Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 206/1853/18
провадження № 61-4205св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент", Самарський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко Наталії Леонідівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк"), Самарський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Самарський ВДВС міста Дніпра), про заміну кредитора у зобов`язанні, стягнення коштів, зняття заборони на відчуження нерухомого майна шляхом вилучення запису з реєстру заборон відчуження нерухомого майна, посилаючись на те, що рішеннями Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 02 серпня 2013 року у справі № 206/4179/13-ц, від 27 серпня 2014 року у справі № 206/2324/14-ц, від 10 травня 2016 року у справі № 206/733/16-ц, які набрали законної сили, з ОСОБА_2 на його користь стягнуто заборгованість в розмірі 147 071,20 грн, 142 282,25 грн, 140 914,44 грн відповідно, що в загальному становить 430 267,89 грн. На підставі вказаних судових рішень він отримав виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні в Самарському ВДВС міста Дніпра. Йому відомо, що 15 серпня 2006 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 449-П-016-В6 між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (далі - АКІБ "УкрСиббанк"), правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", було укладено договір іпотеки № 449-П-016-В6/1, предметом якого є належний позичальнику житловий будинок АДРЕСА_1 . 12 листопада 2015 року державним виконавцем Самарського ВДВС міста Дніпра було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2157/09, виданого на підставі рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 листопада 2009 року про дострокове стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором від 15 серпня 2006 року № 449-П-016-В6 в розмірі 99 975,21 грн. Будучи кредитором ОСОБА_2 на суму 430 267,89 грн та маючи ризик втрати можливості задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника, в тому числі внаслідок звернення банком стягнення на вищевказаний предмет іпотеки, в березні 2018 року він самостійно погасив кредитну заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ "Дельта Банк"(з урахуванням комісії за послуги банку та виконавчого збору) в розмірі 111 274,46 грн. Оскільки він задовольнив вимогу банку до позичальника (фактично виконав обов`язок боржника), то на підставі частини третьої статті 528 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до нього перейшли права кредитора в зобов`язанні. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: замінити кредитора - ПАТ "Дельта Банк" - на нього в зобов`язанні між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2 за кредитним договором від 15 серпня 2006 року; стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в сумі 111 274,46 грн; припинити іпотеку, накладену на підставі договору іпотеки від 15 серпня 2006 року № 449-П-016-В6/1, серія та номер: 1788, посвідченого 15 серпня 2006 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 травня 2014 року, індексний номер: 13122085, на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 ; припинити заборону за № 5705267 від 15 серпня 2006 року, накладену на підставі вказаного договору іпотеки.
Заочним рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 03 травня 2018 року у складі судді Румянцева О. П. позов задоволено. Замінено кредитора на ОСОБА_1 у зобов`язанні між кредитором ПАТ "Дельта Банк" та боржником ОСОБА_2 за договором від 15 серпня 2006 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 111 274,46 грн. Припинено іпотеку за № 5705263 від 15 серпня 2006 року, накладену на підставі договору іпотеки № 449-П-016-В6/1, серія та номер: 1788, посвідченого 15 серпня 2006 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 травня 2014 року, індексний номер: 13122085, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 . Припинено заборону за № 5705267 від 15 серпня 2006 року, накладену на підставі договору іпотеки № 449-П-016-В6/1, серія та номер: 1788, посвідченого 15 серпня 2006 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 травня 2014 року, індексний номер: 13122121, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., на домоволодіння, розташоване по АДРЕСА_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оскільки ОСОБА_1 виконав обов`язок боржника, а саме сплатив борг ОСОБА_2 перед ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором від 15 серпня 2006 року № 449-П-016-В6/6 у розмірі 111 274,46 грн (з урахуванням комісії банку та виконавчого збору), то наявні підстави для заміни кредитора у вказаному зобов`язанні, стягнення з ОСОБА_2 сплачених позивачем грошових коштів і припинення іпотеки та заборони відчуження на належне боржнику домоволодіння.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, в жовтні 2019 року ПАТ "Дельта Банк" подало апеляційну скаргу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року до участі у цій справі залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвент" (далі - ТОВ "ФК "Інвент") як правонаступника третьої особи - ПАТ "Дельта Банк".
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ПАТ "Дельта Банк", правонаступником якого є ТОВ "ФК "Інвент", задоволено. Заочне рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 03 травня 2018 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за змістом частини першої статті 528 ЦК України зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні. При цьому підставою для виконання третьою особою зобов`язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов`язання боржником як за власною ініціативою, так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази укладення відповідного правочину на підтвердження відступлення ПАТ "Дельта Банк" позивачу права вимоги за кредитним договором № 449-П-016-В6/6, як того вимагають положення пункту 1 частини першої статті 512 та стаття 513 ЦК України. Також відсутні докази існування попередньої домовленості між боржником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з приводу виконання останнім зобов`язань за боржника або відомості про власну ініціативу боржника щодо передачі позивачу своїх зобов`язань за кредитним договором чи переведення боргу в порядку, передбаченому статтею 520 ЦК України. Відтак самовільне погашення ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 кредитної заборгованості не свідчить про виникнення юридичних наслідків, передбачених статтями 512, 514 ЦК України, та припинення зобов`язань ОСОБА_2 . Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 523/18422/14-ц. Посилання суду першої інстанції на положення частини третьої статті 528 ЦК України є безпідставним, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження наявності в нього будь-яких майнових прав на передане відповідачем в іпотеку банку домоволодіння.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко Н. Л. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, а заочне рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 03 травня 2018 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника зазначила, що апеляційний суд неправильно застосував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 523/18422/14-ц, а також не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-15цс15, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100), від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 4 частини першої статті 512 ЦК України щодо форми, в якій повинна відбуватися заміна кредитора у зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою та за відсутності обов`язку отримання згоди первісного кредитора для заміни кредитора у зобов`язанні.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 26 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Самарського районного суду міста Дніпропетровська.
06 квітня 2021 року справа № 206/1853/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Судами встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 15 серпня 2006 року № 449-П-016-В6/6, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", та ОСОБА_2, 15 серпня 2006 року вказані сторони уклали договір іпотеки № 449-П-016-В6/1, предметом якого є належний позичальнику житловий будинок АДРЕСА_1 .
12 листопада 2015 року державним виконавцем Самарського ВДВС міста Дніпра було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження серії ВП № 49310383 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2157/09, виданого на підставі рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 листопада 2009 року про дострокове стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованості за кредитним договором від 15 серпня 2006 року № 449-П-016-В6 в розмірі 99 975,21 грн.
Також встановлено, що рішеннями Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 02 серпня 2013 року у справі № 206/4179/13-ц, від 27 серпня 2014 року у справі № 206/2324/14-ц, від 10 травня 2016 року у справі № 206/733/16-ц, які набрали законної сили, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто заборгованість в розмірі 147 071,20 грн, 142 282,25 грн, 140 914,44 грн відповідно, що в загальному становить 430 267,89 грн.
На підставі вказаних судових рішень позивач отримав виконавчі листи, які перебувають на примусовому виконанні в Самарському ВДВС міста Дніпра.
29 березня 2018 року ОСОБА_1 здійснив переказ готівки на рахунок Самарського ВДВС міста Дніпра в сумі 110 172,73 грн для зарахування цих коштів на погашення боргу в зобов`язанні ОСОБА_2 перед ПАТ "Дельта Банк" за кредитним договором від 15 серпня 2006 року № 449-П-016-В6 та виконавчого збору за примусове виконання вищезгаданого рішення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 18 листопада 2009 року у справі № 2-2157/09. Також позивач сплатив комісію за послуги банку в розмірі 1 101,73 грн.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він задовольнив вимогу ПАТ "Дельта Банк" за зобов`язаннями відповідача, оскільки сам є кредитором ОСОБА_2 на суму 430 267,89 грн і в даному випадку існував ризик втрати можливості задоволення його вимог за рахунок майна, яке було передане боржником в іпотеку банку. Фактично виконавши обов`язок відповідача за кредитним договором, він набув прав кредитора в цьому зобов`язанні на підставі частини третьої статті 528 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (стаття 510 ЦК України).
Згідно зі статтею 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (стаття 513 ЦК України).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).
За положеннями статті 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
За змістом зазначених норм матеріального права зобов`язання боржника за його волею може бути ним покладено на іншу особу та у випадку виконання зобов`язання іншою (третьою) особою до цієї особи переходять права та обов`язки кредитора у зобов`язанні.
При цьому підставою для виконання третьою особою зобов`язань за боржника є покладення на цю особу такого зобов`язання боржником як за власною ініціативою, так і за попередньою домовленістю цієї особи з боржником. Таке покладання виконання зобов`язань відповідно до частини першої статті 528 ЦК України є обов`язковим для прийняття кредитором як належного виконання зобов`язань (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-15цс15).
Положеннями статей 513, 521 ЦК України врегульоване питання форми правочину щодо заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні та передбачено, що правочин щодо заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні має бути вчинений у формі основного зобов`язального правочину.
Разом з тим, норми статей 204, 205, частини першої статті 206, статей 218, 511 ЦК України не забороняють вчиняти в усній формі правочин щодо надання згоди боржника за зобов`язанням на покладення виконання обов`язку на іншу особу. Основним критерієм для застосування правового механізму, передбаченого частиною першою статті 528 ЦК України, є воля боржника.
Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 761/17097/15-ц (провадження № 61-1401св18).
Крім покладення виконання обов`язку на іншу особу (частина перша статті 528 ЦК України) як виду правовідносин з участю третіх осіб, виконання третіми особами обов`язку боржника з основного (головного) цивільного правовідношення може мати місце й за умов, про які йдеться в частині третій статті 528 ЦК України, яканадає третій особі право саме з її власної ініціативи й у власному інтересі виконати зобов`язання замість боржника без його згоди. Умовою такого виконання є небезпека втрати права на майно боржника (право оренди, право застави тощо). Тобто, якщо третя особа розуміє, що невиконання боржником зобов`язання може потягнути за собою втрату його прав на майно, яке знаходиться у володінні та/або користуванні такої третьої особи, остання без отримання згоди боржника і навіть без його повідомлення вправі виконати зобов`язання боржника перед кредитором. В такому разі до виконавця переходять всі права кредитора в зобов`язанні, тобто зобов`язання зберігається, але відбувається заміна кредитора.
За загальним правилом кредитор може звернути стягнення на майно боржника тільки в разі невиконання чи неналежного виконання ним обов`язку, що, як наслідок, може призвести до настання для третьої особи правових наслідків негативного характеру, що є можливим виключно за наявності відповідного правового зв`язку третьої особи з боржником основного зобов`язання.
Виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої статті 528 ЦК України фактично є різновидом суброгації, під якою розуміють передбачений законом перехід прав кредитора до третьої особи (суброганта) в результаті виконання зобов`язання боржника третьою особою на користь кредитора (суброгата) в рамках чинних зобов`язальних правовідносин внаслідок здійсненого платежу.
Суброгація прав кредитора третій особі виникає на підставі виконання останньою обов`язку боржника за наявності таких умов: 1) третя особа є носієм права на майно боржника (право оренди, право застави тощо); 2) наявність небезпеки втрати третьою особою цього права, яка має місце не тільки за прострочення боржника, а й за загрози такого прострочення; 3) указана небезпека втрати права на майно боржника виникає внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, причому не обов`язково, щоб звернення стягнення на майно боржника вже було реально розпочато.
Водночас, якщо в разі покладення виконання (частина перша статті 528 ЦК України) третьою особою опосередковується задоволення інтересу боржника основного (головного) зобов`язання, то за виконання третьою особою обов`язку замість боржника на підставі частини третьої вказаної статті опосередковується задоволення її власного інтересу, що обумовлено специфікою кожного з цивільних правовідношень.
Апеляційним судом також встановлено, що матеріали справи не містять доказів ні на підтвердження покладення на ОСОБА_1 обов`язку щодо виконання кредитного зобов`язання боржником ОСОБА_2 як за власною ініціативою останнього, так і за попередньою домовленістю позивача з цим боржником, або переведення боргу в порядку, передбаченому статтею 520 ЦК України, ні на підтвердження наявності в позивача будь-яких майнових прав на передане відповідачем в іпотеку банку домоволодіння.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.