Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 486/497/20
провадження № 61-15499св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради Миколаївської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 липня 2020 року у складі судді Волкової О. І., постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що у листопаді 2018 року та січні 2020 року позивач, який є учасником бойових дій, звертався до Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області із заявами про забезпечення житловою площею та взяття на квартирний облік як осіб, що потребують поліпшення житлових умов, його, його дружину ОСОБА_2 та двох малолітніх дітей - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказує, що у нього та членів його сім`ї відсутнє житло, яке перебуває в їх власності.
Рішеннями Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області МР № 303 від 21 листопада 2018 року та № 22 від 22 січня 2020 року у задоволенні його заяв було відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав для визнання позивача та його сім`ї такими, що потребують поліпшення житлових умов.
Позивач вважає, що він та члени його сім`ї мають у м. Южноукраїнську Миколаївської області виключно зареєстроване місце проживання, проте власне житло відсутнє, а тому ці рішення відповідача порушують їх житлові права.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати дії відповідача щодо відмови у взятті на квартирний облік протиправними, скасувати його рішення № 303 від 21 листопада 2018 року та № 22 від 22 січня 2020 року в частині відмови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у взятті на квартирний облік та зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву про взяття на квартирний облік.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 липня 2020 року позов задоволено.
Визнано дії Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області щодо відмови у взятті на квартирний облік протиправними.
Скасовано рішення Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області від 22 січня 2020 року за № 22 в частині відмови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 у взятті на квартирний облік.
Зобов`язано Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради Миколаївської області повторно розглянути на засіданні виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області заяву ОСОБА_1 про взяття на квартирний облік.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач та члени його сім`ї не мають у власності житла, а тому мають право на поліпшення житлових умов.
Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради Миколаївської області подав апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, Виконавчий комітет Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уточнивши вимоги, просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що у ОСОБА_1 та членів його сім`ї, відповідно до наданих ними довідок, відсутні підстави для визнання їх потребуючими поліпшення житлових умов, оскільки вони мають право користування житловою площею за місцем їхньої реєстрації, в обсязі, що перевищує 7 кв. м на одну особу.
При цьому судами помилково застосовано лише таке поняття, як "право власності на житло", тоді як застосуванню підлягало поняття "право користування житлом", що є різними за правовим змістом і наслідками.
Зазначає, що згідно з рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради народних депутатів Миколаївської області № 435 від 20 жовтня 1992 року встановлено, що потребуючими в покращенні житлових умов визнаються громадяни, що забезпечені житловою площею не більше 7 кв. м на кожну людину.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу та залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
27 листопада 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 липня 2010 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_4 .
Згідно з посвідченням від 04 січня 2016 року, виданим командуванням Високомобільних десантних військ Збройних Сил України, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Відповідно до відомостей Центру надання адміністративних послуг Южноукраїнської міської ради Миколаївської області зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житлова площа у якій складає 29,2 кв. м.
Зареєстрованим місцем проживання позивача є двокімнатна квартира АДРЕСА_2, в якій загалом зареєстровано місце проживання трьох осіб. Житлова площа вказаної квартири становить 27,4 кв. м.
Вказані квартири належать на праві приватної власності ОСОБА_7 - матері дружини позивача з 08 листопада 2005 року та з 20 листопада 2009 року відповідно.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не мають у власності житла.
Рішеннями Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 303 від 21 листопада 2018 року (п.3) та № 22 від 22 січня 2020 року (п.4) ОСОБА_1 та його сім`ї відмовлено у взятті на квартирний облік на підставі рішення виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 435 від 20 жовтня 1992 року, у зв`язку з відсутністю підстав для визнання їх потребуючими поліпшення житлових умов (жила площа понад 7 кв. м на одну особу - члена сім`ї).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 9 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК УРСР) громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов визначені статтею 34 ЖК УРСР. Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:
1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок;
2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;
3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв`язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім`ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров`я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок;
4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;
5) які проживають тривалий час за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;
6) які проживають у гуртожитках.
Громадяни визнаються потребуючими поліпшення житлових умов і з інших підстав, передбачених законодавством.
Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.
Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів (стаття 36 ЖК УРСР).
Громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов:
за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті;
за місцем роботи - спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації і відповідного профспілкового комітету. При цьому беруться до уваги рекомендації трудового колективу. Рішення про взяття громадян на облік потребуючих поліпшення житлових умов за місцем роботи затверджується виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів (частина перша статті 36 ЖК УРСР).
Згідно з частинами першою, четвертою статтею 43 ЖК УРСР громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).
Зазначені норми є загальними до житлових правовідносин.
Також права військовослужбовців регулюються Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з абзацом першим пункту 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК УРСР та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 1 цієї статті порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, визначається Кабінетом Міністрів України.
Однією з гарантій соціального захисту військовослужбовців є право на забезпечення їх та членів їхніх сімей жилими приміщеннями, закріплене частиною першою статті 31 ЖК УРСР, відповідно до якої громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті, як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.
Згідно зі статтею 34 ЖК УРСР та пункту 13 Постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470 "Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР" (далі - Правила) на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.
Відповідно до пункту 15 Правил на квартирний облік беруться потребуючі поліпшення житлових умов громадяни, які постійно проживають, а також мають реєстрацію місця проживання у даному населеному пункті.
Згідно з рішенням виконкому Южноукраїнської міської ради № 435 від 20 жовтня 1992 року та постановою виконкому Миколаївської обласної ради і президіума Обласної ради професійних спілок № 4 від 23 січня 1992 року такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються громадяни забезпечені житловою площею не більше 7 кв. м на кожну людину у містах та селищах міського типу.
З аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що громадянин може бути визнаний таким, що потребує поліпшення житлових умов, якщо за місцем проживання йому належить житло меншої площі, ніж встановлено в даному населеному пункті і передбачено проживання і реєстрація в житловому приміщенні.
Предметом оскарження у цій справі є рішення Виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 303 від 21 листопада 2018 року (п.3) та № 22 від 22 січня 2020 року (п.4), якими ОСОБА_1 та членам його сім`ї відмовлено у взятті на квартирний облік.
Відповідно до відомостей Центру надання адміністративних послуг Южноукраїнської міської ради Миколаївської області зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житлова площа якої складає 29,2 кв. м.
Квартирою за вказаною адресою мають право користуватись 3 особи. Отже, на кожну з них припадає по 9,7 кв.м.
Зареєстрованим місцем проживання позивача є двокімнатна квартира АДРЕСА_2, в якій загалом зареєстровано місце проживання трьох осіб. Житлова площа вказаної квартири становить 27,4 кв. м. Отже, на кожну з них припадає по 9,1 кв.м.
Статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; а реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції вважав, що сам по собі факт відсутності у позивача та членів його сім`ї у власності житла, є достатньою підставою вважати їх такими, що потребують поліпшення житлових умов.
Такі висновки апеляційного суду є передчасними, оскільки суд не встановив, на якій правовій підставі позивач та члени його сім`ї проживають (зареєстровані) за вказаними вище адресами (на праві члена сім`ї власника/наймача, на підставі договору оренди, безоплатного найму тощо). Також судом не встановлено, чи проживають позивач та члени його сім`ї фактично за місцем своєї реєстрації (якщо ні - то чому), де вони фактично проживають та на якій правовій підставі.
Крім того, прив`язка потреби поліпшення житлових умов виключно до наявності/відсутності права власності на житлове приміщення суперечить приписам статті 47 Конституції України, статті 9 ЖК УРСР, які передбачають й інші форми забезпечення осіб житлом.
Також, ураховуючи, що позивач та його дружина зареєстровані за різними адресами, судом не з`ясовано, чи встановлено між подружжям відповідно до статті 119 Сімейного кодексу України режим окремого проживання.
Разом із тим, від з`ясування цих обставин залежить правомірність дій відповідача при вирішенні питання щодо можливості взяття позивача та членів його сім`ї на квартирний облік.