Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 370/2248/20
провадження № 61-9366св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: приватне підприємство "Альтернатива - Новий Дім, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Колос",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2021 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного підприємства "Альтернатива - Новий Дім", сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Колос" про стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням Макарівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Одночасно до апеляційної скарги заявником додано клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв?язку із незадовільним майновим станом.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року залишено без руху.
Встановлено заявнику п?ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги.
Ухвала мотивовано тим, що заявником не було надано достатніх доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги, встановлений ухвалою Київського апеляційного суду від 10 березня 2021 року.
Встановлено заявнику десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги.
Роз`яснено заявнику, що в разі не усунення недоліків у встановлений строк, його апеляційна скарга буде вважатись неподаною та повернута.
Ухвала мотивована тим, що 17 березня 2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. У поданій заяві заявник посилалась на те, що Вільнянською сільською радою Макарівського району Київської області чиняться перешкоди у доступі їй до праці шляхом видачі характеристики, яка містить неправдиві відомості. Також у поданій заяві заявник вказувала, що строку, встановленого для усунення недоліків апеляційної скарги, їй недостатньо для надання додаткових довідок на підтвердження майнового стану.
Вказана ухвала суду заявником отримана 27 березня 2021 року.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 травня 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 28 січня 2021 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала суду мотивована тим, що надані заявником до суду докази не можуть однозначно свідчити про неможливість сплати позивачем судового збору у встановленому законом розмірі. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач є непрацездатною особою, або наявні інші підстави неможливості її працевлаштування. Крім того, заявником не було надано і доказів про те, що в неї відсутнє рухоме та нерухоме майно, за рахунок якого вона може отримувати доходи.
При цьому апеляційний суд вказав, що самі по собі дані про відсутність доходу, з якого сплачуються податки, та тривале перебування у статусі безробітної особи, не свідчать про дійсний матеріальний стан позивача, в тому числі з урахуванням довідки, виданої Управлінням соціального захисту населення 09 грудня
2020 року, зміст якої свідчить про те, що позивач не є особою, яка потребує соціального захисту.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
04 червня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2021 року та направити справу до Київського апеляційного суду для розгляду справи по суті.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 надала достатні докази для підтвердження свого скрутного майнового стану.
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено
ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Макарівського районного суду Київської області.
20 липня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
Згідно з частиною другою статті 359 ЦПК України питання про відкриття апеляційного провадження у справі вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або заяви про усунення недоліків, поданої у порядку, передбаченому статтею 357 цього Кодексу.
За приписами пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додається документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
За правилом частини другої статті 357 зазначеного Кодексу до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.
Приписами частини третьої статті 185 ЦПК України обумовлено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві..
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із такого.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України. Проте, дане право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, зокрема і документу про сплату судового збору.
Частинами першою та другою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частина перша статті 136 цього ж Кодексу закріплює, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Частина третя статті 136 ЦПК України встановлює, що з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані Законом України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (наводиться у редакції, яка була чинна на час подання апеляційної скарги; надалі - Закон № 3674-VI), відповідно до частини першої статті 3 якого судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, визнаючи неподаною та повертаючи апеляційну скаргу
ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції констатував відсутність доказів, які б давали підстави для звільнення позивача від сплати судових витрат.
Такого висновку суд дійшов, враховуючи довідку, видану Київським обласним центром зайнятості, про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку, як така, що шукає роботу та не отримує соціальної допомоги по безробіттю; довідку на підтвердження того, що ОСОБА_1 не перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення та ніяких видів соціальної допомоги не отримує; копії відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків згідно яких відомості про отримані ОСОБА_1 з 01 по 04 квартал 2020 року відсутні; відомість за 2019 року згідно якої відсутні у позивача доходів.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Дане положення кореспондується зі статтею 55 Конституції України в якій закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Реалізується право особи на захист у суді шляхом подачі позову до суду, а в подальшому апеляційним та касаційним оскарженням судових рішень, які підлягають оплаті судовим збором.
Так, визначення судового збору міститься у частині першій статті 1 Закону
№ 3674-VІ та означає збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3674-VІ платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Розміри ставок судового збору визначені статтею 4 Закону № 3674-VІ.
Згідно положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Рекомендації R (81) 7 Комітету міністрів державам?членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя від
14 травня 1981 року та практику Європейського суду з прав людини, які встановлюють, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
Позиція ЄСПЛ стосовно сплати судового збору аналогічна: судовий збір не повинен обмежувати право заявників на доступ до правосуддя та має бути "розумним". Разом з тим, на думку ЄСПЛ, судовий збір є таким собі обмежувальним заходом, який попереджає подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів.
Водночас, у рішенні по справі "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 року ЄСПЛ констатує, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдавати шкоди суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У рішеннях у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від
13 січня 2000 року ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат), по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.
Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотриманням вимог Конвенції залишається за Судом ("Голдер проти Сполученого Королівства" і "Z та інші проти Сполученого Королівства", рішення суду, цитовані вище, так само; та, mutatis mutandis, "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року).
Частиною першою статті 8 Закону № 3674-VІ закріплено, що ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
За змістом частини другої цієї ж статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, суд, урахувавши майновий стан сторони, може звільнити позивача (заявника) - фізичну особу від сплати судового збору.
Підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов?язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.
Визначальним чинником, який дає підстави для застосування статті 8 законодавець пов`язав із поняттям "майнового стану сторони".
Однак, в такій реакції поняття "майнового стану сторони" є оціночним в кожній окремій справі.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.
При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.
ОСОБА_1 звертаючись до суду апеляційної інстанції із клопотанням про звільнення від сплати судового збору, надала суду докази, які підтвердили, що розмір судового збору в сумі 1 500,00 перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивачки за попередній календарний рік, а саме відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 23 лютого 2021 року № 62, з якої вбачається, що за період з 1 кварталу 2020 року по 4 квартал 2020 року інформація про доходи ОСОБА_1 відсутня. Заявником на підтвердження свого майнового стану при зверненні до суду апеляційної інстанції також було надано довідку, видану Київським обласним центром зайнятості, про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку, як така, що шукає роботу та не отримує соціальної допомоги по безробіттю. Також позивачем було надано довідку на підтвердження того, що вона не перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення та ніяких видів соціальної допомоги не отримує. Також матеріали справи містять відповідну відомість за 2019 року, з якої вбачається відсутність у позивача доходів.
При цьому слід зауважити, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 136 ЦПК України та статтею 8 Закону № 3674-VІ є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).
Звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.
Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, визнання неподаною та повернення апеляційної скарги від 14 травня 2021 року, виходив з підстав невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та недоведеності тяжкого майнового стану позивача (заявника).
Натомість, як вбачається з матеріалів справи позивач (заявник) зверталась до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору, мотивуючи його неможливістю сплатити судовий збір у зв`язку із важким матеріальним становищем. Разом з вказаним клопотанням позивач надала до суду відповідні документи на підтвердження викладених нею обставини, які перешкоджають сплаті судового збору, а саме: відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від
23 лютого 2021 року № 62, з якої вбачається, що за період з 1 кварталу
2020 року по 4 квартал 2020 року інформація про доходи ОСОБА_1 відсутня; довідку, видану Київським обласним центром зайнятості, про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку, як така, що шукає роботу та не отримує соціальної допомоги по безробіттю; довідку на підтвердження того, що вона не перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення та ніяких видів соціальної допомоги не отримує; відомість за 2019 року, з якої вбачається відсутність у позивача доходів.
Проте, суд апеляційної інстанції не надав оцінки поданим позивачем доказам у підтвердження її важкого матеріального становища.
Таким чином, судом не перевірено чи встановлений законом обов`язок сплати судового збору, з врахуванням матеріального становища позивача та обставин справи не призведе до порушення її права на доступ до правосуддя.