ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/13551/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши матеріали касаційних скарг Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Кирилюк Т.Ю.)
від 09.02.2021
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Ткаченко Б.О.; судді: Майданевич А.Г., Мартюк А.І.)
від 03.06.2021
у справі №910/13551/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит"
до Акціонерного товариства "Альфа-Банк", Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь"
про визнання недійсним правочину,
за участю представників учасників справи:
позивача - Варес О.М.;
відповідача 1 - Галас П.В.;
відповідача 2 - Євмінов Є.В.;
третьої особи - Ганюк Т.М., Сабодаш Р.Б.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" про визнання недійсною заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 08.6-02/67-24551 від 12.11.2012.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний правочин суперечить вимогам статей 203 та 601 Цивільного кодексу України.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, позов задоволено повністю. Суд визнав недійсним односторонній правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог вих. № 08.6-02/67-24551 від 12.11.2012, вчинену Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" та направлену до Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".
2.2. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що вимоги, які були зараховані за оспорюваним правочином не є однорідними. Крім того, Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" не мав дійсної та безспірної вимоги на отримання від Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" у даній справі 4 133 186, 80 грн, які мали бути поверненими покупцю майна за визнаним недійсним судовим рішенням договором купівлі-продажу, а зарахування відсутньої (недійсної) вимоги зумовлює недійсність відповідного правочину.
Відмовляючи в задоволенні заяви Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" про застосування правових наслідків спливу позовної давності, господарські суди виходили з того, що підприємством жодним аргументом не доведено, що позивач дізнався про оспорюваний правочин у більш ранній період часу, ніж визначений у позовній заяві.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" у позові відмовити.
3.2. Підставою касаційного оскарження Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №43/75-15/7-б, від 01.02.2018 у справі № 910/7911/17, від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17, від 28.03.2018 у справі № 910/14672/16, від 27.03.2019 у справі № 910/7347/18, від 09.10.2018 у справі № 910/17549/17, від 20.02.2018 у справі № 910/7228/17, від 27.08.2019 у справі № 914/260/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 10.04.2019 у справі № 910/1340/18, від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18, від 09.07.2019 у справі №916/993/17, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 31.05.2018 у справі №910/4413/17 (щодо застосування другої частини другого абзацу частини першої статті 216 Цивільного кодексу України; частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України; статті 601 Цивільного кодексу України);
- постановах Верховного Суду та Верховного Суду України від 05.07.2017 у справах № 6-459цс17 та № 752/8842/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 756/9788/15-ц та від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 19.02.2019 у справі № 5010/1127/2012 (щодо застосування частини 1 статті 517 Цивільного кодексу України; статті 514 Цивільного кодексу України).
Також підставою касаційного оскарження Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1, 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу, оскільки вважає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не врахував преюдиційних обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 43/75-15/7-б.
Також Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" вказує на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували правила про позовну давність.
3.3. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2021, Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" також подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" у позові відмовити.
3.4. Підставою касаційного оскарження Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №43/75-15/7-б, від 01.02.2018 у справі № 910/7911/17, від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17, від 28.03.2018 у справі № 910/14672/16, від 27.03.2019 у справі № 910/7347/18, від 09.10.2018 у справі № 910/17549/17, від 20.02.2018 у справі № 910/7228/17, від 27.08.2019 у справі № 914/260/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 10.04.2019 у справі № 910/1340/18, від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18, від 09.07.2019 у справі №916/993/17, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 31.05.2018 у справі №910/4413/17, від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 (щодо застосування другої частини другого абзацу частини першої статті 216 Цивільного кодексу України; частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України; статті 601 Цивільного кодексу України);
- постановах Верховного Суду та Верховного Суду України від 05.07.2017 у справах № 6-459цс17 та № 752/8842/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 756/9788/15-ц та від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 19.02.2019 у справі № 5010/1127/2012, від 16.09.2015 у справі №911/3606/13, від 17.06.2015 у справі №235гс15 (щодо застосування частини 1 статті 517 Цивільного кодексу України; статті 514 Цивільного кодексу України).
Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1, 3 частини третьої статті 310 цього Кодексу, оскільки вважає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтована відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не врахував преюдиційних обставин, встановлених судовими рішеннями у справі № 43/75-15/7-б.
3.5. У відзиві на касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" підтримало доводи касаційної скарги та просило оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" у позові відмовити.
3.6. Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" подало клопотання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у справах, на які посилаються скаржники, та в цій справі, що переглядається, є різними; у кожній із згаданих справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.
Також Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" зазначає про необґрунтованість підстави касаційного оскарження з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які клопотання чи заяви про встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Доводи касаційних скарг фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
3.7. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" надійшли додаткові письмові пояснення щодо помилкового сприйняття скаржником фактичних обставин справи.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк") та Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" 23.04.2004 уклали договір №02-23/182 про надання не відновлювальної кредитної лінії. Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника сторонами кредитного договору, у тому числі, укладено договори іпотеки №05-12/692 від 23.04.2004 та №05-12/615 від 30.04.2004.
Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Альфа-Банк") та Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" 19.12.2005 уклали договір відступлення права вимоги виконання зобов`язань, у тому числі, Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" за кредитним договором №02-23/182 від 23.04.2004. Крім того, учасниками договору відступлення права вимоги 31.04.2006 укладено договір про відступлення вимог за договорами іпотеки №05-12/692 від 23.04.2004 та №05-12/615 від 30.04.2004.
Пунктом 1.5 договору відступлення права вимоги від 19.12.2005 сторони встановили, що Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" сплачує на користь первісного кредитора за отримані права відносно боржників 3 100 000, 00 гривень. У свою чергу, первісний кредитор зобов`язався передати права вимог до двох боржників, гарантувати їх дійсність та передати всі необхідні документи, що підтверджують ці вимоги.
Виходячи з наведених умов договору, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" мало перед Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" грошове зобов`язання у розмірі 3 100 000, 00 грн, у свою чергу, Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" мав перед Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" зобов`язання негрошового характеру.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21.03.2006 у справі № 2а-920/06 первісного кредитора (як стягувача у виконавчому провадженні) було замінено на правонаступника - Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".
Відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у місті Києві 16.04.2008 було продано на прилюдних торгах об`єкт іпотеки - нежитлову будівлю по проспекту Маяковського, 6А у місті Києві.
Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" отримано від виконавчої служби 4 133 186, 180 грн, які було сплачено покупцем об`єкту іпотеки - Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Феонікс".
Рішеннями Господарського суду міста Києва від 17.06.2009 у справах №2/82, №2/83 та №2/84 визнано недійсними договори відступлення вимог за договорами іпотеки, укладені Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" та Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".
Акціонерним товариством "Альфа-Банк" було направлено 26.11.2012 Українсько-американському спільному підприємству у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 3 100 000, 00 грн та 4 133 186, 80 грн. За текстом цього правочину остаточний борг Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" перед Акціонерним товариством "Альфа-Банк" склав 1 033 186, 80 грн.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" про визнання недійсною заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог № 08.6-02/67-24551 від 12.11.2012, оскільки вона суперечить вимогам статей 203 та 601 Цивільного кодексу України.
5.3. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з такого.
За приписами статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Статтею 602 Цивільного кодексу України встановлено, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, 2) про стягнення аліментів, 3) щодо довічного утримання (догляду), 4) у разі спливу позовної давності, 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом, 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов`язанні, здійснюється в силу положень статті 601 Цивільного кодексу України та не пов`язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.
Отже, зобов`язання може бути припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог виключно за наявності умов, установлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України.
Зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України здійснюється за наявності наступних умов: 1) вимоги сторін мають бути зустрічні, тобто такі, які випливають з двох різних зобов`язань, між двома особами, де кредитор одного зобов`язання є боржником іншого. Те саме повинно бути і з боржником; 2) вимоги мають бути однорідними, тобто в обох зобов`язаннях повинні бути речі одного роду; 3) необхідно, щоб за обома вимогами настав строк виконання, оскільки не можна пред`явити до зарахування вимоги за таким зобов`язанням, яке не підлягає виконанню.
З врахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги, які були зараховані за оспорюваним правочином не є однорідними. Так, пунктом 1.5 сторони договору відступлення права вимоги від 19.12.2005 передбачили, що Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" сплачує на користь первісного кредитора за отримані права відносно боржників 3 100 000 гривень. В свою чергу, первісний кредитор зобов`язався передати права вимог до двох боржників, гарантувати їх дійсність та передати всі необхідні документи, що підтверджують ці вимоги.
Виходячи з умов договору, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" мало перед Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" грошове зобов`язання у розмірі 3 100 000 грн, в свою чергу, Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" мав перед Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" зобов`язання негрошового характеру.
За висновками господарських судів реституційні зобов`язання відповідачів у даному випадку обмежені їх правовим станом, що існував на час укладення недійсних договорів відступлення вимог: первісний кредитор (Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк") мав повернути отримані ним грошові кошти від Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС", а Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" - документи, що підтверджують вимоги кредитора.
Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" не мало і не має перед Акціонерним комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" реституційного зобов`язання з повернення грошових коштів у розмірі 4 133 186, 80 грн, оскільки ця грошова сума є по своїй правовій природі реституційним грошовим зобов`язанням Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" саме перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанією "Феонікс" - покупцем майна за договором купівлі-продажу, який визнано недійсним судовим рішенням.
Відповідно, Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" не мав правових підстав враховувати цю грошову суму при вчиненні правочину зарахування зустрічних однорідних вимог.
Крім того, суди попередніх інстанцій виходили з того, що основною умовою для можливості припинення зобов`язання шляхом зустрічного зарахування є дійсність та безспірність вимог, тобто такі вимоги повинні існувати на момент зарахування та між сторонами не має бути спору відносно характеру зобов`язання, його змісту, умов виконання та розміру.
У даному випадку, за висновками господарських судів, Акціонерний комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" не мав дійсної та безспірної вимоги на отримання від другого відповідача у даній справі 4 133 186, 80 грн, які мали бути поверненими покупцю майна за визнаним недійсним судовим рішенням договором купівлі-продажу, а зарахування відсутньої (недійсної) вимоги зумовлює недійсність відповідного правочину.
5.5. Підставою касаційного оскарження Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" визначили пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №43/75-15/7-б, від 01.02.2018 у справі № 910/7911/17, від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17, від 28.03.2018 у справі № 910/14672/16, від 27.03.2019 у справі № 910/7347/18, від 09.10.2018 у справі № 910/17549/17, від 20.02.2018 у справі № 910/7228/17, від 27.08.2019 у справі № 914/260/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 10.04.2019 у справі № 910/1340/18, від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18, від 09.07.2019 у справі № 916/993/17, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 31.05.2018 у справі № 910/4413/17, а Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" крім наведених постанов вказує також на постанову Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 (щодо застосування другої частини другого абзацу частини першої статті 216 Цивільного кодексу України; частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України; статті 601 Цивільного кодексу України).
Так, відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, правові висновки в яких, на думку скаржників, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.
5.6. У постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 910/7911/17, від 16.05.2018 у справі № 910/13547/17, від 28.03.2018 у справі № 910/14672/16, від 27.03.2019 у справі № 910/7347/18, від 09.10.2018 у справі № 910/17549/17, від 20.02.2018 у справі № 910/7228/17, від 27.08.2019 у справі № 914/260/18, від 25.07.2018 у справі № 916/4933/15, від 10.04.2019 у справі № 910/1340/18, від 13.02.2019 у справі № 922/1552/18, від 09.07.2019 у справі № 916/993/17, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 31.05.2018 у справі № 910/4413/17, а також у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19, які є подібними за матеріально-правовим регулюванням з цією справою, що переглядається, викладено таку правову позицію щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у випадках встановлених договором або законом.
При цьому вимоги, які можуть бути зараховані, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.
Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого (меншого) зобов`язання.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин.
При цьому інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоча і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які становлять предмет взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, що виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням. У силу цього для зарахування достатньо ініціативи однієї сторони.
Висновки судів попередніх інстанцій про застосування статті 601 Цивільного кодексу України відповідають правовим висновкам, наведеним у перелічених вище постановах Верховного Суду, на які посилаються в своїх касаційних скаргах Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та Українсько-американське спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".
5.7. Разом з тим колегія суддів зазначає, що в постанові від 14.07.2020 у справі № 43/75-15/7-б за заявою Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання кредиторських вимог до боржника - Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" на суму 14 820 637, 94 грн Верховний Суд виклав таку правову позицію про застосування статей 216 та 601 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, за загальним правилом, наслідком недійсності правочину є повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану (двостороння реституція). Такий наслідок недійсності правочину зумовлює дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом, які у цьому випадку полягають у недопущенні можливості порушення імперативних приписів актів цивільного законодавства, та інтересів учасників недійсного правочину - у збереженні кожним із них того, що було ним передано на виконання такого правочину. Проте такої рівноваги не буде досягнуто, коли повернути одержане за недійсним правочином не вбачається можливим. У цьому разі для забезпечення збереження справедливої рівноваги у дію вступає друга частина другого абзацу частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, яка і забезпечує збереження інтересів однієї із сторін - тієї, якій неможливо повернути передане нею майно за таким правочином, шляхом відшкодування вартості його за цінами, які існують на момент відшкодування.
При цьому Верховний Суд врахував те, що як встановлено Господарським судом міста Києва в рішенні від 12.12.2012 у справі № 5011-34/12259-2012 повернення прав вимоги відступлених за договорами про відступлення права вимоги від 19.12.2005, а також про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/615 від 30.04.2004 та про відступлення прав за договором іпотеки № 05-12/692 від 23.04.2004, які є похідними від кредитних договорів і договорів іпотеки укладених між Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" і Закритим акціонерним товариством "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" було неможливим. У зв`язку з цим, Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" здійснило зарахування вартості відступлених ним на користь Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" вимог на суму своїх грошових зобов`язань перед Українсько-американським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС", чим фактично припинив відповідні правовідносини, які виникли на підставі кредитного договору та договорів іпотеки, стороною яких було Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Оскільки в справі № 43/75-15/7-б Верховним Судом викладено правову позицію щодо застосування статей 216, 601 Цивільного кодексу України в тих самих правовідносинах, між тими ж сторонами що і в цій справі, яка переглядається, то суди попередніх інстанцій відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України мали врахувати такі висновки Верховного Суду.
Крім того, в постанові від 14.07.2020 у справі № 43/75-15/7-б Верховний Суд зазначив, що згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
В свою чергу, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит", воно є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за кредитними договорами та договорами іпотеки.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII).
Таким чином, у розумінні положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України однією із цілей цієї норми законодавець визначив, у тому числі, уникнення можливості різних висновків і тлумачень щодо наявних між сторонами обставин і правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
В свою чергу, договори про відступлення прав вимоги укладені між Українсько-американським спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" та Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" є похідними від кредитних договорів, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, за цими договорами Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" було відступлено права вимоги за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС".
З огляду на викладене, Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій правомірно покликалися на обставини встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 12.12.2012 у справі № 5011-34/12259-2012 як на преюдиціальні, оскільки вказані обставини безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, саме цим рішенням було відмовлено в стягненні з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" 12 112 339, 84 грн у зв`язку з припиненням зобов`язань Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" за кредитними договорами і похідними від них договорами іпотеки на підставі одностороннього правочину - заяви Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Також Верховний Суд в постанові від 14.07.2020 у справі № 43/75-15/7-б дійшов висновку, що задоволення заяви Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання кредиторських вимог до боржника на суму 14 820 637 грн. 94 коп. призвело б до порушення принципу верховенства права та засад справедливості, добросовісності та розумності, оскільки, у разі задоволення таких вимог, вказане могло б призвести до стягнення з боржника грошових коштів за припиненими зобов`язаннями та до повторного набуття вигоди однією із сторін таких зобов`язань, і зокрема Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" чи його правонаступником в розмірі 3 100 000 грн, отриманих в 2005 році і не повернутих, з огляду на заяву Акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Суди попередніх інстанцій в цій справі, що переглядається, наведеного також не врахували, а отже їх висновки про задоволення позовних вимог є передчасними.
Доводи касаційних скарг в цій частині знайшли своє підтвердження.
З урахуванням наведених висновків, колегією суддів відхиляються клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" про закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
5.8. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій поряд з цим відхилили доводи відповідача-1 про відсутність у позивача порушеного цим правочином права, оскільки позивачем доведено цей факт доданими до позовної заяви договорами факторингу та відповідними поясненнями (сторінка перша та розділ другий позовної заяви).
Крім того, судом відхилено і доводи відповідача-1 про правову можливість судового оскарження дійсності правочину лише його учасниками, оскільки таке право має будь-яка третя особа, яка вважає, що правочин порушує її права та законні інтереси.
Не погоджуючись з наведеними висновками господарських судів, скаржники також посилаються на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, а саме: від 05.07.2017 у справах № 6-459цс17 та № 752/8842/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 756/9788/15-ц та від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 19.02.2019 у справі № 5010/1127/2012, від 16.09.2015 у справі № 911/3606/13, від 17.06.2015 у справі №235гс15 (щодо застосування частини 1 статті 517 Цивільного кодексу України; статті 514 Цивільного кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13 з посиланням на постанови Верховного Суду України від 05.07.2017 у справах №6-459цс-17 та №752/8842/14-ц, Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №756/9788/15-ц викладено такий правовий висновок.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Аналогічна правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 5010/1127/2012, в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 911/3606/13 та від 17.06.2015 у справі №235гс15, на які посилаються скаржники.
Також Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" у своїй касаційній скарзі посилається на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі № 921/353/19. Так, у зазначеній постанові Верховний Суд виклав таку правову позицію.
У разі заміни кредитора законодавчо передбачено способи захисту інтересів як боржника (стаття 518 ЦК України), якому надається право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж саме заперечення, які він мав проти первісного кредитора (наприклад зустрічні вимоги до первісного кредитора, заперечення, пов`язанні із простроченням первісного кредитора, наявністю обставин непереборної сили тощо), так і нового кредитора (стаття 519 ЦК України), перед яким старий кредитор буде відповідати у зобов`язанні за недійсність переданої йому вимоги. Тобто відповідальність первісного кредитора може настати, якщо передана вимога є недійсною внаслідок припинення первісного зобов`язання (виконанням, неможливістю виконання тощо) або в разі визнання недійсним правочину, який був підставою виникнення первісного зобов`язання.
Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту господарським судом цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання або оспорення. Відтак, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (зокрема, шляхом визнання недійсним правочину).
Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.З врахуванням наведених правових позицій Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" посилається на те, що на момент укладення договору факторингу зобов`язання між Українсько-американським спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" та Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" були припиненими, тобто відступлена позивачу вимога вже була припинена (недійсна) на момент такого відступлення, а отже Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" не набуло прав вимоги за такими зобов`язаннями.
Також Українсько-американське спільне підприємство Товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" у своїй касаційній скарзі зазначає про те, що Акціонерним товариством "Укрсоцбанк" було відступлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" право недійсної вимоги, а в силу положень статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Доводи касаційних скарг в цій частині колегія суддів також вважає обґрунтованими, оскільки не врахувавши наведених правових позицій, суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновку про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" порушеного права у зв`язку з вчиненням Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" правочину щодо зарахування зустрічних однорідних вимог № 08.6-02/67-24551 від 12.11.2012.
При цьому колегія суддів враховує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19 зазначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 Цивільного кодексу України). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України).
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 Цивільного кодексу України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Відповідно до статті 519 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Виходячи зі змісту наведеної норми, за загальним правилом, первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за те, що вимога, яку він передає, є дійсною. За умови, що відступлена вимога не є дійсною, то тягар негативних наслідків повинен покладатися на первісного кредитора - якщо в результаті цього в нового кредитора виникли збитки, то їх має відшкодувати йому первісний кредитор.
Недійсною є вимога, яка не має правової підстави: яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, який визнано судом недійсним; яка не належала цедентові (зокрема, якщо раніше була відступлена іншій особі) чи на момент відступлення вже припинила своє існування (на підставі належного виконання боржником свого обов`язку, новації, зустрічного зарахування однорідної вимоги тощо).
5.9. Закрите акціонерне товариство "Виробничо-торгова фірма "Радосинь" та Українсько-американське спільне підприємство Товариством з обмеженою відповідальністю "КАІС" у своїх касаційних скаргах також посилаються на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми Цивільного кодексу України про позовну давність.
Так, господарськими судами відхилено заяву відповідача-2 про застосування правових наслідків спливу позовної давності, яка має місце у відзиві на позов, оскільки відповідачем-2 у своєму відзиві доведено факт обізнаності про спірний правочин відповідачем-1, проте жодним аргументом не доведено, що і позивач дізнався про цей правочин у більш ранній період часу, ніж визначений у другому розділі позовної заяви.
Разом з тим колегія суддів такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи зі змісту наведених норм, позовна давність застосовується в разі судового захисту особою суб`єктивного цивільного права, якщо воно порушено, не визнається або осопорюється. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосувати позовну давність господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Разом з тим, як було зазначено вище, суди попередніх інстанцій передчасно дійшли висновку про задоволення позовних вимог, не перевіривши наявність в Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Єврокредит" порушеного права, за захистом якого він звернувся з вимогами до Акціонерного товариства "Альфа-Банк" та Українсько-американського спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "КАІС" у цій справі.