Постанова
Іменем України
09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 345/4225/19
провадження № 51-6138 км 19
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника в режимі відеоконференції Шкільняка Б.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Шкільняка Б.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2020 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12019090000000303 від 28 квітня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 28 квітня 2019 року до вступу вироку в законну силу з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у період часу з 22:00 27 квітня 2019 року по 02:00 28 квітня 2019 року за місцем свого проживання за адресою АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_2, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та свідомо бажаючи їх настання, у ході раптово виниклого словесного конфлікту на ґрунті особистих неприязних стосунків взяв до рук дерев`яну палицю та завдав нею останній не менше восьми ударів у ділянку голови, не менше дев`яти ударів у ділянку грудної клітки, не менше п`яти ударів у ділянку лівої руки, не менше чотирьох ударів у ділянку правої руки, не менше трьох ударів у ділянку живота, не менше восьми ударів у ділянку правої ноги та не менше восьми ударів у ділянку лівої ноги, заподіявши потерпілій тілесні ушкодження, внаслідок яких вона померла.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник Шкільняк Б.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, просить вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів змінити та призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. При цьому вказує, що місцевий суд, призначаючи обвинуваченому покарання, всупереч вимогам ст. 66 КК України не врахував таких пом`якшуючих покарання обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Крім того, на переконання захисника, суд також достатньою мірою не врахував того, що ОСОБА_1 раніше не судимий, самостійно повідомив про подію працівників поліції та не покинув місце вчинення злочину.
Одночасно захисник стверджує, що апеляційний суд під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту безпідставно вищенаведені доводи залишив поза увагою та, як наслідок, прийняв рішення, яке суперечить вимогам ст. 419 КПК України.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник Шкільняк Б.М. підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити та призначити засудженому ОСОБА_1 більш м`яке покарання.
Прокурор Чабанюк Т.В. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій щодо засудженого ОСОБА_1 - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК України, підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 115 КК України у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про безпідставне неврахування місцевим судом обставин, що пом`якшують покарання (щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину), то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Щире каяття характеризує собою суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим.
Під активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи, при цьому таке сприяння має бути активним та певною мірою ініціативним.
Як убачається з вироку, місцевий суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та заслухавши показання учасників провадження, встановив, що обвинувачений заперечував наявність у своїх діях умислу на заподіяння смерті потерпілій, а також надав пояснення щодо обставин вчинення злочину, які не повною мірою співпадають із встановленими фактичними обставинами. Крім того, суд врахував показання потерпілого, який стверджував, що ОСОБА_1 перед ним не вибачився, не висловив щирого жалю щодо вчиненого та не намагався відшкодувати шкоду.
За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про відсутність будь-яких підстав, які б вказували про наявність таких пом`якшуючих покарання обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
У свою чергу апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду та доводи апеляційної скарги в порядку апеляційної процедури, обставин, передбачених ст. 66 КК України, також не встановив.
З огляду на вищенаведене та з урахуванням змісту судових рішень Верховний Суд погоджується із зазначеними висновками судів обох інстанцій та вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1, щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, а тому касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров`я, відсутність попередніх судимостей, наявність позитивних характеристик за місцем проживання, думку потерпілого ОСОБА_3, який просив призначити ОСОБА_1 суворе покарання, а також те, що обвинувачений розлучений, не має офіційного джерела доходу, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває. Крім того, суд врахував ставлення ОСОБА_1 до вчиненого, а саме те, що останній самостійно повідомив поліцію про злочин та на даний час шкодує про вчинене.
Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченому, суд не встановив. Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому, суд визнав вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.
Отже, місцевий суд, урахувавши вищенаведені обставини, дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах, наближених до мінімальних, передбачених санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, у виді позбавлення волі на строк 10 років, при цьому зазначив, що таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та наявність обставини, яка його обтяжує, погодився з висновком місцевого суду щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання.
Урахувавши вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, призначаючи ОСОБА_1 покарання, повною мірою врахували ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини та наслідки його вчинення, особу обвинуваченого, а також визначені положеннями статей 66, 67 КК України обставини.
Отже, на переконання колегії суддів, призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, то касаційну скаргу захисникаслід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд