 09.09.2021 на електронну адресу Верховного Суду (з використанням ЕЦП), а також 14.06.2021 та 09.09.2021 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення на касаційну скаргу.
До Верховного Суду 08.06.2021 та 07.09.2021 надійшли письмові пояснення ПАТ АБ "Укргазбанк".
Подані сторонами письмові пояснення оцінюються Верховним Судом з урахуванням статей 46, 300 ГПК України.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ПАТ АБ "Укргазбанк" (банк) та ДП "Держвуглепостач" (позичальник) укладено кредитний договір про надання кредиту у формі відновлювальної кредитної лінії від 29.11.2017 № 32-К/17-VIP з подальшими змінами та доповненнями.
6.2. За умовами пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язався відкрити позичальнику відновлювальну кредитну лінію з загальним лімітом в сумі 300000000,00 грн з цільовим використанням (метою): поповнення обігових коштів (пункт 1.2. кредитного договору) зі строком кредитування з 29.11.2017 по 27.11.2018, що визначено підпунктом 1.3.1. кредитного договору.
6.3. У подальшому договором про внесення змін та доповнень від 27.06.2019 № 3 сторони домовились внести зміни до кредитного договору шляхом викладення його у новій редакції.
6.4. За умовами пункту 1.1 кредитного договору (у редакції договору про внесення змін та доповнень від 27.06.2019 №3) банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію (далі - кредит або кредитна лінія) з загальним лімітом в сумі 250 000 000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит в межах строку кредитування, встановленого в пункті 1.3 договору, та сплатити плату за кредит на умовах та в строки (терміни), визначені цим договором.
6.5. Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору цільове використання (мета) кредиту: поповнення обігових коштів.
6.6. Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору кредитні кошти надаються банком позичальнику окремими траншами, зокрема, шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку № НОМЕР_1, відкритого в банку, код банку 320478, на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2, відкритий в банку, код банку 320478. При цьому, за згодою банку допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів у відповідну валюту, згідно з умовами та на цілі, передбачені договором, для подальшого використання за цільовим призначенням.
Надання банком кредитних коштів здійснюється за умови отримання банком, у строк не менше як за один банківський день до дати видачі коштів в межах ліміту кредитної лінії, письмової заяви позичальника за формою, наведеною в додатку 2 до договору, та підтвердження банком намірів про видачу кредитних коштів в межах ліміту кредитної лінії згідно з зазначеною заявою позичальника.
6.7. Пунктом 3.2 кредитного договору (у редакції договору про внесення змін та доповнень №3 від 27.06.2019) передбачено, що якщо останній день для сплати платежу по кредиту припадає на вихідний або святковий день, то сплата чергового платежу по кредиту здійснюється у день, що передує такому вихідному або святковому дню.
У разі ненадходження платежів від позичальника у встановлені договором строки, суми непогашених у строк платежів визнаються простроченими та наступного банківського дня перераховуються на рахунки простроченої заборгованості.
6.8. Відповідно до пункту 3.8 кредитного договору (у редакції про внесення змін та доповнень № 3 від 27.06.2019) за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені договором (прострочена заборгованість), процентна ставка встановлюється в розмірі, визначеному в пункті 3.3. договору, збільшеному на 5 (п`ять) процентних пункти.
Нарахування процентів за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни, передбачені договором (прострочена заборгованість), здійснюється на суму щоденного фактичного залишку простроченої заборгованості по кредиту, виходячи з процентної ставки, зазначеної в першому абзаці цього пункту договору.
Проценти нараховуються банком щомісячно не пізніше останнього банківського дня місяця за період з дати виникнення простроченої заборгованості по останній календарний день місяця, в якому виникла така заборгованість (або до дня погашення простроченої заборгованості), та надалі з першого дня по останній календарний день місяця, в якому виникла така прострочена заборгованість, та за першого календарного дня місяця до дня погашення простроченої заборгованості в місяці, в якому відбулося таке погашення.
6.9. У підпункті 1.3.1 кредитного договору сторонами погоджено строк кредитування: з 29.11.2017 по 31.12.2019.
6.10. Пунктом 5.3 кредитного договору сторонами встановлено, що за порушення визначених в договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісій позичальник зобов`язаний сплатити банку неустойку (пеню), яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня. У відповідності до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України сторони домовляються, що розрахунок пені за прострочення виконання зобов`язань (щодо строків (визначених в договорі) повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій за користування кредитними коштами) припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало було бути виконано. Сплата штрафних санкцій (неустойки, пені) за договором не звільняє позичальника від відшкодування збитків, завданих банку, в повному обсязі.
6.11. Згідно з пунктом 6.3 кредитного договору (у редакції про внесення змін та доповнень № 3 від 27.06.2019), позичальник зобов`язується протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання від банка повідомлення щодо зміни умов кредитування, підписати (забезпечити підписання) додаткові угоди до договору та договорів забезпечення: поруки, застави (іпотеки), тощо поручителями/заставодавцями/іпотекодавцями. У разі незгоди позичальника з новими умовами кредитування (під незгодою в тому числі розуміється не підписання у строк, передбачені цим пунктом, всіх або будь-якої додаткової угоди до договору та /або договорів забезпечення), позичальник зобов`язаний повернути існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти за користування кредитними коштами, комісії, можливі штрафні санкції до дати, зазначеної в письмовому повідомленні банку як день набрання чинності новими умовами кредитування. Заборгованість за кредитом, що неповернута/несплачена в строк визначений в письмовому повідомленні банку, наступного банківського дня вважається простроченою.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 09.04.2021 для розгляду касаційної скарги ПАТ АБ "Укргазбанк" у справі №910/4455/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі №910/4455/20 за касаційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2021 справу №910/4455/20 за касаційною скаргою ПАТ АБ "Укргазбанк" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
7.4. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 повернуто Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду для розгляду.
7.5. Протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 09.08.2021 касаційну скаргу ПАТ АБ "Укргазбанк" у справі №910/4455/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюк І.М., Булгакова І.В.
7.6. Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2021 розгляд касаційної скарги ПАТ АБ "Укргазбанк" призначено на 26.08.2021.
7.7. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 25.08.2021 у зв`язку з перебуванням судді Бенедисюка І.М. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл судової справи №910/4455/20, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Колос І.Б.
7.8. Занесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду оголошено перерву до 09.09.2021.
7.9. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.10. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.
8.2. Причиною спору стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним пунктів кредитного договору (у редакції договору про внесення змін та доповнень від 27.06.2019 №3), зокрема:
- пункту 3.8 щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами, що не повернуті в строки/терміни;
- пункту 5.3 в частині нарахування пені на проценти за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування;
- пункту 6.3 щодо права вимоги повернення заборгованості за кредитним договором у разі відмови позивача від підвищення процентної ставки.
З огляду на зміст касаційної скарги, відповідач не погоджується саме з висновками суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсними пунктів 3.8 та 6.3 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень №3 від 27.06.2019.
8.3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що:
- проценти за неправомірне користування кредитом, нараховані на підставі оспорюваного пункту 3.8 кредитного договору, у зв`язку із простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України;
-ураховуючи відсутність підстав для визнання недійсним пункту 3.8. кредитного договору (у редакції про внесення змін та доповнень №3 від 27.06.2019), яким передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами понад встановлений строк кредитування (тобто після 31.12.2019), то відповідно і відсутні підстави для визнання недійсним пункту 5.3. кредитного договору (у редакції про внесення змін та доповнень №3 від 27.06.2019), яким передбачено обов`язок позивача для сплати пені за несвоєчасну сплату процентів.
-положеннями пункту 6.3. кредитного договору не передбачено прав банка в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки або інших платежів, передбачених кредитним договором або графіком погашення боргу, шляхом внесення відповідних змін до кредитного договору в односторонньому порядку, без згоди позивача. Натомість зазначений пункт договору передбачає право позивача відмовитись від запропонованих банком змін до умов кредитування.
Приймаючи оскаржувану постанову, якою частково скасовано рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з такого:
- беручи до уваги структуру кредитного договору, визначений у ньому спосіб нарахування після закінчення строку кредитування та спосіб нарахування неустойки за порушення зобов`язань (пункт 5.3), колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що пункт 3.8 договору передбачає можливість нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України після закінчення строку кредитування, що суперечить приписам ЦК України;
- пункт 6.3 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень №3 від 27.06.2019, не відповідає частині сьомій статті 6 Закону України "Про фінансові послуги";
- колегія суддів апеляційного господарського суду погодилась із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним пункту 5.3 кредитного договору.
8.4. Зі змісту касаційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсними пунктів 3.8 та 6.3 кредитного договору, в редакції договору про внесення змін та доповнень №3 від 27.06.2019, посилаючись зокрема на те, що судом не враховано практики Великої Палати Верховного Суду щодо правильності застосування положень статей 625 та 1048 ЦК України, викладеної у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.
Однак, суд касаційної інстанції відхиляє вказані доводи касаційної скарги з огляду на таке.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України) .
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України)
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд під час розгляду даної справи звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду виснувала неодноразово, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Проценти за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України і є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
А плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством, зокрема частиною другою статті 625, статтею 1050 ЦК України, відповідно до якого боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору позики, та правовідносин, які склалися внаслідок невиконання позичальником обов`язку повернути грошові кошти у визначений строк, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом.
Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а відтак частина першої статті 1048 ЦК України і частина друга статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
З`ясування дійсного змісту умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 з приводу застосування приписів статті 1048 ЦК України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду вказала на таке:
"Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, тому підстави для застосування аналогії закону відсутні."
У постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом."
У постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 Верховний Суд вказав таке.
Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (близькі за змістом висновки сформульовані і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).