Постанова
Іменем України
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 208/9461/14-ц
провадження № 61-9367св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у складі судді Демченко Е. Л., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовну заяву мотивовано тим, що 04 серпня 2006 року між Акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна" (далі - АКБ "Райффайзенбанк Україна"), правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № СL-303/073/2006, відповідно до якого АКБ "Райффайзенбанк Україна" надало ОСОБА_1 у тимчасове користування грошові кошти у розмірі 16 804,38 дол. США зі сплатою 12,50 % на рік, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути вказані кошти строком до 04 серпня 2012 року.
Також 04 серпня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-303/073/2006, згідно з яким ОСОБА_2 поручилася за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором № СL-303/073/2006.
Однак, ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка станом на 18 серпня 2014 року складає 95 492,52 грн.
Крім того, 16 жовтня 2006 року між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_1 укладено договір № 001/9778/06 про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток, відповідно до якого АКБ "Райффайзенбанк Україна" відкрив ОСОБА_1 картковий рахунок в гривнях, видав кредитну катку, а також надав йому кредит у розмірі 10 000,00 грн, ОСОБА_1 зобов`язався щомісяця здійснювати погашення заборгованості у вигляді обов`язкового мінімального платежу.
Однак, ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання не виконує, внаслідок чого станом на 18 серпня 2014 року в нього виникла заборгованість у розмірі 11 553,53 грн.
Ураховуючи викладене, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути солідарно зі ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 04 серпня 2006 року № СL-303/073/2006 у розмірі 95 492,52 грн; за кредитним договором від 16 жовтня 2006 року № 001/9778/06 у розмірі 11 553,53 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 1 070,46 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № СL-303/073/2006 у розмірі 95 492,52 грн.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № 001/9778/06 у розмірі 11 553,53 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконувалися умови кредитних договорів, відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.
Щодо солідарного стягнення з боржника та поручителя суми заборгованості за кредитним договором № СL-303/073/2006, то відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України позивач пропустив шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов`язання, та звернувся до суду із вимогами до поручителя після припинення поруки, у зв`язку з чим вимоги до поручителя є необґрунтованими, і наявні підстави для відмови у їх задоволенні.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 02 червня 2015 року відмовлено.
Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції 21 квітня 2021 року, тобто після спливу більше одного року з дня складання повного тексту судового рішення, до апеляційної скарги не надав докази на підтвердження обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому підстави для відкриття апеляційного провадження відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у червні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для подальшого розгляду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанцій непраіильно застосував вимоги частини другої статті 358 ЦПК України до спірних правовідносин.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року і витребувано із Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області цивільну справу № 208/9461/14.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Згідно з частиною шостою статті 357 ЦПК України питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Отже, ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі суддею-доповідачем одноособово.
За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху.
Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І "Загальні положення" ЦПК України.
Згідно з положеннями вказаної правової норми перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) зауважила, що, регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження.
Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І "Апеляційне провадження" розділу V "Перегляд судових рішень" ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що ухвала Дніпровського апеляційного суду від 05 травня 2021 року постановлена суддею-доповідачем одноособово.
Суд апеляційної інстанції не врахував наведених положень ЦПК України, постановивши ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження одноособово, тобто неповноважним складом суду.