Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 645/873/18
провадження № 61-5215св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виділ в натурі частки у спільному майні, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 27 березня 1998 року ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2, загальною площею 118,5 кв. м. Квартира складається з 5 кімнат, а фактично із двох окремих ізольованих квартир, які мають окремі межі (квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 . Після його смерті спадщину прийняла його дружина ОСОБА_4, інші спадкоємці від своїх часток у спадщині відмовились на її користь.
Позивачі посилалися на те, що проживання в спільній квартирі з відповідачами є неможливим, тому виникла необхідність реального поділу квартири з виділом їм окремої квартири.
Ураховуючи викладене, позивачі просили виділити їм у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 площею 50,2, кв. м, що становить 42/100 частин усієї спірної квартири та складається із наступних приміщень: коридор, житлове приміщення, площею 16,7 кв. м, житлове приміщення, площею 11,7 кв. м, вбудована шафа, площею 0,5 кв. м, вбудована шафа, площею 0,4 кв. м, вбудована шафа, площею 0,4 кв. м, кухня, площею 8,3 кв. м, ванна, площею 2,6 кв. м, вбиральня, площею 1,2 кв. м, лоджія, площею 1,5 кв. м.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2020 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виділ в натурі частки у спільному майні задоволено частково. Виділено в натурі у спільну часткову власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 частину квартири АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, а саме квартиру АДРЕСА_1, що складається із наступних приміщень: житлові кімнати розміром 16,7 кв. м, 11,7 кв. м; коридор розміром 6,9 кв. м; комори розмірами: 0,4 кв. м, 0,4 кв. м, 0,5 кв. м; кухні розміром 8,3 кв. м; ванної розміром 2,6 кв. м, вбиральні розміром 1,2 кв. м, лоджії розміром 1,3 кв. м, загальною площею 50 кв.м., в тому числі житловою 28,4 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частка спірного майна, яку просили виділити позивачі, складає окрему ізольовану квартиру. При цьому суд вказав, що розбіжність між ідеальними частками сторін у майні складає 5,6 кв. м, що є несуттєвою при вирішенні спору, а оскільки відповідачі відмовилися від компенсації вартості їхньої частки, тому це питання судом не вирішується.
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2020 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачі відповідно до положення частини другої статті 365 ЦК України повинні були внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 79 082 грн 86 коп. на відшкодування тієї частини квартири, яка за висновком судової будівельно-технічної експертизи та оціночно-будівельної експертизи складає 5,6 кв. м вартістю. Проте, позивачі цього не зробили, тому у їх позов задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, у якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Заявник посилалася і на те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 364, 365 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_7 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала про законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду та просила залишити її без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, установлені судами
Судами встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 27 березня 1998 року ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2, загальною площею 118,5 м2. Право власності було зареєстровано у міському бюро технічної інвентаризації 17 квітня 1998 року.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 листопада 2017 року у справі № 645/3659/17 визначено, що ідеальні частки співвласників зазначеної вище квартири є рівними, та складають по 1/8 частині за кожним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8, після смерті якого відкрилася спадщина на належну йому за життя 1/8 частину квартири. Заяву про прийняття спадщини після його смерті подала дружина ОСОБА_4, проте свідоцтво про право на спадщину не отримала. При цьому інші спадкоємці ОСОБА_8 відмовилися від спадщини на користь ОСОБА_4 .
Пред`являючи позов, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилалися на те, що проживання із відповідачами в одній квартирі є неможливим, а спірна квартира фактично складається із двох окремих квартир, тому просили виділити їм одну із цих квартир.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 28 травня 2020 року № 10335/10312 можливо виділити в натурі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 частину квартири АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 . У дослідженні зазначено один варіант виділу та які приміщення виділяються кожному із співвласників. Виділ в натурі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, як окремого приміщення в квартирі АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 можливий. Виділ ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 частини квартири АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2, збільшує їх частки у праві спільної сумісної власності. Розмір та вартість збільшення зазначено у дослідженні.
З мотивувальної частини експертного висновку вбачається, що позивачам належить 3/8 частини квартири та пропонується виділити наступні приміщення в квартирі АДРЕСА_1 : коридор, площею 6,9 кв. м; житлова кімната, площею 16,7 кв. м; житлова кімната, площею 11,7 кв. м; вбудована шафа, площею 0,5 кв. м; вбудована шафа, площею 0,4 кв. м; вбудована шафа, площею 0,4 кв. м; кухня, площею 8,3 кв. м; ванна, площею 2,6 кв. м; вбиральня, площею 1,2 кв. м; лоджія, площею 1,3 кв. м. Загальна площа вищевказаних приміщень складає 50,0 кв. м, що становить 42/100 частин усієї квартири, що на 5,6 кв. м більше ніж покладено на ідеальну частку співвласників (позивачів).
Відповідачам на 5/8 часток пропонується виділити наступні приміщення в квартирі АДРЕСА_2 : коридор, площею 11,3 кв. м; житлова кімната, площею 16,7 кв. м; житлова кімната, площею 11,0 кв. м; житлова кімната, площею 12,7 кв. м; комора, площею 0,4 кв. м; комора, площею 0,4 кв. м; комора, площею 0,4 кв. м; комора, площею 0,4 кв. м; кухня, площею 8,2 кв. м; ванна, площею 2,6 кв. м; вбиральня, площею 1,2 кв. м; лоджія, площею 1,6 кв. м; лоджія, площею 1,6 кв. м; Загальна площа вищевказаних приміщень складає 68,5 кв. м, що становить 58/100 частин усієї квартири, що на 5,6 кв. м менше, ніж покладено на ідеальну частку співвласників (відповідачів).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з положенням частин першої та другої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Частиною першою статті 183 ЦК України визначено, що річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною.
Висновком судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 28 травня 2020 року № 10335/10312, який поклав в основу свого рішення суд першої інстанції, визначено, що спірну квартиру можливо поділити на дві окремі квартири без втрати їх цільового призначення. При цьому при такому поділі позивачам виділено на 5,6 кв. м більше, ніж їхня частка у спільному майні.
Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, між сторонами протягом тривалого часу фактично встановлений порядок користування квартирою АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2, зокрема, позивачі користуються квартирою АДРЕСА_1, яку й просили виділити їм. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що різниця у виділених сторонам частках (5,6 кв. м) не є суттєвою.
Апеляційний суд при вирішенні справи помилково обґрунтував свої висновки на положеннях статті 365 ЦК України, оскільки предметом спору є не припинення часток відповідачів у спільному майні, а виділ у натурі частки позивачів зі спільного сумісного майна, що регулюється положеннями статті 364 ЦК України.
Слід відзначити, що стаття 364 ЦК України не передбачає внесення вартості різниці між виділеними та ідеальними частками сторін. Відшкодування вартості такої різниці можливе за згодою відповідачів.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що вимог на підставі статті 365 ЦК України позивачі у позові не ставили, а відтак, вирішив спір поза межами позовних вимог.
Також апелчційний суд не врахував, що відповідачі не дали згоди на відшкодування вартості квартири, що перевищує частину позивачів.
Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову з підстав невнесення позивачами вартості різниці між виділеними та ідеальними частками сторін на депозитний рахунок суду. Натомість районний суд обґрунтовано виділив сторонам їхні частки у майні та завершив спір ухваленням справедливого рішення.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду