Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 539/1830/20
провадження № 61-12603св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Центрального округу,
відповідачі: Лубенська районна державна адміністрація, ОСОБА_1,
треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, ОСОБА_2
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Полтавської обласної прокуратури на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до суду з позовом до Лубенської районної державної адміністрації та ОСОБА_1, треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування розпорядження Лубенської районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акту та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що на підставі розпорядження Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 26 березня 2003 року № 123 членами селянського фермерського господарства надано дозвіл на розробку технічної документації з оформлення права власності в розмірі земельних часток (паїв), розташованих на території Войнихівської сільській раді, із земель селянського (фермерського) господарства "Ромашка" (далі - С(Ф)Г "Ромашка") загальною площею 56,2 га, зокрема члену фермерського господарства ОСОБА_1 - на земельну ділянку площею 3,89 га - ріллі, для ведення фермерського господарства.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Лубни-Райземпроектсервіс" (далі - ТОВ "Лубни-Райземпроектсервіс") розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, надану ОСОБА_1, кадастровий номер 5322881200:09:006:0012, яку затверджено розпорядженням голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 10 червня 2009 року № 237.
26 січня 2010 року ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯГ 343182 на право власності на земельну ділянку площею 3,89 га.
Відповідно до рішення Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 29 грудня 2016 року "Про припинення сільських рад та їх виконавчих комітетів як юридичних осіб публічного права в результаті реорганізації шляхом приєднання до Засульської сільської ради" припинено юридичну особу Вийнихівську сільську раду та її виконавчий комітет у результаті реорганізації шляхом приєднання до Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області.
Прокурор вважає, що розпорядження Лубенської районної державної адміністрації від 10 червня 2009 року № 237 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки" прийняте всупереч вимогам закону, у зв`язку з чим є незаконним та підлягає скасуванню, державний акт визнанню недійсним, а земельна ділянка поверненню.
Вказував, що спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду й передана у приватну власність, незважаючи на те, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. Виділення земель водного фонду у власність громадян для ведення фермерського господарства не передбачено законодавством України.
Відповідно до листа Регіонального офісу водних ресурсів у Полтавській області від 20 лютого 2020 року через земельну ділянку із кадастровим номером 5322881200:09:006:0012 протікає в заплаві річки Сули, природний водний об`єкт - водотік, орієнтовною довжиною 2,25 км, що переходить в заболочені землі. Вказана земельна ділянка включає землі водного фонду (з водоохоронною зоною) 0,6079 га, з яких 0,2332 га - заболочені землі та під водою.
При затвердженні технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 Лубенською районною державною адміністрацією не враховано дані технічної документації, зокрема щодо кількісного складу земельних угідь земельної ділянки площею 3,89 га, кадастровий номер 5322881200:09:006:0012. Окремо проект землеустрою з питань зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не розглядався та не затверджувався.
Посилаючись на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння власника (держави) поза його волею шляхом перевищення повноважень органом виконавчої влади, прокурор просив:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 10 червня 2009 року № 237 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки" у частині затвердження технічної документації ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 3,89 га ріллі, кадастровий номер 5322881200:09:006:0012, для ведення фермерського господарства, розташованої на території Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області;
- визнати недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 від 26 січня 2010 року серії ЯГ 343182, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі щодо земельної ділянки площею 3,89 га;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації вищевказану земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 лютого 2021 року у складі судді Даценка В. М. позовні вимоги задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 10 червня 2009 року № 237 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки" у частині затвердження технічної документації ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 3,89 га ріллі, кадастровий номер 5322881200:09:006:0012, для ведення фермерського господарства.
Визнано недійсним державний акт на право власності ОСОБА_1 від 26 січня 2010 року серії ЯГ 343182, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі щодо земельної ділянки площею 3,89 га.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації земельну ділянку загальною площею 3,89 га з кадастровим номером 5322881200:09:006:0012.
Суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння власника (держави) поза його волею шляхом перевищення повноважень органом виконавчої влади, тому вона підлягає витребуванню з приватної власності ОСОБА_1 та поверненню у власність держави.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області 12 лютого 2021 року скасовано.
Провадження у справі за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Лубенської районної державної адміністрації та ОСОБА_1, треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування розпорядження Лубенської районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння закрито.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що фермерські господарства - це юридичні особи, тому їхні земельні спори з іншими юридичними особами, в тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
23 липня 2021 року Полтавська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, а саме: суд дійшов помилкового висновку про підвідомчість справи господарському суду, оскільки не у повному обсязі дослідив суб`єктний склад сторін та характер спірних відносин.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, щоапеляційний суд не звернув увагу на те, що даний спір не стосується господарської діяльності С(Ф)Г "Ромашка", а лише питання незаконного набуття права приватної власності на землі водного фонду.
Земельні ділянки, надані фізичній особі для ведення фермерського господарства, які ця особа передала в оренду, не є ділянками фермерського господарства у розумінні статті 12 Закону України "Про фермерське господарство", а тому спори щодо таких ділянок треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
У разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
Представник ОСОБА_1 адвокат Оніщенко Н. Ю. подала відзиви, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року поновлено Полтавській обласній прокуратурі строк на касаційне оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2021 року.
Відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області справу № 752/1687/17 за позовом Першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавської обласної державної адміністрації та Державної екологічної інспекції Центрального округу до Лубенської районної державної адміністрації та ОСОБА_1, треті особи: Регіональний офіс водних ресурсів в Полтавській області, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування розпорядження Лубенської районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року справу № 752/1687/17 призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Обставини справи
Встановлено, що розпорядженням Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 26 березня 2003 року № 123 членам фермерського господарства із земель С(Ф)Г "Ромашка" надано дозвіл на розробку технічної документації з оформлення права власності на земельні ділянки загальною площею 56,2 га, розташовані на території Войнихівської сільської ради, в розмірі земельних часток (паїв) 3,89 га. Зокрема члену СФГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 3,89 га - ріллі для ведення фермерського господарства.
ТОВ "Лубни-Райземпроектсервіс" розробило технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5322881200:09:006:0012.
Розпорядженням голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 10 червня 2009 року № 237 затверджено документацію із землеустрою на вказану земельну ділянку та передано ОСОБА_1 3,89 га ріллі.
У подальшому ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 26 січня 2010 року серії ЯГ 343182.
Межі та підстави касаційного перегляду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження у цій справі ухвали Полтавського апеляційного суду від 14 червня 2021 року є посилання заявника на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме суд дійшов помилкового висновку про підвідомчість справи господарському суду, оскільки не у повному обсязі дослідив суб`єктний склад сторін та характер спірних відносин.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи-підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (частина друга статті 134 ЗК України).
Частиною першою статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.
Згідно із частиною третьою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.
Статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.
Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.
Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акту на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
Відповідно до положень частини першої статті 31 ЗК України та частини першої статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Статтею 12 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 у справі № 628/775/18 (провадження № 14-511цс19) зазначено, що "можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство" слід дійти висновку про те, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, земельні спори, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, підвідомчі господарським судам".
Схожий за змістом висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 626/1055/17 (провадження № 14-399цс19) вказано, що "відповідно до статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, і прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14-262цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц (провадження № 14-419цс18).
Проте, якщо на час звернення з позовом для вирішення спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не зареєстроване, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (провадження № 14-407цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17 (провадження № 14-296цс19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц (провадження № 14-371цс19).
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 була членом С(Ф)Г "Ромашка" і, незважаючи на те, що з заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки вона звернулася як фізична особа, отримання цієї ділянки відбулось для використання в діяльності С(Ф)Г "Ромашка".
Закриваючи провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за суб`єктним складом заявлена прокурором вимога повинна розглядатися за правилами господарського судочинства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що позов пред`явлено до фізичної особи, не приймаються судом до уваги, оскільки, як вірно встановлено апеляційним судом, спірна земельна ділянка на момент постановлення оскаржуваної ухвали перебувала у фактичному користуванні С(Ф)Г " Ромашка", членом якого є ОСОБА_1 .
Таким чином апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що даний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Інші наведені у касаційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).