Постанова
Іменем України
9 вересня 2021року
м. Київ
Справа № 629/2534/19
Провадження № 51-3164 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Кравченка С.І.,
суддів: Білик Н.В., Ємця О.П.,
при секретарі Ігнатенку Ю.В.,
за участю прокурора Сингаївської А.О.,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019220380000503 за обвинуваченням
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у м. Харків, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 6 вересня 2016 року за ч.1 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 307 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна; ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року вирок змінено, покарання залишено у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна. Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2019 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 січня 2018 року залишено без змін; звільнений 9 листопада 2018 року з Темнівської виправної колонії Харківської області (№100) за відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника в його інтересах - адвоката Соколової Р.І. на вирок Харківського апеляційного суду від 30 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Заходи забезпечення кримінального провадженняухвалено не обирати.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.
Вироком Харківського апеляційного суду від 30 березня 2021 року вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2019 року в частині призначеного покарання скасовано, призначено ОСОБА_1 за ч.3 ст.185 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з дня фактичного звернення вироку до виконання.
В іншій частині вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 28 жовтня 2019 року залишено без змін.
За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 11 квітня 2019 року, приблизно о 16 годині, у під`їзді № 2 будинку 20 по вул. Благовіщенській в м. Лозова Харківської області, шляхом відкриття дверей підсобного приміщення, які були зачинені, але не замкнені, та в якому зберігалися речі робітників, які проводили ремонті роботи, зайшов туди та таємно, з корисливого мотиву, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, з кишені курточки ОСОБА_2 викрав мобільний телефон вартістю 1230 гривень.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, застосувати ст. 75 КК України, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням. Зазначає про те, що призначене покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, за своїм розміром є явно несправедливим через суворість. Вказує, що у даному провадженні наявні підстави для застосування ст. 69 КК України. Стверджує, що апеляційним судом не в повній мірі дотримано вимоги ст. 65 КК України, оскільки не враховано всі обставини справи, зокрема, які свідчили про можливість виправлення засудженого і його перевиховання без ізоляції від суспільства.
У касаційній скарзі засуджений просить змінити вирок апеляційного суду, застосувавши до нього положення ст. 75 КК України. Вважає, що є підстави для зміни вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання. Зокрема те, що він щиро розкаявся у вчиненому, має на утриманні матір, яка є інвалідом та потребує його догляду, має постійне місце роботи, перебуває на обліку у лікаря інфекціоніста з діагнозом "гепатит С", відсутність матеріальних та моральних претензій з боку потерпілої, здійснена оплата процесуальних витрат, що не враховано апеляційним судом.
Позиції учасників судового провадження
До початку касаційного розгляду від захисника Соколової Р.І. та засудженого ОСОБА_1 надійшли клопотання про касаційний розгляд справи без їхньої участі.
Прокурор Сингаївська А.О. у судовому засіданні вважала касаційні скарги захисника та засудженого необґрунтованими та просила відмовити в їх задоволенні. Зазначила, що вирок апеляційного суду є обґрунтованим та законним, підстав для зміни вироку не вбачається.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації дій за ч. 3 ст. 185 КК України стороною захисту в касаційних скаргах не оспорюються.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 407 і ч. 1 ст. 421 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, зокрема, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (частини 1, 2 ст. 409 КПК України), а також неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання (п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України).
Вирок суду апеляційної інстанції за ч. 2 ст. 420 КПК України повинен відповідати загальним вимогам до вироків.
Доводи сторони захисту про необґрунтоване скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції в частині звільнення засудженого від відбування покарання та призначення несправедливо суворого покарання, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Призначаючи вид та розмір покарання суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, з середньою спеціальною освітою, на даний час працює, не одружений, на обліку у лікаря - психіатра не перебуває, з 2014 року перебуває на обліку у лікаря - нарколога з приводу синдрому залежності від опіоїдів, за місцем проживання характеризується задовільно, має на утриманні матір, яка є інвалідом ІІІ групи, знаходиться на обліку з діагнозом "хронічний вірусний гепатит С", обставину, що пом`якшує покарання у виді щирого каяття; обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочину.
Суд першої інстанції зробив висновок про можливість виправлення обвинуваченого та звільнення його від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК України, враховуючи дані про особу обвинуваченого, обставини вчинення злочину та ставлення обвинуваченого до вчиненого, обставини які пом`якшують та обтяжують покарання.
Прокурор, не погодившись із рішенням районного суду подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України строком на 3 роки позбавлення волі.
Колегія суддів апеляційного суду не погодилась із висновками суду першої інстанції в частині виправлення обвинуваченого та звільнення його від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК України та визнала обґрунтованими апеляційні доводи прокурора, зазначивши наступне.
Так, ОСОБА_1 будучи раніше неодноразово судимим, крім того і за злочини проти власності, відбував покарання в місцях позбавлення волі, крім того останньому надавалась можливість для виправлення та перевиховання, оскільки до нього двічі застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням та умовно-дострокове звільнення від покарання, проте ОСОБА_1 звільнившись в останнє з місць позбавлення волі у листопаді 2018 року, вже у квітні 2019 року знов скоїв новий умисний корисливий тяжкий злочин.
Окрім цього апеляційним судом враховано, що відповідно до досудової доповіді органу з питань пробації, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення є високим, а ризик небезпеки для суспільства - середнім та на думку органу пробації виконання покарання у громаді можливо лише у винятковому порядку.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказані районним судом підстави для застосування щодо обвинуваченого положень ст. 75 КК України, з врахуванням даних про його особу, обставин вчинення злочину і ставлення обвинуваченого до вчиненого, навіть за умови щирого каяття, не є достатніми для звільнення від відбування покарання з випробуванням.
На думку колегії суддів касаційного суду, суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 185 КК Українина строк 3 роки, дотримався вимог статей 50, 65-67 КК України, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим, як про це зазначено в касаційних скаргах сторони захисту, Суд не знаходить.
Твердження в касаційній скарзі захисника про наявність достатніх підстав для пом`якшення призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, які до того ж були вже враховані судом при обранні виду та розміру передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України заходу примусу, колегія суддів вважає непереконливими.
Підстав для неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для зміни вироку апеляційного суду, за результатами перевірки кримінального провадження не встановлено. Тому підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника колегія суддів не вбачає.
Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвалений вирок відповідає вимогам ст. 420 КПК України.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд