Постанова
Іменем України
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 591/7446/17
провадження № 51 - 8 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Кишакевича Л.Ю.,
суддів Наставного В.В., Остапука В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Костюченка К.О.,
прокурорів Нескородяного А.М.,
Дронова Р.В. (в режимі відеоконференції),
захисника Шестова А.В.,
виправданого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 03 грудня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Глухів Сумської області, жителя АДРЕСА_1 ), не судимого,
виправданого за ч. 4 ст. 358КК,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 03 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358КК та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю того, що було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він у серпні 2017 року, перебуваючи на посаді заступника прокурора Сумської області, умисно, з метою заволодіння бюджетними коштами, у період відпустки з 07 по 23 вересня 2017 року, звернувся до обласного комунального закладу "Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького" з проханням провести його лікування, хоча такого лікування не потребував.
Після проведення первинного огляду ОСОБА_1, заступник головного лікаря з медичної частини вищевказаного медичного закладу ОСОБА_2, знаходячись в приміщенні обласного комунального закладу "Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького", що за адресою: м. Суми, вул. 20 років Перемоги, 15, доручила лікарю-інфекціоністу 1 інфекційного відділення ОСОБА_3 провести лікування ОСОБА_1 в умовах стаціонару, яка на виконання прохання свого керівника, завела ОСОБА_1 "Медичну картку стаціонарного хворого № 986", де вказала завідомо неправдиві відомості про госпіталізацію останнього до 1 інфекційного відділення, хоча ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у вищевказаному лікувальному закладі не перебував, а знаходився в період з 08 по 13 серпня 2017 року на відпочинку в апарт-готелі " МарМарос" у с. Поляниця по вулиці Урочище Вишня, 260 Яремчанського району Івано-Франківської області .
В подальшому, з метою створення видимості дійсного лікування, в період з 07 по 18 серпня 2017 року ОСОБА_3 продовжувала вносити до зазначеного офіційного документу завідомо неправдиві дані про огляд та стан здоров`я ОСОБА_1, як пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в обласному комунальному закладі "Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького", за відсутності останнього в умовах стаціонару.
На підставі "Медичної картки стаціонарного хворого № 986", молодша сестра 2 інфекційного відділення вищевказаного лікувального закладу ОСОБА_4, яка не була обізнана про злочинні дії ОСОБА_3, внесла до офіційного документу - листка непрацездатності серії АДЕ №697717 від 18 серпня 2017 року неправдиві відомості про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в обласному комунальному закладі "Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького" у період з 07 по 18 серпня 2017 року, який 18 серпня 2017 року був завірений лікуючим лікарем ОСОБА_3 та виконуючою обов`язки завідуючого 1 інфекційним відділенням ОСОБА_5, яка не була обізнана про злочинні дії ОСОБА_3 і того ж дня переданий ОСОБА_1 .
Після чого, 28 серпня 2017 року, ОСОБА_1, з метою використання завідомо підробленого документу, звернувся з письмовою заявою до прокурора Сумської області Матвійчука В.А. щодо надання невикористаних 12 календарних днів щорічної відпустки у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю для чого надав завідомо підроблений офіційний документ - листок непрацездатності серії АДЕ №697717 від 18 серпня 2017 року, на підставі якої наказом прокурора Сумської області № 732вк від 30 серпня 2017 року ОСОБА_1 було надано 12 календарних днів невикористаної відпустки з 04 по 15 вересня 2017 року.
В результаті використання ОСОБА_1 завідомо неправдивого листка непрацездатності йому було нараховано та виплачено грошові кошти у сумі 11 466,72 грн за рахунок фонду оплати праці прокуратури Сумської області та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Сумській області, а також - за період відпустки з 04 по 15 вересня 2017 року за рахунок фонду оплати праці прокуратури Сумської області - 11 908,07 грн.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 05 жовтня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно визнано докази сторони обвинувачення недопустимими та надано їм неправильну оцінку, що потягнуло незаконне виправдання ОСОБА_1 . Зазначає, що поза увагою судів залишилися фактичні обставини, за яких ОСОБА_1, будучи ознайомленим з режимом лікування у вказаному лікувальному закладі, поїхав у відпустку, після чого без повторного огляду лікарем отримав листок непрацездатності, який надав за місцем роботи для отримання компенсації за невикористані дні відпустки. Зазначає про порушення апеляційним судом вимог статей 22, 404 КПК, оскільки за наявності клопотання про повторне дослідження доказів, суд не здійснив їх дослідження і власної оцінки доказам не надав. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки не містить обґрунтованих відповідей на усі доводи апеляційної скарги прокурора та мотивів, за яких її залишено без задоволення.
ЗахисникШестов А.В., діючи в інтересах виправданого ОСОБА_1, подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якому з наведенням відповідних мотивів, просить вирок та ухвалу залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Дронов Р.В.підтримав касаційну скаргу та просив судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор Нескородяний А.М. у судовому засіданні частково підтримав касаційну скаргу прокурора та просив скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник Шестов А.В. заперечив щодо задоволення касаційної скарги та просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Виправданий ОСОБА_1 заперечив щодо задоволення касаційної скарги та просив судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.
За нормами ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку на відповідність нормам права, фактичним обставинам кримінального провадження й дослідженим у судовому засіданні доказам.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна відповідати вимогам статей 370, 419 КПК.
Відповідно до ст. 419 КПК у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду, крім іншого, зазначаються короткий зміст вимог апеляційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала, а також мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Крім того, при залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у справі матеріалами та дати на кожен вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права.
Однак, вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції під час перегляду вироку не дотримався.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, сторона обвинувачення оскаржила в апеляційному порядку виправдувальний вирок. У поданій скарзі, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильну оцінку доказів, прокурор просив скасувати судове рішення й ухвалити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 .
Незважаючи на конкретні, змістовні доводи прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильну оцінку доказів по справі, що призвело до незаконного виправдання ОСОБА_1, апеляційний суд належним чином їх не розглянув та переконливо не спростував.
Натомість, погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо законності виправдання ОСОБА_1, апеляційний суд власної оцінки доказам сторони обвинувачення не надав, не проаналізував та не зіставив усіх фактичних даних, які належать до предмета доказування і мають значення для справедливого вирішення справи.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_1 у зв`язку із недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, посилаючись на відсутність у нього умислу на заволодіння бюджетними коштами шляхом обману. Проте, апеляційний суд не звернув уваги, що використання завідомо підробленого документу кваліфікується за ч. 4 ст. 358 КК незалежно від мети особи, яка його використовує та помилково ототожнив таку мету з умислом на використання завідомо підробленого документу.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 190 КК, за заволодіння чужим майном шляхом обману, не виключає наявності в його діях складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК та безпідставно самостійно не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Так, використання підробленого документа (ч. 4 ст. 358 КК) є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями підроблення, складання, видачі та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією і відсутність факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 358 ККабо ст. 190 КК на доведення факту вчинення використання підробленого документу не впливає. При цьому, використання завідомо підробленого документа є закінченим з моменту, коли документ пред`явлено або подано особою незалежно від того, чи вдалося їй досягти поставленої мети.
Також, прокурор в апеляційній скарзі, вказував на суперечності у висновку суду першої інстанції щодо необізнаності ОСОБА_1 про обставини видачі завідомо підробленого документу, зважаючи на те, що сам виправданий ОСОБА_1 не заперечував, що особисто підписався у журналі обліку прийому хворих у стаціонар, де був ознайомлений з режимом лікування, однак одразу після цього залишив медичний заклад та направився на відпочинок на територію Західної України. Після чого, в порушення загальновідомого порядку отримання листка непрацездатності, не перебуваючи на стаціонарному лікуванні, ОСОБА_1 звернувся до стаціонарного медичного закладу за отриманням листка непрацездатності, без огляду медичного персоналу та встановлення кінцевого діагнозу, який в подальшому подав за місцем роботи разом з заявою про отримання невикористаних днів відпустки.
Втім зазначені обставини, апеляційний суд не перевірив та відповіді на вказаний довід прокурора в ухвалі не надав.
Крім того, сторона обвинувачення не погоджувалася з оцінкою суду першої інстанції показань свідка ОСОБА_3, які не були взяті до уваги з тих підстав, що даний свідок може мати певні неприязні відносини із ОСОБА_1, оскільки через видачу останньому листка-непрацездатності вона була притягнута до кримінальної відповідальності. Такий висновок є неприйнятним припущенням суду, оскільки не ґрунтується на жодних об`єктивних даних, зважаючи на те, що ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не просили її підробляти будь-які документи.
Так само, в апеляційній скарзі прокурор указував на безпідставне відхилення судом першої інстанції вироку Зарічного районного суду м. Суми від 23 жовтня 2017 року на підставі угоди про визнання винуватості, згідно якого ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, за складання і видачу нею, як службовою особою, завідомо неправдивого офіційного документу - листка непрацездатності про перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у обласному комунальному закладі "Сумська обласна інфекційна клінічна лікарня ім. З.Й. Красовицького, а також внесення до офіційного документу - медичної картки стаціонарного хворого - завідомо неправдивих відомостей, який хоча й не має преюдиційного значення для встановлення винуватості ОСОБА_1, проте містить відомості щодо встановленого судом факту підроблення офіційного документу - листка непрацездатності, незаконне використання якого було інкриміновано ОСОБА_1 .
Отже, за змістом ухвали апеляційного суду, наведені вище доводи апеляційної скарги прокурора, не були належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, оскільки мотивів на їх спростування у вказаному судовому рішенні не наведено.
Надання апеляційним судом обґрунтованих відповідей на ці питання та усі доводи сторони обвинувачення, наведені в апеляційних скаргах, є важливим для вирішення питання про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і впливає на законність вироку.
Щодо доводів касаційної скарги прокурора про те, що судом апеляційної інстанції, в порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК, не розглянуто його клопотання про повторне дослідження доказів, то вони є безпідставними і не відповідають матеріалам кримінального провадження, оскільки прокурор Дронов Р.В. в апеляційному суді особисто відмовився від свого клопотання про повторне дослідження доказів, що було зафіксовано на аудіозаписі судового провадження в суді апеляційної інстанції.
Разом з тим, проаналізувавши зміст ухвали апеляційного суду, вивчивши доводи касаційної скарги прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність через незастосування закону, який підлягав застосуванню - ч. 4 ст. 358 КК, що потягло незаконне залишення без змін виправдувального вироку щодо ОСОБА_1, а ухвала цього суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, що на підставі ч. 1 ст. 412 КПК слід визнати істотним порушенням КПК, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд