Постанова
Іменем України
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 623/2911/18
провадження № 51-1699км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Круценко Т. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012220320000131
від 07 грудня 2012 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
на підставі ст. 89 КК України такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України,
за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 жовтня
2018 року, залишеним без зміни ухвалою Харківського апеляційного суду
від 18 лютого 2021 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України
до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного судом покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю
2 роки.
Вирішено питання про стягнення судових витрат та про долю речових доказів
у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у ніч
на 14 листопада 2012 року, більш точного часу в ході досудового та судового розслідування не встановлено, через наскрізний отвір, який утворився
в результаті пошкодження даху, проник до приміщення гаража, розташованого
на території домоволодіння АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно, що належить ОСОБА_2, загальною вартістю
380,81 грн, завдавши йому матеріальної шкоди на вказану суму.
Крім того, ОСОБА_1 у період часу з 07 по 13 грудня 2012 року повторно через наскрізний отвір, який утворився в результаті пошкодження даху, проник
до приміщень гаражів, розташованих у м. Ізюмі Харківської області, звідки таємно викрав майно, належне:
- ОСОБА_3 загальною вартістю 272,09 грн (АДРЕСА_6);
- ОСОБА_4 загальною вартістю 1365,71 грн (на АДРЕСА_5);
- ОСОБА_5 загальною вартістю 672,80 грн
(на АДРЕСА_4);
- ОСОБА_6 загальною вартістю 333,85 грн (у дворі багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 ).
Після вчинення вказаних кримінальних правопорушень ОСОБА_1 розпорядився викраденим майном на власний розсуд, завдавши потерпілим матеріальної шкоди на вказані суми.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції
з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,
що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Як зазначає прокурор, суд апеляційної інстанції порушив приписи ст. 419 КПК України щодо надання відповідей на всі доводи в апеляційній скарзі із зазначенням підстав, з яких
цю скаргу визнано необґрунтованою. Зокрема, вказує, що суд першої
інстанції безпідставно без наведення відповідних мотивів прийняв рішення
про застосування до засудженого ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України. При цьому суд, на думку прокурора, не в повній мірі врахував дані про особу
ОСОБА_1, кількість епізодів злочинної діяльності, дані досудової доповіді органу пробації, а також безпідставно ствердив про наявність у засудженого щирого каяття, на що і суд апеляційної інстанції не звернув уваги.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Під час касаційного розгляду прокурор підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через м`якість, необґрунтоване застосування до нього положень ст. 75 КК України, а також щодо невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України колегія суддів вважає безпідставними.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.
За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише
про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотримались.
Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, який на підставі ст. 89 КК України не має судимості, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується формально позитивно, не одружений, офіційно не працює.
Зважив суд першої інстанції і на інформацію, що міститься у досудовій доповіді органів пробації, згідно з якою ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінюються як середні, виправлення ОСОБА_1 можливе без позбавлення або обмеження волі на певний строк.
Крім того, суд урахував обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття у вчиненому та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Зваживши на наведене, а також усі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1
без ізоляції від суспільства й на підставі ст. 75 КК України звільнив його
від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням
зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Апеляційний суд, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України ретельно перевірив доводи в апеляційній скарзі прокурора щодо м`якості призначеного засудженому покарання та безпідставного застосування до нього положень ст. 75 КК України, які є аналогічними доводам
у його касаційній скарзі, та обґрунтовано залишив подану скаргу без задоволення, навівши належні й достатні мотиви спростування.
При цьому суд апеляційної інстанції взяв до уваги також те, що за час, який минув
з моменту вчинення кримінальних правопорушень (понад 8 років), ОСОБА_1 зробив належні висновки для себе щодо неприпустимості будь-яких злочинних дій у майбутньому, не притягувався до адміністративної або кримінальної відповідальності, неофіційно працює.
Крім того, з приводу кількості вчинених епізодів суд апеляційної інстанції зазначив, що дійсно засудженим було вчинено п`ять епізодів крадіжок, проте здебільшого
це були крадіжки на невеликі суми, а серед викраденого майна, зокрема, такі речі, як автомобільний насос, банка консервованого сала та банка консервованого томатного соку.
Перевірив суд апеляційної інстанції і доводи апеляційної скарги прокурора
про відсутність щирого каяття у засудженого, на що дав обґрунтовані відповіді
у прийнятому рішенні.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів у частині призначеного ОСОБА_1 покарання, а також свідчили б
про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.
За таких обставин касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, касаційний суд не встановив.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд