Постанова
Іменем України
09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 463/902/14-к
провадження № 51-2131 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Короля В.В., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника в режимі відеоконференції Цаплака М.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Марушія А.О. на ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у кримінальному провадженні № 12013150040003355 від 07 листопада 2013 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Личаківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 2 місяці.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 06 листопада 2013 року приблизно о 01:00, перебуваючи в приміщенні орендованої кімнати у квартирі на АДРЕСА_2, керуючись корисливим мотивом, умисно, повторно, таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_2, чим заподіяв їй майнової шкоди на загальну суму 3317 грн.
Крім того, ОСОБА_1 06 листопада 2013 року приблизно о 01:00, перебуваючи на АДРЕСА_2, керуючись корисливим мотивом, умисно, повторно, таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_3, чим заподіяв йому майнової шкоди на загальну суму 1336 грн.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі прокурор Марушій А.О., посилаючись на істотні порушення норм кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому стверджує, що апеляційний суд, перевіряючи вирок, залишив поза увагою та не усунув допущених місцевим судом порушень норм кримінального закону.
На обґрунтування своїх доводів прокурор вказує, що вироком Личаківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2020 року призначено обвинуваченому ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, згідно зі змістом якої остаточне покарання з-поміж іншого призначається шляхом повного або часткового складання призначених покарань. Натомість місцевий суд, призначаючи обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 185 КК України, частково приєднав до нього невідбуте покарання за попереднім вироком, тобто фактично застосував положення ч. 1 ст. 71 КК України щодо призначення покарання за сукупністю вироків.
Крім того, прокурор також зазначає, що ОСОБА_1 був засуджений за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 квітня 2016 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, яке повністю відбув. При цьому обвинувачений у період часу між вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 квітня 2016 року та вироком Личаківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2020 року був ще кілька разів засуджений із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, а тому місцевий суд, призначаючи остаточне покарання шляхом часткового складання покарань, призначених за новим та попереднім вироками, безпідставно не зарахував у строк покарання покарання, відбуте повністю за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 квітня 2016 року. Разом з тим прокурор стверджує, що вказане питання порушувалося в апеляційній скарзі обвинуваченого, проте апеляційний суд залишив його поза увагою, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор Чабанюк Т.В. підтримала касаційну скаргу прокурора Марушія А.О. частково в частині застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України.
Захисник Цаплак М.І. щодо вирішення долі касаційної скарги прокурора поклався на розсуд Суду.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до пунктів 1-2 ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність вищезазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що місцевий суд, призначаючи остаточне покарання із застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, безпідставно не зарахував у строк цього покарання покарання, відбуте повністю за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 квітня 2016 року, на переконання Суду, є необґрунтованими виходячи з наступного.
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням за вироком Городоцького районного суду Львівської області від 26 квітня 2019 року призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 2 місяці.
Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Городоцького районного суду Львівської області від 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та відповідно до положень ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням за вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років 1 місяць.
У свою чергу вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначеного покарання з покаранням за вироком Старосамбірського районного суду Львівської області від 18 липня 2017 року та за вироком Апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2017 року призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. При цьому, керуючись вищенаведеною нормою кримінального закону, суд при призначенні обвинуваченому остаточного покарання також зарахував повністю відбуте покарання, призначене за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 квітня 2016 року.
Отже, оскільки покарання за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 квітня 2016 року на підставі ч. 4 ст. 70 КК України було зараховано до остаточного покарання, призначеного за вироком Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 грудня 2017 року, яке відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України було зараховано до остаточного покарання за вироком Городоцького районного суду Львівської області від 26 квітня 2019 року, а покарання за цим вироком у свою чергу згідно із ч. 4 ст. 70 КК України було зараховано до остаточного покарання за вироком Личаківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2020 року, то доводи касаційної скарги прокурора про необхідність зарахування до остаточного покарання, призначеного за вироком місцевого суду, повністю відбутого покарання, призначеного за вироком Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 квітня 2016 року, є безпідставними.
Що стосується доводів прокурора про те, що вищевказане питання порушувалося обвинуваченим у його апеляційній скарзі, однак було залишено апеляційним судом поза увагою, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Системне тлумачення ст. 419 КПК України свідчить про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Порушення вимог ст. 419 КПК України, на яке посилається прокурор, має місце, однак у силу вимог ст. 412 КПК України колегія суддів не убачає достатніх підстав для визнання його істотним, тобто таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, на яке вказує прокурор, у даному конкретному випадку не є істотним, саме собою не впливає на правильність установлених судом обставинта не може бути безумовною підставою для скасування по суті правильного судового рішення.
Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, то Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. За правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в ст. 72 цього Кодексу.
Водночас ст. 71 КК України визначено правила призначення покарання за сукупністю вироків. Так, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України до призначеного засудженому покарання частково приєднав невідбуте покарання за вироком Городоцького районного суду Львівської області від 26 квітня 2019 року.
Тобто, пославшись у вироку на ч. 4 ст. 70 КК України, місцевий суд замість застосування передбачених у правилах цієї статті принципів поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань призначив ОСОБА_1 остаточне покарання шляхом часткового приєднання до покарання за новим вироком невідбутої частини покарання за вироком від 26 квітня 2019 року, чим фактично застосував положення норми, яка міститься в ч. 1 ст. 71 КК України і регулює призначення остаточного покарання за сукупністю вироків, що в цьому випадку не підлягали застосуванню. Таким чином місцевий суд порушив вимоги ст. 413 КПК України, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення.
Переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, апеляційний суд вказане порушення не усунув, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування або зміни судового рішення.
Разом із тим зазначене порушення норм матеріального права може бути усунуто касаційним судом за наслідками розгляду касаційної скарги шляхом зміни вироку та ухвали, а не скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в цьому суді, як про це просить прокурор у поданій касаційній скарзі. Тому в цій частині Верховний Суд, керуючись ч. 2 ст. 433 КПК України, вважає за необхідне вийти за межі касаційних вимог, оскільки таким рішенням не буде погіршено становище засудженого.
Отже, у контексті доводів прокурора із зазначених підстав колегія суддів дійшла висновку, що оскільки насамперед касаційний суд вправі усунути допущене судами у цьому кримінальному провадженні неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність без скасування судового рішення апеляційного суду і призначення нового розгляду та з огляду на те, що "процес заради процесу" не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому за таких обставин немає підстав визнавати істотним вищезазначене порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, то постановлені судові рішення щодо ОСОБА_1 необхідно змінити.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 25 листопада 2020 року у справі № 484/1304/19 (провадження № 51-4316км20).
За таких обставин ухвала Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, а також в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Личаківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2020 року щодо ОСОБА_1 підлягають зміні, а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд