Постанова
Іменем України
07 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 720/823/20
провадження № 51-1290км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Марчука О. П., Матієк Т. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Шурхно І. С.,
захисника Саламановича О. Г.,
законного представника ОСОБА_1,
засудженого ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням
ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
та жителя
АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу -
20 липня 2020 року за вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців та на підставі статей 75, 104 КК України звільненого від його відбування з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України,
за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_2 та заступника Генерального прокурора на вирок Чернівецького апеляційного суду від 27 січня 2021 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 12 листопада 2020 року ОСОБА_2 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3
ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу - на строк 1 рік; ч. 3
ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу - на строк 1 рік 3 місяці.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 3 місяці.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_2 остаточно призначено до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 3 місяці та ухвалено про самостійне виконання покарання, призначеного за вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області
від 20 липня 2020 року за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, від відбування якого ОСОБА_2
на підставі статей 75, 104 КК України звільнено з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.
Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні.
Чернівецький апеляційний суд 27 січня 2021 року скасував згаданий вирок районного суду та ухвалив новий, яким ОСОБА_2 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Відповідно
до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень ОСОБА_2 остаточно визначено до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк
3 роки та ухвалено про самостійне виконання покарання, призначеного за вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 липня 2020 року за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки
6 місяців, від відбування якого ОСОБА_2 на підставі статей 75, 104 КК України звільнено з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки. В іншій частині вирок суду залишено без зміни.
Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він
09 травня 2020 року близько 17:00 повторно проник до господарства, розташованого на АДРЕСА_2, зайшов через незачинені двері до житлового будинку ОСОБА_3, де з її гаманця, який лежав у чорному футлярі у шафі, таємно викрав належні їй грошові кошти в сумі 5 900 грн. Після заволодіння грішми був помічений потерпілою, яка зайшла до будинку, однак з приміщення будинку втік разом
із викраденим, завдавши ОСОБА_3 матеріальної шкоди на вказану суму.
Крім того, 25 лютого 2020 року приблизно о 10:35 ОСОБА_2, діючи спільно
з малолітнім ОСОБА_4, повторно проник до господарства, розташованого
на АДРЕСА_3, та, знайшовши ключ до вхідних дверей, зайшов до квартири ОСОБА_5, де із шафи, розміщеної в одній із кімнат, викрав грошові кошти в сумі 350 євро, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 25 лютого 2020 року становить 9 278,5 грн, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала
Засуджений ОСОБА_2 у касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На його думку, апеляційний суд, вказавши у вироку про те,
що не наводить доводів про доведеність винуватості ОСОБА_2 за епізодом
від 25 лютого 2020 року, мав виправдати його, чого не зробив. Крім того, посилається на те, що в оскарженому рішенні суд указав на невідповідність вироку суду першої інстанції положенням статей 370, 374 КПК України, однак
не конкретизував при цьому, в чому саме полягали такі порушення. Також наголошує, що під час судових розглядів як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій не було викликано потерпілу для надання пояснень у справі, у чому вбачає істотні порушення процесуального закону, передбачені п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно призначив йому покарання без застосування положень ст. 69 КК України, залишивши поза увагою ряд пом`якшуючих покарання обставин та дані про його особу.
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про зміну вироку апеляційного суду шляхом виключення з резолютивної його частини посилання
на ч. 4 ст. 70 КК України при визначенні остаточного покарання, одночасно зазначивши про самостійне виконання вироку Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20 липня 2020 року щодо ОСОБА_2 . Вважає безпідставним застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України та помилковим вказівку в резолютивній частині вироку на самостійне виконання не вироку суду,
а покарання. Обґрунтовуючи вказану позицію, посилається на правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17 (провадження № 51-3600кмо20).
Позиції учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду прокурор підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого.
Захисник, засуджений та законний представник останнього, кожен окремо, просили задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2, а щодо касаційної скарги прокурора поклались на розсуд суду.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, а вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції,
що передбачає його оцінку відповідності нормам матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вказала на невідповідність зазначеного рішення вимогам статей 370, 374 КПК України.
При цьому апеляційний суд цілком обґрунтовано зазначив про те, що районний суд допустив порушення закону під час кваліфікації дій і призначення покарання
ОСОБА_2 за кожен епізод учинених ним крадіжок, та вказав, що дії останнього слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно та поєднане з проникненням у житло.
Враховуючи наведене, доводи засудженого з приводу відсутності в оскарженому вироку конкретизації порушень, допущених судом першої інстанції, є безпідставними.
Крім того, як убачається зі змісту оскарженого вироку, апеляційний суд дійсно вказав у рішенні про те, що не наводить доводів доведеності вини ОСОБА_2
за епізодом від 25 лютого 2020 року, але не тому, що вважає останнього невинуватим і таким, якого слід виправдати. Як видно далі з тексту рішення, доведеності вини за цим епізодом апелянти не оспорювали, апеляційний суд перевірив, що районний суд доведеність вини за цим епізодом мотивував відповідно до вимог матеріального та процесуального кримінального закону. Саме тому апеляційний суд і не наводив доводів доведеності вини ОСОБА_2
за вказаним епізодом, про що і зазначено в оскарженому рішенні.
Таким чином, посилання засудженого на необхідність його виправдання з огляду на окреме речення в тексті ухваленого вироку, яке вирване із контексту,
є перекручуванням змісту рішення, а тому вищенаведені доводи засудженого необґрунтовані.
Не знайшли свого підтвердження і доводи касаційної скарги засудженого щодо допущеного, на його думку, істотного порушення кримінального процесуального закону, а саме п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України.
Так, судове рішення у будь-якому випадку підлягає скасуванню, якщо
судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином
не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 були повідомлені належним чином про дату, час і місце судових засідань як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій. При цьому