Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 757/36628/16-ц
провадження № 61-19309св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "112-ТВ", ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватне підприємство "Українська правда", ОСОБА_4,
третя особа - Національна поліція України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Історія справи
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "112-ТВ" (далі - ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ"), ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватного підприємства "Українська правда" (далі - ПП "Українська правда"), ОСОБА_4, третя особа - Національна поліція України, про захист честі, гідності і ділової репутації, шляхом спростування недостовірної інформації.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 серпня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ" подали апеляційні скарги.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Апеляційні скарги ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ" та ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 серпня 2020 року в частині задоволених позовних вимог до ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ПП "Українська правда", ОСОБА_4 та розподілу судових витрат скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Зміст заяви та висновки суду за результатами її розгляду
30 листопада 2020 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_4 надійшла заява про ухвалення у справі додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених нею на правничу допомогу, та надані докази понесення нею відповідних витрат у сумі 40 000,00 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Телерадіокомпанія "112-ТВ", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ПП "Українська правда", ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_4 разом з першою заявою по суті спору до суду першої інстанції не було надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, тому колегія суддів відмовляє у задоволенні її заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, судом зауважено, що ОСОБА_4 та її представник є фахівцями в галузі права та мають бути обізнані із правами та обов`язками, передбаченими ЦПК України, а тому виключних підстав для задоволення заяви щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, які були заявлені без дотримання вимог частини першої статті 134 ЦПК України, немає.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У березні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року.
В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення у справі додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених ОСОБА_4 на правничу допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
21 травня 2021 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Канюка Я. Ю. засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому заявник просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.
10 червня 2021 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_4 - адвоката Науменко Ю. В. засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Канюк Я. Ю., в якому заявник заперечив проти доводів відзиву представника позивача та підтримав вимоги касаційної скарги.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення судів першої та касаційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання провести реєстрацію спадкового майна та видати свідоцтво на спадкове майно в касаційному порядку не оскаржуються, а тому у вказаній частині вимог не є предметом касаційного перегляду.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
У відповідності до пункту 12 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).
Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.
Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Встановлено, що30 листопада 2020 року до Київського апеляційного суду від ОСОБА_4 надійшла заява про ухвалення у справі додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн.
На підтвердження обставин понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_4 було долучено договір про надання правничої допомоги № 03/09, додаток № 1 до договору про надання правничої допомоги № 03/09 від 02 вересня 2020 року, рахунок на оплату від 24 листопада 2020 року, попередній розрахунок витрат на правничу допомогу від 03 вересня 2020 року, яка надається адвокатом Науменко Ю.В. ОСОБА_4 за договором про надання правничої допомоги №03/09 від 02 вересня 2020 року, акт приймання-передачі правничих послуг за договором № 03/09 від 02 вересня 2020 року та довідка про оплату грошових коштів за надання професійної правничої допомоги.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу, суд постався на положення частини першої статті 134 ЦПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року), згідно якої разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, чого ОСОБА_4 не було зроблено.
Тому суд відмовив у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, посилаючись на положення частини другої статті 134 ЦПК України, у відповідності до якої у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Верховний Суд вважає такий висновок апеляційного суду передчасним з наступних підстав.
15 грудня 2017 року набула чинності нова редакція ЦПК України. Зокрема, змін зазнала стаття 134, яка встановлює обов`язок сторін разом з першою заявою по суті спору подати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
Встановлено, що на момент набуття чинності зазначеної процесуальної норми, першу заяву по суті справи співвідповідачем ОСОБА_5 вже було подано.
Попередня редакція ЦПК України не містила обов`язок сторін подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, та не передбачала негативних наслідків у разі неподання такого розрахунку.
Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
При таких обставинах обов`язок подання попереднього розрахунку розміру судових витрат разом з першою заявою по суті справи у співвідповідача ОСОБА_4 не виник, що виключає можливість відмови судом у відшкодуванні їй відповідних судових витрат саме на підставі частини другої статті 134 ЦПК України.
Апеляційний суд вказаного не врахував, склад та розмір витрат співвідповідача ОСОБА_4, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, не встановив у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення.