ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 148/2100/16-а
адміністративне провадження № К/9901/17768/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Коваленко Н.В., Стародуба О.П.,
розглянув у письмовому провадженні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 05.12.2016 (суддя Ковганич С.В.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 (колегія у складі суддів Курка О.П., Білоуса О.В., Совгири Д.І.)
у справі № 148/2100/16-а
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області
про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити дії щодо призначення пенсії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 05.10.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області, в якому просив:
- визнати протиправними дії - рішення відповідача від 22.09.2016 щодо відмови призначити, нарахувати і виплачувати пенсію на пільгових умовах, із зниженням пенсійного віку на 5 років, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов`язати відповідача з 27.05.2016 призначити, нарахувати і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах, із зниженням пенсійного віку на 5 років, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
2. Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 05.12.2016, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017, у задоволенні позову відмовлено.
3. 27.03.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга позивача на зазначені судові рішення. У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
5. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу передано для розгляду до Верховного Суду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, працює в м. Тульчині.
7. 13.09.2016 позивач звернувся до Управління пенсійного фонду Тульчинського району із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до пункту 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
8. Відповідно до поданих документів, а саме довідки про періоди роботи в Чорнобильській зоні, ОСОБА_1 працював з 29.01.1987 по 16.09.1994 на підприємствах, які згідно адресної книги міста Тульчина знаходились у місті Тульчині, яке відносилось до населеного пункту категорія № 4, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і станом на 01.01.1993 позивач відпрацював у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років.
9. Рішенням міжвідомчої комісії Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області № 3826/13-13/02/1 від 22.09.2016 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у відповідності до п. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
10. Підставою відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах стало те, що надане позивачем посвідчення громадянина, який проживав на території посиленого радіологічного контролю 4 категорії серії НОМЕР_1, є пошкодженим та з нього неможливо ідентифікувати особу, якій його видано. Крім того, датою видачі посвідчення є 17.06.1989, однак статус потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС встановлювався станом на 01.01.1993, тому посвідчення не могло видаватись раніше.
11. Водночас міжвідомчою комісією Управління пенсійного фонду Тульчинського району позивачу рекомендовано надати дублікат посвідчення особи потерпілої від Чорнобильської катастрофи для вирішення питання про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку.
12. Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач звернувся до суду.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
13. В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на наявність правових підстав для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки є особою, яка потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС, бо проживав і працював у місті Тульчин (територія якого відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю), та йому було видано посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
14. Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність його дій.
ІV. ОЦІНКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач діяв у спосіб, визначений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Постанови Кабінету Міністрів України № 51 від 20.01.1997 та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій", затвердженого постановою КМУ № 13-1 від 7.07.2014, які в сукупності, відповідно до вимог ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дають право та підстави, а також зобов`язують діяти виключно до вимог вказаних нормативно-правових актів, відповідача - управлінню Пенсійного фонду України у Тульчинському районі, призначити пенсію на пільгових умовах. При цьому, відповідач роз`яснив позивачу порядок отримання дублікату Чорнобильського посвідчення.
16. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що матеріалами справи встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач проживав, а також працював у зоні, що дає право на встановлення йому статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи. Тому позивач має право звернутись до органів, що уповноважені видати дублікат пошкодженого посвідчення.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. У касаційній скарзі позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що:
- звертався до уповноважених органів із заявою про видачу дублікату посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, для оформлення пенсії. Йому було надано відповідь від 23.08.2016, з якої він дізнався про відсутність законних підстав для видачі дублікату посвідчення, так як Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VІІІ, зону посиленого радіоактивного контролю відмінено;
- відповідно до вимог п. 2 ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відпрацював більше 4 років у зоні посиленого радіоекологічного контролю;
- суд першої інстанції не дав оцінку показам жодного із свідків, які пояснювали, що він дійсно отримував Чорнобильське посвідчення разом із ними в період роботи в Будівельному підприємстві в січні 1993 року;
- передбачені ст. 55 Закону № 796-XII пільги при призначенні пенсії за віком надаються громадянину не за умови обов`язкової наявності посвідчення, а за умови наявності обставин, що дають підстави для зниження пенсійного віку.
18. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.
20. Ключовим питанням у даній справі є правомірність дій відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з мотивів пошкодження посвідчення та неможливості ідентифікувати особу, якій його видано.
21. Суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
22. Згідно з абзацом 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
23. Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
24. Перелік необхідних документів для призначення пенсії передбачений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.
25. Згідно з п.п. "ґ" п. 7 вказаного Порядку, для призначення пенсії за віком до заяви додаються наступні документи, що підтверджують особливий статус особи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
26. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у період з 29.01.1987 по 16.09.1994 працював на підприємствах, які згідно адресної книги міста Тульчина знаходились у місті Тульчині, яке відносилось до населеного пункту категорії №4, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і станом на 01.01.1993 відпрацював у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років.
27. Як вбачається з оскаржуваних рішень, суди посилаються на те, що позивач при зверненні до управління Пенсійного фонду у Тульчинському районі із заявою про призначення пенсії, надав посвідчення особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, на якому пошкоджена фотокартка та відсутня печатка.
28. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що матеріалами справи встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач проживав, а також працював у зоні, що дає право на встановлення йому статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а відтак, позивач має право звернутись до органів, що уповноважені видати дублікат пошкодженого посвідчення з підтвердженням вказаних обставин.
29. При цьому, у справі, що розглядається, судами було встановлено, що позивач звертався до Управління соціального захисту населення Тульчинської районної державної адміністрації із заявою про видачу дублікату посвідчення, на що листом від 23.08.2016 позивачу було повідомлено про відсутність законних підстав для видачі дублікату посвідчення потерпілого від аварії на Чорнобильській АЕС категорії 4, бо згідно Закону № 76-VІІІ від 28.12.2014 зону посиленого радіоекологічного контролю відмінено. Отже населений пункт, у якому проживав позивач, з моменту прийняття вказаного закону втратив правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У зв`язку з виключенням обумовленої території проживання позивача з переліку територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, позивач позбавлений можливості отримати дублікат посвідчення особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до існуючого порядку.
30. Зазначене питання було предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постановах від 15.05.2018 у справі № 360/869/17, від 24.07.2018 у справі № 360/331/17-а, від 18.03.2020 у справі № 381/5143/16-а Верховний Суді погодився із висновком суду першої інстанції про те, що втрата відповідного посвідчення і неможливість отримання його дубліката не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
31. Суд не знаходить підстав для відступу від вказаних правових висновків у справі, що розглядається.
32. Разом з тим, скаржник зазначає, що судом першої інстанції були допитані свідки, які працювали разом з ОСОБА_1 в Будівельному підприємстві, та які надавали пояснення з приводу належності йому Чорнобильського посвідчення.
33. Однак, судом першої інстанції не було враховано зазначених пояснень свідків та жодним чином не вказано про них та не надано їм оцінки.
34. Відповідно до статей 69, 70, 77 КАС України (у редакції чинній на момент вирішення справи) показання свідка є джерелом доказів, тобто фактичними даними, на підставі яких суд встановлює обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Показання свідка - це один із найважливіших засобів доказування в адміністративному процесі, з якого суд отримує відомості про обставини справи.
35. У зв`язку з вказаними обставинами, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанції передчасними.
36. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.
37. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів першої та апеляційної інстанції, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити Верховним Судом правильність його висновків в цілому по суті спору.
38. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
40. Враховуючи, що суд касаційної інстанції відповідно до частини 2 статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно положень частин другої-четвертої статті 353 КАС рішення судів попередніх інстанцій в цій справі необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
41. Під час нового розгляду справи судам слід дати юридичну оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
42. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд -