Постанова
Іменем України
06 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 278/3528/19
провадження № 61-1536св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Юніверсал",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Ляховим Олександром Володимировичем, на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2020 року у складі судді Дубовік О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Юніверсал" (далі - ТОВ "Агро-Юніверсал") з незаконного користування земельну ділянку, яку він успадкував відповідно до заповіту, складеного ОСОБА_2 .
У подальшому 11 березня 2020 року змінив предмет позову та просив припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяження земельної ділянки площею 1,8391 га, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Вересівська сільська рада, кадастровий номер 1822081200:01:000:0265, відповідно договору оренди землі № 35, який укладено між ОСОБА_2 та ТОВ "Агро-Юніверсал" 01 березня 2014 року, номер запису 30068559, дата державної реєстрації договору 14 липня 2014 року.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником зазначеної земельної ділянки, яку успадкував після смерті ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, яка за життя передала її в оренду відповідачу за договором оренди від 01 березня 2014 року.
Посилаючись на те, що строк дії договору оренди закінчився 01 березня 2019 року, однак ТОВ "Агро-Юніверсал" не повертає земельну ділянку та продовжує нею користуватися, просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем порушення його прав незаконними діями відповідача.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - Ляхов О. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 396/1517/18 (провадження № 61-6240св19), від 13 лютого 2018 року у справі № 140/960/15-ц, від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц; постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц(провадження № 6-643цс16), від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13); постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди фактично своїм рішенням продовжили строк оренди земельної ділянки без проведення державної реєстрації правочину, незважаючи на те, що строк дії договору оренди закінчився і додаткова угода не укладалася.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Житомирського районного суду Житомирської області справу № 278/3528/19 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Юніверсал" про припинення обтяження нерухомого майна.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 01 березня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Агро-Юніверсал" укладений договір оренди земельної ділянки площею 1,8391 га, яка знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, Вересівська сільська рада, кадастровий номер 1822081200:01:000:0265. Термін дії договору 5 років з моменту державної реєстрації права оренди.
Згідно з пунктом 12.1 зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.
Пунктом 12.6 статті 12 зазначеного договору визначено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання цього договору.
06 грудня 2016 року ОСОБА_2 та ТОВ "Агро-Юніверсал" уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2014 року № 35, якою змінили строк його дії до 14 липня 2031 року.
Вказана додаткова угода стала підставою внесення запису у Державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень 14 липня 2017 року за № 6365624.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.
30 січня 2019 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на зазначену вище земельну ділянку площею 1,8391 га, та 18 лютого 2019 року надіслав на адресу відповідача повідомлення про припинення договору оренди землі від 14 березня 2014 року № 35. Аналогічне повідомлення повторно позивач направив 29 червня 2019 року.
З огляду на те, що відповідач не підтвердив розірвання договору оренди та не повернув орендовану земельну ділянку, ОСОБА_1 пред`явив вимоги про припинення обтяження речового права у зв`язку із закінченням строку договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2014 року, на який його укладено.
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що державна реєстрація договору оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не припинена, що фактично позбавляє його розпоряджатись на власний розсуд своїм майном, а відповідачу надає можливість продовжувати користуватись ним.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Так, підставою касаційного оскарження рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 23 жовтня 2020 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 червня 2020 року у справі № 396/1517/18 (провадження № 61-6240св19), від 13 лютого 2018 року у справі № 140/960/15-ц, від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц; постановах Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16), від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13); постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу позивача на момент його звернення до суду.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
За частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України "Про оренду землі".
Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Таким чином, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.
Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).
У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що відповідно до пункту 3.1 договору оренди від 01 березня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "Агро-Юніверсал", термін його дії встановлений п`ять років з моменту державної реєстрації права оренди з урахуванням періоду ротації основної сівозміни.
06 грудня 2016 року сторони договору уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, яка є невід`ємною його частиною, за якою у пункті 3.1 визначили, що договір дійсний до 14 липня 2031 року з моменту державної реєстрації права оренди з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Додаткова угода вчинена у письмовій формі відповідно до вимог статті 207 ЦК України.
Виходячи з того, що строк дії договору оренди землі від 01 березня 2014 року не закінчився та з огляду на умови договору оренди щодо продовження його дії при зміні власника земельної ділянки, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.
Доводи касаційної скарги про те, що суди строк дії договору оренди земельної ділянки, як є предметом спору, закінчився, колегія суддів відхиляє з огляду на встановлені судами обставини.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).