Постанова
Іменем України
09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 383/304/20
провадження № 61-9076св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2021 року у складі судді Замші О. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 рокуу складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Черненка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що 06 липня 2019 року позивачем на ОСОБА_4 та
ОСОБА_5 була видана нотаріально посвідчена довіреність, якою він уповноважував довірителів оформити документи на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0 га та здійснити пошук особи, що візьме вказану земельну ділянку в оренду зі сплатою орендної плати у розмірі 7 000,00 грн щороку.
У листопаді 2019 року через свого представника він дізнався, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області від
25 вересня 2019 року № 11-5519/14-19-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" став власником земельної ділянки кадастровий номер 3520884000:02:000:5277, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.
Як учаснику АТО йому було відомо про шахрайські дії з земельними ділянками, тому він вирішив припинити дію довіреності, проте за інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що земельна ділянка відповідно до договору купівлі-продажу за № 4572 від 11 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю. перейшла у власність ОСОБА_2 .
Зазначав, що своєї згоди на продаж земельної ділянки не надавав, грошові кошти від продажу не отримував. Вважав дії його представника за довіреністю та відповідача зловмисною домовленістю, оскільки дії вчинені всупереч його волі. Позивач не знав, що на його ім`я була оформлена земельна ділянка, не збирався здійснювати продаж земельної ділянки та вважав, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення не може бути продана у зв`язку з дією мораторію на її продаж, з позивачем не погоджувалися умови продажу, кошти він не отримував.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3520884000:02:000:5277, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, укладеного між сторонами 11 жовтня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за
№ 4572.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 січня
2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 3520884000:02:000:5277 загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області від 11 жовтня 2019 року, зареєстрований у реєстрі за №33642548, посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., зареєстрований відповідно до вимог закону та укладений від імені позивача уповноваженою ним особою на підставі довіреності, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27 січня
2021 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
26 травня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від
27 січня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 квітня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі
№ 522/15095/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бобринецького районного суду Кіровоградської області.
18 червня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
06 липня 2019 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н. В. посвідчена довіреність за № 792, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 бути представниками в будь-яких органах, установах, підприємствах та організаціях з питань виділу, приватизації, оформлення, державної реєстрації права власності на земельну ділянку орієнтовною площею 2 гектари для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Кіровоградської області з правом визначати представникам на власний розсуд місце знаходження земельної ділянки, її розмір, межу, площу та будь-які інші умови. Після цього надано право представникам користуватися та розпоряджатися цією ж земельною ділянкою (здачу в оренду, позичку, продажу, міни, укладення договорів емфітевзису, суперфіцію, а також будь-яких інших цивільно-правових правочинів, угод, дозволених законодавством) за ціну та на умовах за своїм розсудом, при цьому всі істотні та факультативні умови договорів, в тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватися земельна ділянка тощо, представник вправі визначати самостійно згідно їх попередніх домовленостей. Довіреність видана з правом передачі повноважень третім особам, строком на п`ять років та дійсна по шосте липня дві тисячі двадцять четвертого року включно.
Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області № 11-5519/14-19-СГ від 25 вересня 2019 року "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність"
ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 3520884000:02:000:5277) із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області.
За змістом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта 29 вересня 2019 року за номером 33471861 здійснено запис про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3520884000:02:000:5277 за ОСОБА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бабіч Л. Ю., ОСОБА_5, яка діяла на підставі зазначеної довіреності від 06 липня 2019 року, продала земельну ділянку, кадастровий номер 3520884000:02:000:5277 загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Костомарівської сільської ради Бобринецького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 .
Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 11 жовтня 2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 3520884000:02:000:5277 загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства належить ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено статтею 627 ЦК України.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина третя статті 237 ЦК України).
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, що встановлено статтею 239 ЦК України.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).
Стаття 232 ЦК України регулює правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною: правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Отже, правочин, вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є оспорюваним. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Встановивши, що позивачем не доведено підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2019 року недійсним, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки за змістом довіреності від 06 липня 2019 року довірителі мали право на укладення договору купівлі-продажу.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 серпня
2018 року у справі № 522/15095/15-ц є безпідставними, оскільки зроблені Верховним Судом в ній висновки є аналогічні тим, до яких дійшли суди у справі, яка переглядається.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,
від 10 лютого 2010 року).