Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 757/40111/19-ц
провадження № 61-15131св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Регіональний сервісний центр МВС в місті Києві, ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімер", ОСОБА_3,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у складі судді Бусик О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року в складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Регіонального сервісного центру МВС в місті Києві (далі - РСЦ МВС в м. Києві), ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімер" (далі - ТОВ "Бімер"),
ОСОБА_3 про визнання недійсними договору комісії, договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що з 2013 року йому на праві власності належить транспортний засіб - автомобіль марки "MAZDA", модель 6, державний номерний знак НОМЕР_1 . У період з 04 жовтня 2018 року до 07 жовтня 2018 року зазначений автомобіль був викрадений у місті Дніпро невстановленими особами. 09 жовтня 2018 року Соборним ВП ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області зареєстровано кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння вказаним транспортним засобом, тобто щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.
20 листопада 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гнідюк О. Б. посвідчив довіреність, яка нібито видана ОСОБА_1 щодо уповноваження ОСОБА_2 представляти його інтереси в будь-яких установах, організаціях і підприємствах, у тому числі в сервісних центрах МВС, МРЕВ, здійснювати будь-які юридичні дії, пов`язані з поданням документів та отриманням дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на автомобіль марки "MAZDA", модель 6, державний номерний знак НОМЕР_1 .
21 листопада 2018 року в Територіальному сервісному центрі МВС (далі - ТСЦ МВС) 8043 проведено технічну операцію "перереєстрація при втраті свідоцтва на реєстрацію" на підставі довіреності від 20 листопада 2018 року, виданої
ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_2, якому видано дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
27 листопада 2018 року між ТОВ "Бімер" та нібито ОСОБА_1 укладено договір комісії № 013688 щодо продажу спірного автомобіля. 27 листопада
2018 року між ТОВ "Бімер" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу автомобіля. 28 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8041 на підставі вказаного договору купівлі-продажу автомобіль перереєстровано на нового власника ОСОБА_2 та присвоєно транспортному засобу державний номерний знак
НОМЕР_2 .
30 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8046 між ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірного транспортного засобу - автомобіля марки "MAZDA", модель 6, зареєстровано його за новим власником та присвоєно державний номерний знак НОМЕР_3 .
Проте жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому транспортного засобу він не вчиняв та не підписував, з ОСОБА_2 та/або ОСОБА_3 не знайомий.
Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 04 квітня 2019 року, проведеної експертно-криміналістичним центром МВС України, встановлено, що підписи у довіреності на ім`я ОСОБА_2 та у договорі комісії від 27 листопада 2018 року № 013688 виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. Отже, відчуження належного йому майна - транспортного засобу було вчинено на підставі недійсного правочину та всупереч його волі як власника.
Надалі працівниками ГУ НП у м. Києві було встановлено місцезнаходження викраденого автомобіля та вилучено автомобіль у ОСОБА_3, після чого транспортний засіб доставлено до Соборного ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області, де він і знаходився на час звернення з позовом до суду.
23 травня 2019 року позивач через представника звернувся до РСЦ МВС
в м. Києві щодо скасування технічних операцій з транспортним засобом і реєстрації транспортного засобу на ім`я ОСОБА_1 з видачею державних номерних знаків. Проте листом РСЦ МВС в м. Києві від 17 липня 2019 року йому було відмовлено у вчинені таких дій, оскільки кримінальне провадження, яким би було встановлено факт підроблення (фіктивності) документів, не завершене.
З огляду на викладене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від
10 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір комісії від 27 листопада 2018 року № 013688, укладений між ТОВ "Бімер" та ОСОБА_1 щодо продажу транспортного засобу - автомобіль марки "MAZDA", модель 6, свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_3, який знаходиться в Соборному ВП ДВП ГУ НП у Дніпропетровській області;
зобов`язати РСЦ МВС в м. Києві зареєструвати (перереєструвати), видати ОСОБА_1 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державні номерні знаки на належний йому транспортний засіб - автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 ;
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_3 та визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 21 грудня 2018 року НОМЕР_6, видане ТСЦ МВС 8046;
визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 ;
стягнути з відповідачів в рівних частках на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір комісії від 27 листопада 2018 року № 013688, укладений між ТОВ "Бімер" та ОСОБА_1 щодо продажу транспортного засобу - автомобіля марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5, свідоцтво про реєстрацію № НОМЕР_4, державний номерний знак НОМЕР_1 .
Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_3, який знаходиться в Соборному ВП ДВП ГУНП у Дніпропетровській області.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_3 .
Визнано недійсним свідоцтво від 21 грудня 2018 року № НОМЕР_6 про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки "MAZDA", модель 6, номер кузова НОМЕР_5, державний номерний знак НОМЕР_3, видане ТСЦ МВС № 8046.
Зобов`язано РСЦ МВС в м. Києві зареєструвати (перереєструвати), видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державні номерні знаки ОСОБА_1 на належний йому транспортний засіб - автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб - автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5 .
Стягнуто з РСЦ МВС в м. Києві, ОСОБА_2, ТОВ "Бімер", ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі по 768,40 грн з кожного.
Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 довів факт вибуття спірного автомобіля з його володіння поза його волею на підставі підроблених документів. Жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому транспортного засобу позивач не вчиняв та не підписував.
Крім того, суд першої інстанції посилався на статті 19, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" як підставу для зобов`язання РСЦ МВС в м. Києві зареєструвати (перереєструвати), видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державні номерні знаки ОСОБА_1 на належний йому транспортний засіб.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2020 року апеляційну скаргу РСЦ МВС в м. Києві задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня 2020 року в частині визнання недійсним договору комісії від 27 листопада 2018 року № 013688, укладеного між ТОВ "Бімер" та ОСОБА_1, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на автомобіль марки "MAZDA", модель 6, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_5, державний номерний знак
НОМЕР_3, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 21 грудня 2018 року № НОМЕР_6, зобов`язання РСЦ МВС в м. Києві виконати дії, визнання права власності та в частині розподілу судових витрат скасовано, прийнято в цій частині нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до РСЦ МВС в м. Києві, ОСОБА_2, ТОВ "Бімер", ОСОБА_3 про визнання недійсними договору комісії, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, зобов`язання виконати дії та визнання права власності відмовлено.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 січня
2020 року залишено без змін.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь РСЦ МВС в м. Києві судові витрати в розмірі 5 763,00 грн.
Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить спірний автомобіль. До Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України, щодо незаконного заволодіння цим транспортним засобом, та частиною першою статті 358 КК України щодо використання підроблених документів при реєстрації автомобіля.
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 04 квітня 2019 року
№ 3/1.1/218, проведеної у кримінальному провадженні, підпис та рукописний запис у графі "Підпис" у довіреності, яка зареєстрована в реєстрі за № 941, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою; підпис та рукописний запис у графі "Підпис" у договорі комісії від 27 листопада 2018 року № 013688 виконані не ОСОБА_1, а іншою особою. Згідно із частиною третьою статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали про призначення експертизи. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правомірно прийняв як доказ висновок експерта, який складено відповідно вимог законодавства в рамках кримінального провадження. Крім того, експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтею 384, 385 КК України. Висновок був досліджений судом першої інстанції як доказ, разом із іншими доказами, наданими сторонами. Будь-яких доказів, які б спростовували висновок експерта, відповідачами не надано, власних клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи під час розгляду справи судом першої інстанції не заявлено. При цьому апеляційним судом враховується правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі № 363/2043/16-ц щодо оцінки висновку експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, під час розгляду цивільної справи. З огляду на наведене, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що висновок експерта є неповним, оскільки учасники справи не формулювали питання для проведення дослідження і висновок не містить відповіді на ряд невстановлених судом обставин. Крім того, апеляційний суд зауважив, що обставини, які встановлено висновком почеркознавчої експертизи, зокрема щодо неналежності підпису позивача
у довіреності від 20 листопада 2018 року і договорі комісії від 27 листопада
2018 року, є достатніми для встановлення відсутності волі позивача на вчинення цих правочинів.
ЦК України передбачено такий спосіб захисту порушених прав, як віндикація. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України. Особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного
у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження
№ 14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19
(провадження № 12-157гс19), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня
2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Враховуючи викладене, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції не досліджував усі договори, на підставі яких було в подальшому відчужене спірне майно, та обставини їх укладення, а саме на підставі яких документів і за участі яких осіб вони були укладені, а також що на час набуття відповідачем автомобіля щодо нього не існувало будь-яких обтяжень у відповідному реєстрі МВС і позивачем не надано доказів неправомірності правочину щодо відчуження майна ОСОБА_3, оскільки це не має правового значення у межах віндикаційного позову.
Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах. Суд першої інстанції встановив, що ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного автомобіля ОСОБА_1 не здійснював, це майно вибуло з його володіння поза його волею внаслідок підроблення підпису в довіреності і договорі комісії, що підтверджується висновком від 04 квітня 2019 року
№ 3/1.1/218, складеним за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні. Згодом спірний автомобіль був відчужений особою, яка не мала права ним розпоряджатися без відома позивача. Ураховуючи те, що спірний автомобіль вибув з власності ОСОБА_1 поза його волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування автомобіля від останнього набувача.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що на теперішній час незаконне заволодіння спірним майном позивача судовим рішенням у кримінальному провадженні не встановлено, так само як і не встановлено вину осіб
у незаконному заволодінні належним позивачу майном, а також не встановлено факту фіктивності довіреності і договору комісії, у зв`язку з чим звернення з позовом є передчасним, на переконання апеляційного суду, спростовується тим, що пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України (вибуття з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом) не потребує в обов`язковому порядку встановлення таких обставин, як наприклад, пункт 2 частини першої статті 388 ЦК України (викрадення майна у власника або особи, якій він передав майно у володіння), що не застосовується до правовідносин сторін. У разі вибуття майна з володіння власника за вищезазначених умов законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві. Аналогічний висновок Верховного Суду викладено у постанові від 27 листопада 2019 року в справі 242/972/18.
Апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_3 про те, що судом не надано належної оцінки відзивам на позов, оскільки суд встановив надходження таких відзивів і навів їх зміст. Крім того, вважав необґрунтованими посилання
ОСОБА_3 на те, що після першого судового засідання повідомлення про розгляд справи не направлялися відповідачам ТОВ "Бімер" та ОСОБА_2,
а розгляд справи проведений за їх відсутності без заслуховування пояснень, оскільки зазначені доводи спростовуються матеріалами справи із доказами направлення судових повісток, вказані особи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржували.
На переконання апеляційного суду, витребування автомобіля у ОСОБА_3 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності, позов в цій частині знайшов своє підтвердження під час розгляду справи і підлягає задоволенню.
Разом із тим, апеляційний суд вважав помилковими висновки суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору комісії від 27 листопада
2018 року № 013688, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Оскільки позивачем оспорюється факт укладання правочину, такий факт може бути спростований не шляхом пред`явлення позовних вимог про недійсність правочину, а при вирішенні спору про захист права, яке позивач вважав порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. За таких обставин, на переконання апеляційного суду, позовні вимоги про визнання договору недійсним задоволені безпідставно і рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає скасуванню.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що задовольняючи вимоги про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на автомобіль від 21 грудня 2018 року, зобов`язання РСЦ МВС у м. Києві зареєструвати (перереєструвати), видати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, державні номерні знаки ОСОБА_1 на належний йому транспортний засіб, суд першої інстанції жодним чином свого рішення не мотивував і не зазначив, із яких норм закону виходив, приймаючи таке рішення, обмежившись формальним посиланням на статті 19, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". При цьому, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що предметом спору є транспортний засіб, тобто рухоме майно, на яке вимоги наведеного Закону не розповсюджуються.
Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388,
є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх, а тому скасування судом державної реєстрації права власності на автомобіль, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 21 грудня 2018 року, а також зобов`язання РСЦ МВС в м. Києві здійснити реєстраційні дії є втручанням
в дискреційні повноваження відповідача, встановлені зазначеним Порядком.
Також апеляційний суд погодився із доводами апеляційної скарги РСЦ МВС
в м. Києві, що пунктом 40 зазначеного Порядку № 1388 передбачено скасування державної реєстрації, але ніяк не скасування державної реєстрації права власності, як просив позивач і таку вимогу фактично було задоволено судом першої інстанції.
Апеляційний суд вказав, що не можна погодитись також із висновками суду щодо визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, оскільки свідоцтво є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а лише фіксує факт його наявності. Крім того, відповідно до пункту 5.7.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом МВС України від 11 серпня 2010 року № 379, при скасуванні державної реєстрації свідоцтво про реєстрацію (технічний паспорт) таких транспортних засобів та номерні знаки вилучаються. Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) анулюється способом, що не дозволяє його повторного використання, і долучається до матеріалів про скасування державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортного засобу. Отже, позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не є належним способом захисту порушеного права, тому задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач не оскаржував дії РСЦ МВС
в м. Києві щодо відмови здійснення реєстраційних дій за його заявою і не пред`являв позовних вимог про зобов`язання відповідача розглянути його заяву про здійснення реєстраційних (перереєстраційних дій) в межах наданих йому повноважень.
Крім того, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний автомобіль, оскільки належним способом захисту його права
є витребування майна із володіння ОСОБА_3, яке отримане ним на підставі неукладеного договору, що є підставою для звернення до РСЦ МВС в м. Києві для здійснення державної реєстрації права власності на транспортний засіб, скасування попередньої реєстрації, саме в такий спосіб порушене право позивача буде відновлено.
Короткий зміст та доводи касаційної скарги
У жовтні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що він як відповідач особисто права позивача не порушував. Автомобіль придбав у ОСОБА_2 на підставі дійсних документів, за відсутності будь-яких обтяжень у державних реєстрах. При цьому, держава повинна забезпечувати перевірку та гарантії під час реєстрації права, тобто гарантувати здійснення документальної та експертної перевірки, що подані сторонами договору купівлі-продажу документи не підроблені та не фіктивні, а автомобіль не викрадено, він не знаходить у розшуку. Незважаючи на це, суди позбавили його придбаного автомобіля, ще й стягнули з нього судові витрати.
Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні також встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Доказування цих обставин покладається на позивача, який витребує майно. Разом з цим, застосування апеляційним судом частини третьої статті 388 ЦК України замість частини другої статті 388 ЦК України є помилковим, оскільки позивач вказує про викрадення автомобіля. Таким чином, норма частини третьої статті 388 ЦК України не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.
Факт звернення позивача до правоохоронних органів з відповідною заявою про те, що транспортний засіб начебто викрадено, а довіреність, яка видана
ОСОБА_2 начебто без відому позивача, на час першого відчуження транспортного засобу є недоведеними та немотивованими. Твердження про те, що угода не могла бути укладена від імені позивача, що, на переконання суду, свідчить про вибуття автомобіля з володіння позивача поза його волею ґрунтуються на припущеннях.
Суд встановив, що другим власником спірного автомобіля після позивача був ОСОБА_2, який набув право власності на транспортний засіб незабороненим способом - на підставі договору купівлі-продажу. Проте суд не досліджував питання чи відбувся фактично такий договір, чи приймав позивач участь у відчуженні автомобіля, посилаючись на те, що це не має значення для вирішення справи.
Особисто позивач, а також відповідачі ОСОБА_2 та ТОВ "Бімер" у судовому засіданні присутні не були, а їх свідчення в суді не заслуховувались. Клопотання скаржника про неможливість розгляду справи без участі відповідача
ОСОБА_2 та відкладення розгляду справи для забезпечення його явки апеляційний суд необґрунтовано відхилив. Приватний нотаріус, який посвідчив довіреність, видану від імені ОСОБА_1 щодо уповноваження ОСОБА_2, до розгляду справи не залучався. Суд, фактично, штучно обмежив межі розгляду спору та порушив права скаржника.
Обставини, які мають бути підтверджені належними доказами передбаченими законодавством, тобто рішенням (вироком) у кримінальному проваджені не можуть бути підтверджені іншим способом.
Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що автомобіль вибув з володіння позивача без його згоди. Скаржник вважає це шахрайською схемою з метою заволодіння його майном з використанням судових органів та підміни функцій слідчих органів (досудового розслідування). При розгляді справи суд проявив зацікавленість та застосував маніпуляції. Таким чином, рішення суду не умотивовано, що належними і допустимими доказами підтверджений факт протиправного, незаконного, вибуття поза волею позивача з його володіння спірного автомобіля. Будь-якій особі в рамках кримінального провадження про підозру не повідомлялось, проводяться слідчі та розшукові дії. спрямовані на встановлення особи, що можливо вчинила зазначене кримінальне правопорушення. Наявність обставин для звільнення позивача від доказування факту вибуття автомобіля із його володіння поза його волею на користь відповідача не встановлено, вирок суду у кримінальній справі не постановлено.
Всупереч вимогам статей 80, 263. 368 ЦПК суди попередніх інстанцій також не надали належну оцінку фактичним обставинам справи. При оформленні сторонами договору купівлі-продажу та реєстрації транспортного засобу будь-яких обтяжень саме на момент реєстрації спірного транспортного засобу
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відповідних реєстрах не було. Таким чином, придбаний ОСОБА_3 у ОСОБА_2 автомобіль не може бути витребуваний.
Суд не надав належної оцінки доказам, прийняв докази, які не є належними та допустимими, неправильно встановив фактичні обставини справи. Суд зазначає, що начебто встановлено обставини викрадення у період з 04 жовтня 2018 року до 07 жовтня 2018 року спірного автомобіля у місті Дніпро невстановленими особами, а за фактом викрадення 09 жовтня 2018 року відкрито кримінальне провадження. На даний час досудове розслідування не закінчено, факт викрадення автомобіля непідтверджено, особи причетні до шахрайських дій не встановлені судом (відсутній вирок або ухвала про закриття провадження
у звʼязку з відсутністю складу злочину). Посилання суду на висновок експертизи від 04 квітня 2019 року як на доведений факт фіктивності довіреності та договору комісії є помилковим, оскільки факт фіктивності, підроблення довіреності у межах кримінального провадження вироком суду також не встановлено.
Слідчими органами також не були встановлені інші обставини при оформленні довіреності та договору комісії. При цьому, висновок експертизи не має переваг перед іншими доказами і не є достатнім доказом для встановлення відсутності волі позивача на вчинення правочинів. Водночас наразі довіреність від
20 листопада 2018 року зареєстрована у реєстрі за № 941 недійсною не визнана та не скасована.
28 листопада 2018 року в ТСЦ МВС 8041 на підставі договору купівлі-продажу автомобіль перереєстровано на нового власника - ОСОБА_2 . При цьому, жодних обтяжень або інших перешкод при реєстрації транспортного засобу уповноваженим на те державним органом встановлено не було. Разом з цим, як зазначає позивач автомобіль було викрадено з 04 жовтня 2018 року до 07 жовтня 2018 року, а договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений 30 листопада 2018 року, тобто майже через два місяці. Відсутність даних про обтяження та розшук у реєстрах МВС України щодо спірного автомобіля протягом понад двох місяців, на думку ОСОБА_3 свідчить про участь позивача та наявність інших домовленостей учасників шахрайської оборудки. Реальний викрадач ніколи не став би продавати викрадений автомобіль, та реєструвати його у сервісному центрі МВС, знаючи про його розшук правоохоронними органами.
Добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству.
У разі відчуження рухомого майна особою, яка не мала права його відчужувати, особа, шо придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Особа, яка подала касаційну скаргу також посилається на практику Європейського суду з прав людини.
Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_3 оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині витребування у нього спірного автомобіля.