Постанова
Іменем України
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 766/2762/19
провадження № 61-2213св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 35-Люкс",
особи, які не брали участі у справі в суді першої інстанції: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Миру 35-Люкс" (далі - ОСББ "Миру 35-Люкс"), про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . ОСОБА_3, яка є власником квартири № 22 в цьому ж будинку, спорудила перегородку до квартир № 21, № 22 . ОСОБА_4, який є власником квартири № 27 в цьому ж будинку, спорудив перегородку до квартир № 26, № 27 . ОСОБА_2, який є власником квартири № 2 в цьому ж будинку, спорудив перегородку до квартир № 1, № 2, № 3 . Вказані перегородки були споруджені самовільно, без його дозволу, без згоди інших мешканців будинку та без дотримання встановленого законом порядку. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив усунути йому перешкоди у користуванні приміщеннями спільної сумісної власності багатоквартирного будинку шляхом зобов`язання: ОСОБА_3 - демонтувати самочинно збудовану перегородку до квартир № 21, № 22 ; ОСОБА_4 - демонтувати самочинно збудовану перегородку до квартир № 26, № 27 ; ОСОБА_2 - демонтувати самочинно збудовану перегородку до квартир АДРЕСА_1 .
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року у складі судді Прохоренко В. В. позов задоволено. Усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні приміщеннями спільної сумісної власності багатоквартирного будинку шляхом зобов`язання: ОСОБА_3 - демонтувати самочинно збудовану перегородку до квартир № 21, № 22 ; ОСОБА_4 - демонтувати самочинно збудовану перегородку до квартир № 26, № 27 ; ОСОБА_2 - демонтувати самочинно збудовану перегородку до квартир № 1, № 2, № 3 в будинку АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що згідно з нормами Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" коридор є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку. З повідомлення Виконавчого комітету Дніпровської районної у місті Херсоні ради Херсонської області від 24 листопада 2017 року та фотознімків, наданих позивачем, вбачається, що в другому під`їзді багатоквартирного будинку АДРЕСА_11 обмежений доступ до коридору загального користування внаслідок проведення перепланування, а саме коридор поділений на три частини з відокремленням сходової клітки від загального коридора, що створює позивачу перешкоди в користуванні та розпорядженні майном, яке є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку. При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що перепланування спірних приміщень було проведено з дотриманням встановленого законом порядку та зі згоди позивача.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що станом на листопад 2016 року (час влаштування відповідачами тамбурних перегородок) законом не вимагалося отримання документів на виконання робіт з переобладнання та перепланування житлового будинку і приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування. В позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі встановили тамбурні перегородки без дотримання встановленого законом порядку, в тому числі без згоди осіб, які ними володіють, однак не зазначив, які саме перешкоди були створені особисто йому і не вказав про наявну в нього необхідність використовувати приміщення, доступ до яких було обмежено. Тобто позивач не довів порушення його прав щодо спірної частини майна у багатоквартирному житловому будинку, а також того, що здійснене відповідачами перепланування (влаштування тамбурних перегородок) призвело до порушення конструктивних елементів, засобів протипожежного захисту, чи проведено з порушенням вимог державних будівельних норм. Крім того, предметом спору є усунення перешкод у користуванні приміщеннями багатоквартирного будинку, власниками яких є не лише відповідачі, але й інші співвласники, зокрема власники квартир № 1, № 3, № 21, № 26, які не були залучені до участі у справі.
Додатковою постановою Херсонського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року заяву ОСОБА_3, її представника - адвоката Веріковської Т. А. та Лайтана А. Ф. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 6 153,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 6 153,50 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Херсонського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасовано та залишено в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення Верховного Суду мотивоване тим, що висновки апеляційного суду про недоведеність позивачем порушення його прав щодо спірної частини багатоквартирного будинку, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що перепланування спірних приміщень було проведено з дотриманням встановленого законом порядку та зі згоди ОСОБА_1 як співвласника. Згідно з повідомленням Виконавчого комітету Дніпровської районної у місті Херсоні ради Херсонської області від 24 листопада 2017 року та фотознімками, наданими позивачем, у другому під`їзді багатоквартирного будинку АДРЕСА_11 обмежений доступ до коридору загального користування внаслідок проведення перепланування, а саме коридор поділений на три частини, сходова клітка відокремлена від загального коридору. Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, виходив з того, що відповідачі здійснили самовільне перепланування за відсутності згоди іншого співвласника ОСОБА_1, побудувавши перегородки в коридорах, які є спільною сумісною власністю мешканців багатоквартирного житлового будинку, чим порушили передбачене статтею 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право позивача. Аналогічний захист прав співвласники забезпечили рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 травня 2018 року у справі 766/4161/17-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Херсонської області від 12 вересня 2018 року, яким задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, третя особа - ОСББ "Миру 35-Люкс", про усунення перешкод у користуванні власністю та зобов`язання вчинити певні дії. Вказаним рішенням суду усунено перешкоди ОСОБА_7 у користуванні електричним щитком, який знаходиться у другому під`їзді на другому поверсі будинку АДРЕСА_11 шляхом демонтажу самовільно збудованої перегородки біля квартир № 23, № 24, № 25 у місці загального користування.
У червні 2020 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_5 через свого представника - адвоката Веріковську Т. А. подала апеляційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У липні 2020 року особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_6 також подав апеляційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_9 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_5 .
Постановою Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСББ "Миру 35-Люкс", про зобов`язання усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні приміщеннями сумісної власності багатоквартирного будинку шляхом зобов`язання демонтувати самочинно збудовану ОСОБА_2 перегородку до квартир АДРЕСА_1 скасовано і ухвалено нове рішення. В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСББ "Миру 35-Люкс", про усунення перешкод та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що рішенням суду першої інстанції усунено ОСОБА_1 перешкоди в користуванні приміщенням спільної сумісної власності багатоквартирного будинку шляхом зобов`язання ОСОБА_2 - демонтувати самочинно збудовану перегородку до квартир АДРЕСА_1 . Однак зазначена перегородка насправді є конструктивним елементом квартири № 2, яка відповідно до свідоцтва про право власності від 28 вересня 2009 року належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам його сім`ї: ОСОБА_10, заявнику ОСОБА_6 та ОСОБА_11 . Вказана перегородка як конструктивний елемент квартири № 2 (по суті одна із стін коридору) відділяє коридор квартири площею 7,99 кв. м від коридору загального користування на першому поверсі будинку. При здійсненні приватизації квартири № 2 відповідними органами було легалізовано усі конструктивні елементи квартири, стіни, кімнати, коридори. Тобто після видачі свідоцтва про право власності від 28 вересня 2009 року ОСОБА_6 як співвласник зазначеної квартири не може бути позбавлений права на окремі її конструктивні елементи (коридор, стіну тощо) без скасування чи визнання повністю чи частково недійсним цього свідоцтва. Оскільки ОСОБА_1 заявив позовні вимоги про демонтаж перегородки до квартири АДРЕСА_15 лише до ОСОБА_2, в позовній заяві не зазначив відповідачами ОСОБА_6 та інших співвласників цієї квартири, не заявляв клопотань про залучення їх до участі у справі як співвідповідачів, то відсутні підстави для задоволення позову у зв`язку з неналежним складом відповідачів. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
10 лютого 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: 1) змінити мотивувальну частину ухвали Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, замінивши у п`ятому абзаці п`ятої сторінки цієї постанови слова "не мають спільного коридора" на слова "мають спільний коридор"; 2) скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження постанови Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-530цс16, та не звернув уваги на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що перепланування спірного приміщення було проведено з дотриманням встановленого законом порядку та за його згодою як співвласника. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року набрало законної сили після його перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій. Тому, відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції проігнорував принцип остаточності судового рішення та не врахував, що з 23 серпня 2019 року ОСОБА_6 знав про наявність рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 01 серпня 2019 року. Крім того, апеляційний суд вийшов за межі прохальної частини апеляційної скарги та вирішив питання про розподіл судових витрат.
18 березня 2021 року представник ОСОБА_6 - адвокат Іпатов В. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження постанови Херсонського апеляційного суду від 19 січня 2021 року та витребувано матеріали справи з Херсонського міського суду Херсонської області.
21 квітня 2021 року справа № 766/2762/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 є власником квартири № 22, ОСОБА_4 є власником квартири № 27, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_15, що перебуває на балансі ОСББ "Миру 35-Люкс".
Квартира позивача № 23 та квартира ОСОБА_3 № 22 розташовані у другому під`їзді на другому поверсі багатоквартирного житлового будинку, а квартира ОСОБА_2 № 2 та квартира ОСОБА_4 № 27 розташовані у першому під`їзді відповідно на першому та третьому поверхах цього самого будинку.
Вищевказані квартири, в тому числі квартири № 22 та № 23, не мають спільного коридора та спільного виходу на сходову клітку, а пов`язані спільним коридором з іншими квартирами, а саме: квартира № 23 - з квартирами № 24, № 25 ; квартира № 22 - з квартирою № 21 ; квартира № 2 - з квартирами № 1, № 3 ; квартира № 27 - з квартирою № 26 .
Відповідачі зазначали, що з метою збереження тепла в належних їм житлових приміщеннях та недопущення крадіжки приватного майна власники суміжних квартир ( № 21, № 22 ; № 1, № 2, № 3 ; № 26, № 27 ) збудували тамбурні перегородки, які позивач вважає перешкодою в доступі до спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно з частиною першою статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку, регулюють Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" та Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Право спільної сумісної власності не передбачає визначення часток співвласників у праві спільної власності, на відміну від права спільної часткової власності, учасник якої наділений правом вимагати виділення йому в натурі частини майна у володіння та користування (частини друга - четверта статті 358 ЦК України), а також самостійно розпоряджатися своєю часткою (стаття 361 ЦК України).
Однак співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, не тільки володіють та користуються, але й розпоряджаються таким майном за спільною згодою.
Принцип та порядок визначення часток внесків і платежів співвласників на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна встановлений статтею 20 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", згідно з якою частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Отже, багатоквартирний будинок є житловим будинком, будівлею, призначеною для постійного проживання в ній.
Співвідношення площі житлових приміщень (квартир) у багатоквартирному будинку та площі нежитлових приміщень у ньому зумовлене особливостями розміщення нежитлових приміщень у житловому будинку, тобто за загальним правилом є об`єктивним фактором.
Статтею 18 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до цього Закону та статуту зобов`язане: забезпечувати належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна, що належить співвласникам; звітувати загальним зборам про виконання кошторису об`єднання за рік; забезпечувати виконання вимог статуту об`єднання; виконувати свої договірні зобов`язання; забезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна; припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження спільним майном співвласниками; у випадках, передбачених законодавством, статутом об`єднання, представляти інтереси співвласників відповідно до наданих повноважень у відносинах з третіми особами. Виконання зобов`язань об`єднанням належить до повноважень його правління відповідно до статуту об`єднання.
У статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У пункті 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, в редакції, чинній на час влаштування відповідачами тамбурних перегородок, зазначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
Згідно з частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що перепланування приміщення спільної сумісної власності може бути здійснено з дотримання встановленого законом порядку, в тому числі за згодою осіб, які володіють цим приміщенням.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-530цс16, на яку послалися суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій і яка є незмінною.
Апеляційним судом також встановлено, що згідно із свідоцтвом про право власності від 28 вересня 2009 року квартира АДРЕСА_15 загальною площею 95,88 кв. м належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 та членам його сім`ї: ОСОБА_10, ОСОБА_6 і ОСОБА_11 . Свідоцтво видане згідно з розпорядженням від 28 вересня 2009 року № 24583-ж.
Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 грудня 2009 року № 24887318 підтверджено, що ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 є співвласниками (по 1/4 частці) вищевказаної квартири.
Згідно з технічним паспортом на приватизовану квартиру АДРЕСА_15 загальною площею 95,88 кв. м квартира посімейного заселення розташована на першому поверсі п`ятиповерхового будинку та складається з трьох кімнат житловою площею 39,56 кв. м, кухні площею 25,04 кв. м, вбиральні площею 5,2 кв. м, чотирьох коридорів площами 7,99 кв. м, 8,70 кв. м, 4,68 кв. м, 4,71 кв. м.
Встановивши такі обставини, апеляційний суд виходив з того, що перегородка, яка рішенням місцевого суду визначена як самочинно збудована, насправді є конструктивним елементом самої квартири, що відділяє коридор квартири площею 7,99 кв. м від коридору загального користування на першому поверсі будинку. Тобто вказана перегородка належить до спільної сумісної власності співвласників квартири, зокрема й ОСОБА_6, і не відноситься до спільного сумісного майна співвласників будинку АДРЕСА_11 .
Уповноваженими органами при здійсненні приватизації квартири АДРЕСА_15 було легалізовано всі конструктивні елементи квартири, стіни, кімнати, коридори. Зазначена загальна площа квартири № 2 в розмірі 95,88 кв. м.
Тобто після видачі свідоцтва про право власності від 28 вересня 2009 року ОСОБА_6 як співвласник згаданої квартири не може бути позбавлений права на окремі її конструктивні елементи (коридор, стіну тощо) без скасування чи визнання повністю чи частково недійсним вказаного свідоцтва, однак в цій справі ОСОБА_1 не заявляв таких вимог.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Позов може бути пред`явлений до кількох відповідачів. Участь у справі кількох відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є їхні спільні права чи обов`язки; 2) права і обов`язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права й обов`язки (стаття 50 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.