ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 904/5496/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
"Кормо-Транс-Логістик" - Капаниця С.М.,
Приватного підприємства "Нормер" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кормо-Транс-Логістик"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 (у складі колегії суддів: Кощеєв І.М. (головуючий), Кузнецова І.Л., Чус О.В.)
у справі № 904/5496/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кормо-Транс-Логістик"
до Приватного підприємства "Нормер"
про стягнення 1 591 527,14 грн,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кормо-Транс-Логістик" (далі - ТОВ "Кормо-Транс-Логістик") звернулося до суду з позовом до Приватного підприємства "Нормер" (далі - ПП "Нормер"), у якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача 1 591 527,14 грн, у тому числі 1 522 061,81 грн - основний борг, 28 307,11 грн - 3 % річних, 41 158,22 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 27.09.2019 № 270919 у частині оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу.
ПП "Нормер", заперечуючи проти позову, послалося на те, що ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" не виконало своїх зобов`язань за цим договором щодо обсягу добових перевезень вантажу, передбаченого пунктом 2.2 договору, у зв`язку з чим на підставі пунктів 6.16 та 11.9 цього договору відповідач застосував до позивача оперативно-господарську санкцію у виді штрафу в сумі 3 153 779,19 грн, про що направив позивачу відповідне повідомлення.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2021 позов задоволено. Стягнуто з ПП "Нормер" на користь ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" основний борг у сумі 1 522 061,81 грн, 3 % річних у сумі 28 307,11 грн інфляційні втрати в сумі 41 158,22 грн і витрати зі сплати судового збору в сумі 23 872,91 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2021 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2021 року ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.06.2021, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2021 залишити в силі. Водночас скаржником порушено питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини 5 статті 302 ГПК.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 904/5496/20 за касаційною скаргою ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.09.2021.
ПП "Нормер" у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
ПП "Нормер" у судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ "Кормо-Транс-Логістик", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 27.09.2019 між ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" (виконавець) і ПП "Нормер" (замовник) укладено договір № 270919, за умовами якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надавати послуги перевезення шламів по території ПАТ ММК ім. Ілліча за маршрутами: додаткова ємність № 2 східний склад (аглофабрика), ввіз шлаку за маршрутом: ЦПШ - додаткова ємність № 2 для обладнання технологічних доріжок, вивіз залишку шлаку від облаштування технологічних доріжок за маршрутом: додаткова ємність № 2 ПАТ ММК ім. Ілліча - Балка Грекувата, а замовник зобов`язався прийняти та оплати на умовах цього договору надані послуги (пункт 1.2); загальний орієнтований обсяг перевезення за договором: 1 533 000 тонн усього/4 200 тонн на добу (який може бути скоригований заявкою замовника) (пункт 2.2).
За умовами пункту 3.1 договору замовник оплачує виконавцю вартість послуг, наданих на підставі цього договору та відповідно до його умов, у наступному порядку: розрахунок за надані послуги у розмірі вартості наданих послуг здійснюється замовником після підписання двостороннього акта наданих послуг шляхом сплати грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений у цьому договорі, з відстрочкою платежу 15 календарних днів з моменту підписання акта наданих послуг.
Відповідно до пункту 6.16 договору за невиконання виконавцем заявленого замовником місячного обсягу перевезення шламів виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 15 % від договірної ціни невиконаного обсягу перевезення.
За змістом пункту 7.1 договору замовник зобов`язався перевірити, підписати акт наданих послуг відповідно до заявок у разі відсутності зауважень або надіслати мотивовану відмову від підписання протягом 3-х робочих днів. Послуги вважаються наданими після підписання акта наданих послуг.
У пункті 7.5 договору сторони погодили, що у разі виявлення допущених у процесі надання послуг відступів від умов договору або інших недоліків, замовник зобов`язаний невідкладно заявити про них виконавцю.
Згідно з пунктом 11.9 договору замовник має право в односторонньому безумовному порядку (у тому числі після закінчення строку дії договору) застосовувати до виконавця оперативно-господарську санкцію, виражену в утриманні сум пред`явлення виконавцю неустойки та розрахованих збитків із належних до сплати сум, у тому числі за виконані роботи та поставлені матеріали, шляхом направлення виконавцю повідомлення із зазначенням утриманої суми неустойки та розрахованих збитків.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 21.06.2020 включно. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від виконання прийнятих на себе зобов`язань (у тому числі гарантійних ) за цим договором (пункт 14.1).
У додатку № 1 до договору "Протокол узгодження договірної ціни" сторони погодили такі умови: 1. Перевезення шламу за маршрутом додаткова ємність № 2 східний склад (аглофабрика), одинця виміру тонна, відстань до 5,6 км, вартість без ПДВ 17,50 грн. 2. Вивіз шлаку за маршрутом додаткова ємність № 2 балка Грекувата, одинця виміру т/км, відстань до 14 км, вартість без ПДВ 2,20 грн. 3. Ввезення шлаку за маршрутом ЦПШ - додаткова ємність № 2, одинця виміру т/км, відстань 7,5 км, вартість без ПДВ 4,40 грн. 4. Перевезення шлаку за місцем, одинця виміру маш. год, вартість без ПДВ 625,00 грн.
Також судами установлено, що на виконання умов договору виконавець надав замовнику послуги з перевезення на загальну суму 1 902 035,71 грн, що підтверджується актами надання послуг, перелік яких наведено у судових рішеннях попередніх інстанцій. Зазначені акти підписано та скріплено печатками сторін без зауважень та заперечень.
Замовником здійснено часткову оплату на загальну суму 187 123,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.12.2019 № 2828 на суму 30 295,02 грн, від 02.12.20219 № 2829 на суму 155 828,88 грн, від 28.05.2020 № 3202 на суму 1 000,00 грн.
ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" доводить, що несплачений замовником залишок грошових коштів становить 1 714 911,81 грн (1 902 035,71 - 187 123,90 = 1 714 911,81), з яких позивачем заявлено до стягнення 1 522 061,81 грн.
Разом із тим ПП "Нормер" стверджує, що ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" належним чином не виконано зобов`язання щодо місячного обсягу з перевезення, що підтверджено відповідними актами, у зв`язку із чим відповідачем на підставі пункту 6.16 договору було нараховано позивачу штраф у сумі 3 153 779,19 грн.
Предметом позову у цій справі є вимога ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" про стягнення з ПП "Нормер" 1 591 527,14 грн, у тому числі 1 522 061,81 грн - основний борг, 28 307,11 грн - 3 % річних, 41 158,22 грн - інфляційні втрати, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 27.09.2019 № 270919 у частині оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу.
ПП "Нормер" проти позову заперечило та у свою чергу зазначило, що ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" не виконано зобов`язань за цим договором щодо обсягу добових перевезень вантажу, передбаченого пунктом 2.2 договору, у зв`язку з чим на підставі пунктів 6.16 та 11.9 цього договору застосувало до ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" оперативно-господарську санкцію у виді штрафу в сумі 3 153 779,19 грн, про що позивачу було направлено відповідне повідомлення.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" у повному обсязі, виходив із того, що відповідач не забезпечив належного виконання своїх зобов`язань з оплати та ухилився від їх добровільного виконання у позасудовому порядку. Заперечення відповідача щодо відсутності заборгованості внаслідок застосування ним до позивача відповідно до пунктів 2.2, 6.16, 11.9 договору оперативно-господарської санкції судом не прийнято, оскільки нарахована відповідачем неустойка не є оперативно-господарською санкцією.
Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, оскільки за встановлених обставин ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" також не виконало взяті на себе зобов`язання за договором, а саме щодо місячного обсягу з перевезення, що є підставою для нарахування замовником штрафу, передбаченого пунктом 6.16 договору, і яка застосована відповідачем як оперативно-господарська санкція відповідно до пункту 11.9 договору.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини 3 статті 213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та частини 1 статті 637 ЦК, щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а відтак дійшов необґрунтованого висновку про право відповідача застосувати до позивача штрафні санкції на підставі укладеного між сторонами договору.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, не встановивши наявність відповідного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права саме у таких подібних правовідносинах, на що посилається скаржник у касаційній скарзі, ураховуючи обставини того, що інша сторона у справі не заперечила щодо відсутності зазначеного висновку, виходить із такого.
Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок виконання договірних зобов`язань щодо надання послуг з перевезення та їх оплати.
Відповідно до статті 909 ЦК за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (частина 1 статті 916 ЦК). Перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк (частина 1 статті 919 ЦК).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення частини 7 статті 193 ГК і статті 525 ЦК встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору, суд апеляційної інстанції правомірно вважав цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.
Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до умов договору оплата відповідачем мала бути здійснена у наступні строки: за актом № 936 від 21.10.2019 на суму 30 295,02 грн не пізніше 05.11.2019; за актом № 992 від 04.11.2019 на суму 355 828,88 грн не пізніше 19.11.2019; за актом № 1029 від 12.11.2019 на суму 455 132,84 грн не пізніше 27.11.2019; за актом № 1077 від 22.11.2019 на суму 41 744,74 грн не пізніше 09.12.2019; за актом № 1064 від 22.11.2019 на суму 464 142,84 грн не пізніше 09.12.2019; за актом № 1091 від 02.12.2019 на суму 9 750,00 грн не пізніше 17.12.2019; за актом № 1093 від 02.12.2019 на суму 154 987,19 грн не пізніше 17.12.2019; за актом № 1130 від 11.12.2019 на суму 301 937,58 грн не пізніше 26.12.2019; за актом № 1151 від 13.12.2019 на суму 19 500,00 грн не пізніше 30.12.2019; за актом № 1165 від 20.12.2019 на суму 68 716,62 грн не пізніше 06.01.2020.
Здійснену відповідачем з порушенням строку оплату у сумі 30 295,02 грн за платіжним дорученням № 2828 від 02.02.2019 позивач прийняв у рахунок оплати за актом № 936 від 21.10.2019 на суму 30 295,02 грн; здійснену відповідачем з порушенням строку оплату у сумі 155 828,88 грн та 1 000,00 грн за платіжними дорученнями № 2829 від 02.12.2019 та № 3202 від 28.05.2020 відповідно позивач прийняв у рахунок часткової оплати за актом № 992 від 04.11.2019 на суму 355 828,88 грн.
Інших доказів на підтвердження проведення оплати за договором відповідачем надано не було, натомість було надано докази на підтвердження застосування до позивача оперативно-господарської санкції відповідно до умов договору, укладеного між сторонами, у зв`язку з невиконанням позивачем заявленого відповідачем місячного обсягу з перевезення.
За змістом статті 235 ГК за порушення господарських зобов`язань до суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку (частина 1). До суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором (частина 2).
Відповідно до статті 237 ГК підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання (частина 1). Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням (частина 2).
Отже, за змістом зазначеної норми особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб`єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов`язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб`єкта, який порушив господарське зобов`язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором (подібна за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі № 905/2464/17, від 20.10.2020 у справі № 905/267/19).
Судом апеляційної інстанції установлено, що у пункті 11.9 договору сторони погодили, що замовник має право в односторонньому безумовному порядку (у тому числі після закінчення строку дії договору) застосовувати до виконавця оперативно-господарську санкцію, виражену в утриманні сум пред`явлення виконавцю неустойки та розрахованих збитків із належних до сплати сум, у тому числі за виконані роботи та поставлені матеріали, шляхом направлення виконавцю повідомлення із зазначенням утриманої суми неустойки та розрахованих збитків.
Також установлено, що ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" не виконало взяті на себе зобов`язання місячного обсягу з перевезення, який визначається шляхом множення кількості днів у відповідному місяці на добову норму (4 200 тонн), що є підставою для нарахування замовником штрафу, передбаченого пунктом 6.16 договору, і яка застосована відповідачем як оперативно-господарська санкція відповідно до пункту 11.9 договору.
За висновками апеляційного суду, які ґрунтуються на аналізі як умов договору, так і наданих сторонами доказів у їх сукупності, у цих конкретних правовідносинах і порядок застосування, і зміст оперативно-господарської санкції, що визначено сторонами у договорі, розуміється як право замовника отримати суму нарахованих штрафних санкцій, тобто за своїм змістом оперативно-господарська санкція, передбачена пунктом 11.9 договору, нерозривно пов`язана із штрафними санкціями, передбаченими пунктом 6.16 цього ж договору, та має похідний характер.
При цьому судом апеляційної інстанції визнано помилковим висновок суду першої інстанції про те, що штраф, передбачений пунктом 6.16 договору, за своєю правовою природою не є оперативно-господарською санкцією, а є неустойкою, яка не може застосовуватися відповідачем як оперативно-господарська санкція відповідно до пункту 11.9 договору.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у зв`язку з неналежним виконанням позивачем умов договору відповідач правомірно застосував до позивача оперативно-господарську санкцію, передбачену умовами договору, і за наслідками перерахування замовником грошових коштів в сумі, яка підлягає сплаті виконавцю після утримання неустойки та розрахованих збитків, вказаних в повідомленні, вважаються виконаними у повному обсязі зобов`язання замовника по перерахуванню грошових коштів в сумі, що підлягала сплаті виконавцю до утримання неустойки та розрахованих збитків, а також зобов`язання виконавця по сплаті замовнику неустойки та розрахованих збитків, вказаних у повідомленні.
Разом із тим необхідно зауважити, що положеннями чинного законодавства (частина 2 статті 237 ГК) передбачено право заінтересованої сторони, в разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції, звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Судом касаційної інстанції відхиляється посилання ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" у касаційній скарзі на неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції умов договору, оскільки з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, питання щодо тлумачення умов договору сторонами не порушувалося, а відповідних висновків суд апеляційної інстанції дійшов на підставі оцінки встановлених фактичних обставин справи у їх сукупності, що не діє підстав для висновку про неправильне застосування судом норм частини 3 статті 213 та частини 1 статті 637 ЦК, якими урегульовано питання тлумачення змісту правочину.
Крім того, підставою для тлумачення судом угоди відповідно до статей 213, 637 ЦК є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, при цьому тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз`яснювати вже існуючі умови договору.
Проте судами попередніх інстанцій не було встановлено будь-яких обставин того, що між сторонами у справі існує спір щодо змісту договору від 27.09.2019 № 270919, у тому числі в частині, якою сторонами урегульовано відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Водночас Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену позивачем підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, оскільки: 1) ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору; 2) у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися (такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 910/800/19).
Разом із тим формулювання позивачем у касаційній скарзі в обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження доводів не дає суду касаційної інстанції однозначно зрозуміти, щодо яких норм матеріального права відсутній висновок Верховного Суду саме у подібних правовідносинах.
Щодо викладеного у касаційній скарзі клопотання ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд зазначає таке.
Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК, Суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми в застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає Суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Клопотання ТОВ "Кормо-Транс-Логістик" не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права.
Оскільки заявником не доведено існування виключної правової проблеми, у зв`язку з якою необхідно передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції відмовляє в задоволенні такого клопотання.
З урахуванням наведеного, предмета і підстав заявленого позову, встановлених фактичних обставин у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановленого у справі судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені висновки суду апеляційної інстанції, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановленого у справі судового рішення.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового акта не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд