ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/5835/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Вронська Г.О., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
позивача - не з`явились,
відповідача-1 - не з`явились,
відповідача-2 - Данильчука О.І.,
третьої особи - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2021 (головуючий - Коваль Л.А., судді: Мороз В.Ф., Чередко А.Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 (суддя Мартинюк С.В.)
у справі №904/5835/19
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіо-Партнер Груп",
2. Компанії "Оаккрофт Інвестментс Лімітед" ("Oakcroft investments limited"),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвінтум",
про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 10.07.2018 №БВ81-100718,
ВСТАНОВИВ:
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.09.2021 №29.3-02/2936 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв`язку з відпусткою судді Кондратової І.Д., проведено повторний автоматизований розподілу судової справи №904/5835/19, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів: Бакуліна С.В. - головуючий, Вронська Г.О., Губенко Н.М.
1.Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1.Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Ізі Лайф" (далі - ТОВ "КУА "Ізі Лайф") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіо-Партнер Груп" (далі - "Імперіо-Партнер Груп"), Компанії "Оаккрофт Інвестментс Лімітед" ("Oakcroft investments limited") про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 10.07.2018 №БВ81-100718.
1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виконавчий орган ТОВ "Імперіо-Партнер Груп" (колишня назва - ТОВ "Група УМВБ"), учасником якого є позивач, уклав спірний договір з продажу простих іменних акцій з перевищенням повноважень, визначених статутом товариства, зокрема, без прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників товариства. Позивач також зазначає про те, що спірний правочин суперечить вимогам частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки він вчинений відповідачем-2 у своїх власних інтересах та під час перебування директора і кінцевого бенефіціарного власника цього товариства на посаді генерального директора відповідача-1, тобто у момент коли він перебував у статусі єдиного повноважного представника відповідача-1.
1.3.Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що оспорюваний договір не порушує корпоративні права позивача, в той же час покупцем виконано зобов`язання щодо оплати акцій за договором, а дії ТОВ "Група УМВБ" свідчать про схвалення договору.
2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1.У 2013 році позивач став учасником ТОВ "Група "УМВБ" (назву якого змінено на ТОВ "Імперіо-Партнер Груп"), з розміром внеску до статутного фонду - 111701683,00 грн, що складає 13% статутного капіталу.
2.2.10.07.2018 між відповідачем-1 та відповідачем-2, за представництвом брокера (третя особа), укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ81-100718 (далі - договір), за умовами якого відповідач-1 продав, а відповідач-2 прийняв у власність прості іменні акції в бездокументарній формі випуску, емітовані Приватним акціонерним товариством "Українська міжбанківська валютна біржа" номінальною вартістю 100 (сто) грн 00 копійок, у кількості 14742 штуки на загальну суму 1474200,00грн.
2.3.Пунктом 2.1 зазначеного договору встановлено, що оплата цінних паперів перераховується протягом 3 років після їх поставки.
2.4.Від імені продавця договір підписано заступником генерального директора відповідача-1 - ОСОБА_2, від імені покупця (відповідача-2), договір підписано уповноваженою особою ОСОБА_3 та від імені брокера ТОВ "Інвінтум".
2.5.На час укладення спірного договору, ОСОБА_1 був генеральним директором відповідача-1 - продавця за спірним договором та одночасно директором і кінцевим бенефіціарним власником відповідача-2 -покупця за спірним правочином.
2.6.Пунктами 10.6.7. та 10.9.2. Статуту ТОВ "Група "УМВБ", в редакції, яка була чинна на час укладення спірного договору, було встановлено обмеження щодо укладення договорів на суму, яка перевищує 200 000 (двісті тисяч) грн, а так само щодо надання доручень на їх укладення. При цьому, за доводами позивача, рішення про надання дозволу на укладення спірного договору та видачу довіреності для його вчинення, уповноваженим органом товариства не приймалося.
2.7.Зазначаючи про те, що спірний правочин суперечить вимогам частини третьої статті 238 ЦК України, оскільки він вчинений відповідачем-2 у своїх власних інтересах та під час перебування на посаді генерального директора відповідача-1, тобто у момент коли він перебував у статусі єдиного повноважного представника відповідача-1, та з перевищенням наданих повноважень, ТОВ "КУА "Ізі Лайф" звернулося до суду з цим позовом.
3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1.Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 19.01.2021 у справі №904/5835/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2021, у задоволенні позовних вимог ТОВ "КУА "Ізі Лайф" відмовив.
3.2.Судові рішення мотивовані тим, що позивач не є стороною договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ81-100718 від 10.07.2018, а обґрунтовує своє право на оспорювання цього договору тим, що є учасником ТОВ "Група "УМВБ". Водночас, підписання директором Товариства договору без передбаченого статутом попереднього погодження учасниками Товариства може порушувати права та інтереси Товариства, а не корпоративні права позивача. Враховуючи відсутність порушення договором прав та інтересів позивача суди відмовили в позові.
4.Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
4.1.ТОВ "КУА "Ізі Лайф" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.04.2021 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2021 у справі №904/5834/19 і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Крім того, скаржником в прохальній частині було заявлено клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вона містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку та формування єдиної правозастосовчої практики.
4.2.ТОВ "КУА "Ізі Лайф" у якості підстави касаційного оскарження посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що:
- суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах від 17.10.2018 у справі №910/16391/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/18, від 06.06.2018 у справі №908/1029/16, від 02.05.2018 у справі №923/20/17, від 16.05.2018 у справі №916/2872/16 стосовно застосування статей 15, 16, 203, 215, 216 ЦК України, статей 20, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 20 ГПК України;
- необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: норм частини третьої статті 215 ЦК України щодо визначення кола осіб, які можуть виступати іншою заінтересованою особою, які можуть заперечувати дійсність правочину, та формулювання підстав, встановлених законом, згідно з якими така особа може опротестувати його дійсність, якщо недійсність такого правочину прямо не встановлено законом. У тому числі у випадку порушення вимог частини третьої статті 238 ЦК України, коли представник вчинив правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або інтересах особи, представником якої він одночасно є; вимог пунктів 3, 4 частини першої статті 20 та частини шостої статті 30 ГПК України щодо спорів між учасником та юридичною особою, пов`язаних із діяльністю такої юридичної особи, внаслідок якої учасник зазнав порушення корпоративних прав, у тому числі щодо отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
4.3.Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
5.Позиція Верховного Суду
5.1. Спір по справі стосується наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів у зв`язку з порушенням корпоративних прав позивача.
5.2.Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.3.Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.4.При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
5.5.Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.
5.6.Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
5.7.Водночас згідно з положеннями статті 2 ГПК України та статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнання права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
5.8.Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
5.9.У статті 116 ЦК України закріплені права учасників господарського товариства у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: брати участь в управлінні товариством, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
5.10.Згідно зі статею 167 ГК України правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав. Відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.
5.11.При цьому відповідно до статей 92, 97 ЦК України дієздатність юридичної особи реалізується через її органи у межах визначених законом та статутом повноважень. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
5.12.Відповідно до положень статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства, рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
5.13.Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
5.14.Отже, що за укладеним господарським товариством договором права та обов`язки набуває саме товариство як сторона договору. При цьому сукупність прав та обов`язків безпосередньо учасників цього товариства укладенням товариством договору жодним чином не змінюється.
5.15.Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.
5.16.Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.
5.17.Таким чином, підписання директором товариства договору без передбаченого статутом попереднього погодження учасниками товариства може порушувати права та інтереси товариства, а не корпоративні права позивача. Наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16.
5.18.Ухвалами Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №916/1731/18, від 13.01.2020 у справі №910/10734 та від 15.09.2020 у справі №904/920/19 було повернуто на розгляд Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду відповідні справи, передані з подібних мотивів, і вказано, що в постановах від 08.10.2019 і 15.10.2019 у справах №916/2084/17, №905/2559/17 відповідно та від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 за позовами учасників товариств про визнання недійсними договорів, укладених товариствами, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства, оскільки:
- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права;
- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;
- підписання генеральним директором оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників.
5.19.Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від виконання учасником товариства одночасно функцій його директора або розміру частки учасника у статутному капіталі товариства.
5.20.У наведених постановах було відзначено, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.
5.21.Щодо способів захисту порушених прав у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16 міститься також висновок про те, що належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути також подання ним (зокрема, разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 ГПК України. Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини першої статті 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитків.
5.22.Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно та вже неодноразово висловлювала правову позицію в подібних правовідносинах щодо змісту прав та законних інтересів учасників господарського товариства, що в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення клопотання скаржника щодо необхідності передачі справи №904/5835/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на існування, на думку позивача, виключної правової проблеми у цій справі.
5.23.Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 27.09.1990 у справі "Коссі проти Сполученого Королівства" (Cossey v. the United Kingdom; заява №10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.
5.24.У рішенні від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява №27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
5.25.З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.
5.26.Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.
5.27.Крім того, Верховний Суд зазначає, що 13.11.2020 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду ухвалив постанову у справі №904/920/19, обставини якої є ідентичними з цією справою. Позовні вимоги у справі №904/920/19 обґрунтовані тим, що іпотечні договори були укладені з перевищенням повноважень, всупереч частини третьої статті 238 ЦК України, оскільки від імені товариства вони були підписані генеральним директором Виблим О.М., який діяв в своїх особистих інтересах, так як він одночасно є іпотекодержателем.
5.28.Під розгляду наведеної справи, Верховний Суд також застосував правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16.
5.29.З огляду на викладене, колегія суддів зазначає про наявність правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, а саме у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/5676/18, а також у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 13.11.2020 у справі №904/920/19, і необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду відсутня.
5.30.Щодо посилань скаржника про неврахування судами практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 17.10.2018 у справі №910/16391/17, від 12.06.2018 у справі №927/976/18, від 06.06.2018 у справі №908/1029/16, від 02.05.2018 у справі №923/20/17, від 16.05.2018 у справі №916/2872/16, колегія суддів зазначає наступне.
5.31.Так, відповідно до наведених постанов, які ухвалені у 2018 році, Верховний Суд дотримувався позиції, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.
5.32.Водночас, як зазначалося вище, Велика Палата Верховного Суду відступила від цього правового висновку, зокрема, від постанови від 02.05.2018 у справі №923/20/17.
5.33.Верховний Суд зазначає, що відступ Великої Палати Верховного Суду від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в певному рішенні Верховного Суду, означає те, що суди не можуть застосовувати й аналогічні висновки Верховного Суду, викладені в його рішеннях, ухвалених за результатами розгляду інших судових справ (незалежно від того чи перераховані у відповідній постанові Великої Палати Верховного Суду всі рішення Верховного Суду, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду).
5.34.Отже, наведені постанови не є релевантними для цієї справи, у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій обґрунтовано не брали їх до уваги під час вирішення спору.