Постанова
Іменем України
14 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 589/1350/18
провадження № 61-8423св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Кирилкін Радіон Олегович,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.
Позовна заява мотивована тим, що 09 червня 2017 року вона надала у позику ОСОБА_2 на придбання перукарні 14 000 доларів США, що складає 368 298 грн 64 коп. Зазначені обставини підтверджуються складеною розпискою від 09 червня 2017 року, що є договором позики.
Посилалася на те, що за ці кошти її син та відповідачка придбали квартиру АДРЕСА_1 . Згодом її син розлучився з відповідачем, а зазначена квартира залишилась у власності відповідача. Вимог до сина та відповідача про повернення їй коштів вона не ставила, бо син повертав їй кошти частинами, коли 100 доларів, коли 200. Вважала, що оскільки вона давала гроші на придбання зазначеної перукарні, яка наразі належить відповідачу, то остання мусить повернути їй кошти за зазначену квартиру. 09 червня 2017 року її син і позивач трохи помирились і разом прийшли до неї. Вона підняла питання щодо неповернутих їй коштів, які вона надала для купівлі перукарні, на що відповідач написала їй розписку, що поверне зазначені кошти.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь суму боргу в розмірі 14 000 доларів США, що складає 368 298 грн 64 коп за борговою розпискою від 09 червня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 лютого 2021 року у складі судді Євдокімової О. П. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами не було укладено договору позики, у зв`язку з відсутністю передачі грошових коштів.
Також місцевий суд зауважив, що розписка не містить відомостей щодо позики грошей та умов їх повернення, отже, позивачем не доведено належними доказами, що відповідач будь-коли отримувала від позивача гроші у зазначеному розмірі на придбання перукарні і брала на себе зобов`язання повернути їх.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 368 298,64 грн, що за офіційним курсом Національного Банку України станом на 02 квітня 2018 року еквівалентно 14 000 доларів США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини з договору позики на підставі боргової розписки від 09 червня 2017 року, яка підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 14 000 доларів США. При цьому апеляційний суд зазначив, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику.
З огляду на зазначене, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів за договором позики у вигляді розписки від 09 червня 2017 року у розмірі 14 000 доларів США з підстав недоведення позивачем факту передачі коштів відповідачу є необґрунтованими і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Сумського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року скасувати та залишити в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 02 лютого 2021 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з неї на користь позивача грошових коштів на підставі розписки від 09 червня 2017 року є неправильними, оскільки під час написання зазначеної розписки не було передано грошові кошти. Вказаний факт підтверджується показаннями свідків.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435св18) та постановах Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 209/3022/16-ц (провадження № 61-8487св18), від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18 (провадження № 61-6634св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
При цьому судова практика Верховного Суду, на яку посилається заявник, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у зазначених судових справах та цій справі наявні різні фактичні обставини, що зумовлює різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року виконання постанови Сумського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року зупинено до закінчення касаційного провадження.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до тексту розписки від 09 червня 2017 року ОСОБА_2 заборгувала ОСОБА_1 14 000 доларів, які взяла на придбання перукарні та зобов`язується віддати їх при першій необхідності. (а. с. 7, 48).
12 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з претензією про повернення боргу, який виник на підставі розписки від 09 червня 2017 року (а. с. 8).
У договорі дарування від 15 лютого 2013 року зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2, перебуваючи в шлюбі, за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на ОСОБА_3 . Вважають, квартиру спільною сумісною власністю і що кожному з них належить по 1/2 частки квартири, тому за домовленістю, вони визначили, що ОСОБА_2 належить 1/2 частка квартири на праві власності. Крім цього згідно з умовами договору ОСОБА_3 дарує ОСОБА_2 свою 1/2 частку зазначеної квартири, отже, до ОСОБА_2 переходить право особистої приватної власності на всю квартиру (а. с. 11-12).
Відповідно до витягу з державного реєстру від 15 лютого 2013 року, ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 (а. с. 13).
Зазначена квартира була переобладнена у перукарню.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Суд апеляційної інстанції у визначеному чинним цивільним процесуальним законодавством порядку оцінив розписку від 09 червня 2017 року, оригінал якої знаходиться у матеріалах справи, та дійшов висновку, що вона підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 14 000 доларів США на придбання перукарні, тобто факт наявності між сторонами договірних правовідносин.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується та вважає, що апеляційним судом правильно розтлумачено зміст розписки від 09 червня 2017 року, її умови та наслідки для сторін.
У зв`язку з наявністю договору позики суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 1046, 1047 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошових коштів у розмірі 14 000 доларів США.
Так, складена власноруч відповідачем розписка підтверджує як факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, так і факт отримання ним від позивача грошової суми та обов`язок її повернути.
В силу вимог статті 204 ЦК України вчинений сторонами правочин є дійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, тоді як обов`язок щодо спростування презумпції правомірності правочину покладається на відповідача.
Під час розгляду цієї справи, відповідач не оспорювала дійсність укладеної розписки, не надала належних доказів, які б підтверджували, що вона не складала та не підписувала розписку, датовану 09 червня 2017 року.
Так, сторона позивача під час розгляду справи посилалася на те, що грошові кошти передавалися позивачем відповідачу в іншій час до укладення розписки. Такі дії сторін відповідають вимогам законодавства України, оскільки факт передачі коштів у борг у будь-якому випадку може передувати складанню розписки.
Отже, розписка від 09 червня 2017 року підтверджує факт отримання ОСОБА_2 коштів у борг і виникнення у неї обов`язку з їх повернення на вимогу кредитора, тобто існування між сторонами договірних правовідносин за договором позики.
Посилання ОСОБА_2 на підписання розписки під дією психологічного тиску з боку ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Встановивши, що відповідач не повернула позивачу отриману суму позики у розмірі 14 000,00 доларів США у встановлений у розписці строк (на вимогу позикодавця), суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із відповідача на користь позивача вказаної суми коштів.
Отже, з огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, таким, що відповідає вимогам ЦПК України.
Посилання ОСОБА_2 на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) не заслуговують на увагу, оскільки у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини справи.
Доводи заявника про не застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435св18) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі предметом розгляду були правовідносини, що виникли на підставі договору добровільного страхування фінансових ризиків, отже, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 209/3022/16-ц (провадження № 61-8487св18), у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18 (провадження № 61-6634св20), на які посилається ОСОБА_2, не суперечать висновкам апеляційного суду, які відповідають вимогам матеріального права.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися, дослідив і надав правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.
Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.
Згідно із частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду