Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 306/1325/18
провадження № 61-6087св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 січня 2019 року у складі Ганчак Л. Ф. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що наказом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 15 березня 2018 року на виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року його було поновлено на посаді заступника начальника відділення - начальником відділу надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Закарпатській області з 29 грудня 2017 року.
27 березня 2018 року його попереджено про майбутнє вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників Свалявського відділення відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 28 травня 2018 року, а наказом від 24 травня 2018 року № 182-к - звільнено з роботи з 29 травня 2018 року.
Вважав своє звільнення незаконним із таких підстав: рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року було виконано тільки формально, позаяк роботодавець не повернув у штатний розпис його посади; 27 березня 2018 року його попереджено про звільнення із роботи у зв`язку зі скороченням штату, яке вже відбулося за п`ять місяців до того, тобто, з 01 січня 2018 року; при його звільненні з роботи вдруге Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області не враховано, що він мав переважне право залишення на роботі (наявність двох неповнолітніх дітей, стаж роботи на підприємстві 17 років).
Вказував, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області незаконно утримало з його заробітної плати виплачену вихідну допомогу при звільненні. Незаконне звільнення із роботи потягло за собою і певні моральні страждання, які вимагають додаткових зусиль для організації життя. Завдану йому моральну шкоду оцінював у 50 000 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: поновити його на роботі на посаді заступника начальника відділення - начальником відділу надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Закарпатській області; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до моменту ухвалення рішення; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області на його користь незаконно утриману із його заробітної плати суму виплаченої при незаконному звільненні вихідної допомоги; стягнути з відповідача на його користь 50 000 грн моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 15 березня 2018 року позивача було поновлено на роботі. Рішення суду в частині поновлення на роботі та порядку виконання рішення суду позивачем на момент виконання не оспорювалось. Тому, обставини виконання рішення суду не можуть братись до уваги як порушення при повторному звільненні. При повторному звільненні основна гарантія при звільненні позивача з роботи відповідачем дотримана - попереджено під розписку письмово в строк не менший двох місяців перед звільненням, запропоновано інші посади та проведено оплату всіх необхідних виплат. У зв`язку з тим, що в судовому засіданні не встановлено підстав для поновлення позивача, відповідно немає підстав для стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Вимогу про стягнення вихідної допомоги слід вирішувати в порядку статей 1212-1215 ЦК України. Позивачем з цього приводу не надано будь-яких доказів щодо розміру виплат, правомірності отримання вихідної допомоги, і суд на підставі наявних у справі доказів не може зробити висновок, а тому відмовити в задоволенні позову в цій частині слід в зв`язку з недоведеністю. Щодо стягнення моральної шкоди так само не надано доказів моральних страждань. Крім цього, позивачем повідомлено в судовому засіданні, що йому після повторного звільнення перераховано розмір допомоги по безробіттю виходячи з розміру заробітної плати на момент звільнення (станом на 29 травня 2018 року в межах 7 000 грн щомісячно).
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 січня 2019 року - без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності та штату працівників, у тому числі й посада позивача, останній попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувались усі вакантні (включно з тимчасовими) посади, що були на підприємстві, та від яких позивач відмовився, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не порушено вимоги трудового законодавства щодо працевлаштування працівника.
Суд апеляційної інстанції також не вбачав передбачених законом підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача незаконно утриманої із заробітної плати суми виплаченої при незаконному звільненні вихідної допомоги у розмірі 12 343,80 грн, оскільки ці кошти позивачем були отримані.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 18 січня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 24 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що 27 березня 2018 року начальником управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП через скорочення чисельності та штату працівників відділення з 01 січня 2018 року на підставі постанови правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року № 50 "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України та структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду", постанови правління Фонду соціального страхування України від 14 грудня 2017 року № 63 "Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду" та наказу Управління виконавчої дирекції Фонду в Закарпатській області. З попередження вбачається, що позивача повідомлено про наступне звільнення у зв`язку зі скороченням, яке відбулося за три місяці до дати попередження, та за п`ять місяців до передбачуваної дати звільнення. Таке попередження є незаконним. В даному випадку відмовляючи в задоволенні позовних вимог судами було порушено норму статті 49-2 КЗпП України.
Вказує, що листом від 25 квітня 2018 року управління виконавчої дирекції Фонду запропонувало позивачу тимчасово вакантні посади (одну посаду на 2 місяці, другу на 4 місяці) не за кваліфікацією позивача в інших районах області, при тому, на підприємстві були й інші вакантні посади, які відповідали спеціальності позивача, але з якихось міркувань роботодавець їх не запропонував. Пропозиції тимчасово вакантних посад не передбачені частиною третьою 49-2 КЗпП. Суди не з`ясували чому позивачу не було запропоновано інші вакантні посади, що були наявними у роботодавця, чим порушили норму частини третьої 49-2 КЗпП України.
Суди не врахували порушення роботодавцем статей 47, 116 КЗпП України, а саме ту обставину, що при звільненні не було проведено повний розрахунок. Згідно виписки з банку виплати управління виконавчої дирекції Фонду проводило ще у червні 2018 року.
Звільнення працівника в застосований роботодавцем спосіб не ґрунтується на законі. Відповідно до закону працівник повинен за відповідною процедурою бути попереджений саме про наступне звільнення (вивільнення), тобто, про звільнення, яке слідує за таким попередженням. При вирішенні питання про звільнення працівника повинні у визначений період часу виконуватися вимоги закону та процедури щодо працевлаштування працівника, врахування його переважного права на залишення на роботі тощо з моменту відповідного попередження, з урахуванням обставин щодо змін в організації праці, руху кадрів тощо. Ретроспективне застосування у відповідній процедурі обставин (зокрема, щодо змін у штатному розписі), які мали місце до фактичного попередження працівника про наступне звільнення (вивільнення), покладення таких обставин в основу звільнення (вивільнення) суперечить закону, суті трудових відносин і дійсним обставинам, які виникають за таких умов.
Відповідач попередив про наступне звільнення виходячи з факту поновлення на роботі з 29 грудня 2017 року, залишивши поза увагою, що реально позивач був поновлений на роботі лише 27 березня 2018 року. Роботодавець не мав законних підстав пов`язувати звільнення внаслідок змін в організації праці, скорочення чисельності та штату працівників з датою 29 грудня 2017 року, оскільки позивач не мав можливості реалізувати та захистити свої трудові права в процедурі скорочення чисельності та штату, яка відбувалася після цієї дати. У цій ситуації не існувало правової визначеності ані щодо легітимності штатного розпису, затвердженого 31 жовтня 2017 року, ані щодо кількості та складу штатних посад, які мали існувати в Свалявському відділенні з 01 січня 2018 року.
Вказує, що апеляційний суд при новому розгляді справи надав неправильну оцінку доказам щодо утримання з нього коштів, отриманих ним при звільненні у грудні 2017 року, як вихідну допомогу.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2021 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому вказує, що наведені в ній доводи є безпідставними, оскільки суди повно та всебічно встановили обставини справи, правильно визначились з правовідносинами сторін, ухваливши законні та обґрунтовані судові рішення, які просить залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
18 червня 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: наказ начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області від 22 грудня 2017 року № 330-к про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з відмовою від продовження роботи зі зміною істотних умов праці скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на попередній посаді з 29 грудня 2017 року.
На виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року відповідачем було винесено наказ від 15 березня 2018 року № 60-к/1 про поновлення на роботі ОСОБА_1 . Цим же наказом скасовано наказ від 22 грудня 2017 року № 330-к (яким було звільнено позивача), поновлено ОСОБА_1 на посаді з 29 грудня 2017 року, виплачено заробітну плату за один місяць та утримано суму вихідної допомоги, отриманої позивачем при звільненні у грудні 2017 року згідно наказу управління від 22 грудня 2017 року № 330-к.
Відповідно до постанов правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року № 50 "Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України та структури робочих органів виконавчої дирекції", від 14 грудня 2017 року № 63 "Про внесення змін до структури робочих органів виконавчої дирекції Фонду", наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 24 листопада 2017 року № 671 затверджено структуру та чисельність управління і відділень у кількості 7 відділень та 115 штатних одиниць проти 192-х, передбачених у штатному розписі, який діяв до 01 січня 2018 року.
27 березня 2018 року ОСОБА_1 було попереджено про майбутнє вивільнення і зазначено про відсутність рівноцінних вакантних посад. Із цим попередженням ОСОБА_1 ознайомлений під розписку.
25 квітня 2018 року відповідач згідно із частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, запропонував ОСОБА_1 тимчасово вільні вакансії, від яких останній відмовився листом від 14 травня 2018 року.
Наказом відповідача від 24 травня 2018 року позивача звільнено у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників та проведено відповідні виплати, пов`язані з звільненням, у тому числі і вихідної допомоги.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18) та постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18), від 25 березня 2019 року у справі № 759/17922/15, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (провадження № К/9901/21219/18), від 03 березня 2021 року у справі № 308/604/18 (провадження № 61-18362св19), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що "розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 міститься правовий висновок про те, що "за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків".
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши, що в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності та штату працівників, у тому числі й посада ОСОБА_1, останній попереджався про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, з моменту попередження про наступне вивільнення та до дати звільнення йому пропонувались усі вакантні (включно з тимчасовими) посади, що були на підприємстві, та від яких він відмовився, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не порушено вимоги трудового законодавства при звільненні позивача.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що його фактично не було поновлено за попереднім рішенням суду, а тому не було й підстав для звільнення 29 травня 2018 року з посади заступника начальника відділення - начальника відділу надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду Соціального страхування України в Закарпатській області, не заслуговують на увагу.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 було поновлено на посаді заступника начальника відділення - начальника відділу надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з 29 грудня 2017 року.
Станом на 29 грудня 2017 року діяв штатний розпис Свалявського відділення, погоджений виконавчою дирекцією Фонду та затверджений начальником управління 27 червня 2017 року, в структурі якого значиться посада заступника начальника відділення - начальника відділу надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників.
На виконання рішення суду Управлінням наказом від 15 березня 2018 року № 60-к/1 скасовано наказ від 22 грудня 2017 року № 330 та поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді зазначеній в рішенні суду.
Тобто, Управлінню не було необхідності вводити посаду заступника начальника відділення - начальника відділу надання матеріального забезпечення, страхових виплат, медико-соціальних послуг та перевірок страхувальників Свалявського відділення управління виконавчої дирекції соціального страхування України в Закарпатській області на момент поновлення ОСОБА_1 на роботі 29 грудня 2017 року, оскільки вона була у штатному розписі Свалявського відділення, а тому твердження заявника про те, що його фактично не було відновлено на роботі, є безпідставним.
Доводи заявника щодо порушення відповідачем його переважного права на залишення на роботі, не заслуговують на увагу, оскільки судами було встановлено, що на підприємстві станом на час його звільнення не існувало посад, аналогічних тій, яку займав ОСОБА_1 .
Посилання ОСОБА_1 на те, що апеляційний суд при новому розгляді справи надав неправильну оцінку доказам щодо утримання з нього коштів, отриманих ним при звільненні у грудні 2017 року, як вихідну допомогу, є необґрунтованими.
Так, скасовуючи рішення Закарпатського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 у цій справі, Верховний Суд зазначав, що апеляційний суд не навів будь-яких мотивів стосовно позовної вимоги про стягнення незаконно утриманої із заробітної плати суми виплаченої при незаконному звільненні вихідної допомоги. При цьому вказував, що згідно із частинами першою, другою статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом. А тому вважав, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
На виконання вказівок Верховного Суду, судом апеляційної інстанції були дослідженні всі наявні докази та їм була надана правова оцінка за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, за результатом чого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказана позовна вимога, є безпідставною.
Апеляційним судом було встановлено, що наказом начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Закарпатській області від 22 грудня 2017 року № 330 ОСОБА_1 було звільнено з роботи і відповідно до цього наказу йому виплачено одноразову грошову допомогу у сумі 12 343,80 грн.
Зазначений наказ скасовано рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року, яким також стягнуто з Управління на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 46 193 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн і допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Ця сума склала 19 401,06 грн і відповідно до пункту 3 наказу від 15 березня 2018 року № 60-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" була виплачена йому Управлінням у добровільному порядку у березні 2018 року, що не заперечується позивачем.
Сума заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 46 193 грн та сума моральної шкоди у розмірі 1 000 грн, згідно з меморіальним ордером від 08 серпня 2018 року № 87859180 та меморіальним ордером від 08 серпня 2018 року № 87859177, була виплачена ОСОБА_1 шляхом безспірного списання коштів з рахунку відповідача, що підтверджується повідомленням Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області про здійснене безспірне списання коштів з рахунку боржника від 09 серпня 2018 року № 073-08/40-2481 (том 2, а. с. 28).
Апеляційним судом було досліджено, що ОСОБА_1 фактично отримав 66 594,96 грн, з яких 46 193 грн та 1 000 грн за рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 березня 2018 року, які у примусовому порядку були стягнуті з відповідача у серпні 2018 року, а також 19 401,06 грн - негайне виконання рішення суду у частині виплати заробітної плати за один місяць, внаслідок чого позивач отримав на 19 401,06 грн більше, і ці кошти Управлінням були зараховані позивачу у сумі 12 343,80 грн у рахунок утриманої з нього згідно з наказом від 15 березня 2018 року № 60-к/1 суми вихідної допомоги, отриманої ним при звільненні у грудні 2017 року відповідно до наказу від 22 грудня 2017 року № 330, а 5 681,09 грн, після утримання податків і зборів, зараховані на зарплатну банківську карку позивача (том 2, а. с.134).
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не вбачав підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача незаконно утриманої із заробітної плати суми виплаченої при незаконному звільненні вихідної допомоги у розмірі 12 343,80 гривень, оскільки ці кошти позивачем були отримані.
Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги щодо надання неправильної правової оцінки судами доказам у справі не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду