Постанова
Іменем України
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 473/4717/19
провадження № 61-12298св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Вознесенська міська рада Миколаївської області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2020 року у складі судді Ротар М. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Царюк Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області (далі - Вознесенська міська рада), третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування рішення міської ради.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником житлового будинку на АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано 16 липня 2018 року.
Зазначала, що цей будинок розташований на земельній ділянці площею
0,1000 га, яка призначена для його обслуговування. Для реєстрації права власності на вказану земельну ділянку вона замовила виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Суміжний землекористувач ОСОБА_2, яка є власником земельної ділянки на АДРЕСА_2 відмовляється погоджувати технічну документацію, неодноразові звернення до неї не дали позитивних результатів.
В той же час, ОСОБА_1 не погоджувала технічну документацію із землеустрою, виготовлену на замовлення сусідки ОСОБА_2, на АДРЕСА_2, оскільки вона не відповідає фактичному користуванню земельною ділянкою. Вказувала, що це питання неодноразово розглядалося на постійно діючій комісії щодо регулювання земельних спорів у місті Вознесенську.
Оскільки ОСОБА_1 не погоджувала технічну документацію ОСОБА_2, то управлінням комунальної власності Вознесенської міської ради було сформовано проект рішення міської ради про розв`язання земельного спору та уповноваження міської ради на погодження технічної документації
ОСОБА_2 замість ОСОБА_1
23 листопада 2018 року Вознесенська міська рада прийняла рішення № 49 "Про розгляд земельного спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1".
ОСОБА_1 вважає, що вказане рішення прийняте усупереч регламенту Вознесенської міської ради, що призвело до порушення її прав.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:
скасувати рішення Вознесенської міської ради від 23 листопада 2018 року № 49 "Про розгляд земельного спору ОСОБА_2 та ОСОБА_1";
стягнути на її користь із Вознесенської міської ради судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від
03 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Суд першої інстанції вказав, що між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2, які є суміжними землекористувачами, існує спір щодо погодження меж земельних ділянок, в результаті якого ОСОБА_2 відмовляється погоджувати технічну документацію ОСОБА_1, в свою чергу, ОСОБА_1 не погоджувала технічну документацію із землеустрою, виготовлену на замовлення ОСОБА_2 .
Оспорюваним рішенням відповідно до вимог статей 158-159 ЗК України,
в порядку вирішення земельного спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уповноважено від імені Вознесенської міської ради міського голову Лукова В. Д. на погодження межі земельної ділянки шляхом підписання згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки натурі на місцевості, належної на праві приватної власності
ОСОБА_2 .
Рішення Вознесенської міської ради від 23 листопада 2018 року № 49 виконано, оскільки уповноважений представник міської ради згідно з пунктом 2 цього рішення підписав документацію щодо визначення межі земельної ділянки ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 . На підставі цього інформація про формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав внесена до Державного земельного кадастру та права власності на них, що виникли раніше на підставі відповідних державних актів внесені Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Згідно з частиною п`ятою статті 158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом. Проте, позивач ОСОБА_1, не погоджуючись з оспорюваним рішенням, просить суд лише визнати його протиправним та скасувати як таке, що прийняте з порушення регламенту, при цьому не заявляла вимог щодо вирішення судом земельного спору.
Способи захисту права це передбачені законом дії, безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності щодо захисту прав. Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути відповідним наявним обставинам.
Основною підставою свого позову ОСОБА_1 вважає допущене Вознесенською міською радою при прийнятті оспорюваного рішення порушення положень регламенту міської ради.
Суд вказав, що таке твердження є немотивованим, оскільки пунктом 7 статті
54 регламенту Вознесенської міської ради сьомого скликання передбачено, що у разі якщо результат голосування викликає обґрунтовані сумніви, рада може прийняти процедурне рішення про переголосування.
Згідно із статтею 59 регламенту визначено, що рада може прийняти рішення з процедурних питань (процедурне рішення), зазначених у цьому регламенті, без підготовки у постійних комісіях та включення до порядку денного і таке, що не потребує окремого документального оформлення. Процедурне рішення приймається однією третиною від загального складу ради і заноситься до протоколу пленарного засідання ради. Пунктом 3 статті 59 регламенту до процедурних питань віднесено також питання про переголосування. Статтею 2 регламенту встановлено, що рада складається з 34 депутатів. Таким чином третина від загального складу ради, що є необхідною для прийняття процедурних рішень становить 12 голосів. З огляду на викладене, порушень регламенту при прийнятті оспорюваного рішення на пленарному засіданні Вознесенської міської ради 23 листопада 2018 року не встановлено. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позов задоволенню не підлягає.
Задовольняючи вимоги про стягнення витрат на правову допомогу частково, суд першої інстанції, врахувавши складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, а також те, що справа була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь третьої особи ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня
2020 року в оскарженій частині - без змін.
Апеляційний суд вказав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи. Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у матеріалах справи наявна копія договору про надання правової допомоги, який укладено між ОСОБА_2
і Чередніченко І. Б. 20 вересня 2018 року. Відповідно до акта прийому-передачі послуг правничої допомоги на суму 10 757,60 грн, його складено 25 листопада 2019 року на підставі договору про надання правої допомоги від 20 вересня
2018 року. Згідно з копією ордера від 18 лютого 2019 року серія МК № 85415, виданого на підставі договору від тієї ж дати, ОСОБА_2 уповноважила Чередніченко І. Б. представляти її інтереси у Вознесенському міськрайонному суді. Відповідно до дублікату квитанції до прибуткового касового ордеру від
25 листопада 2019 року, адвокат Чередніченко І. Б. на підставі договору від
20 вересня 2019 року (дата укладення договору, вказана у квитанції, зазначена відповідно до даних квитанції), отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 10 757,00 грн.
Зважаючи на наявні в матеріалах справи докази про надання третій особи правничої допомоги, понесення третьою особою судових витрат, ураховуючи вимоги розумності та справедливості, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з позивача на користь третьої особи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні таких витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій вважали, що витрати на правову допомогу адвоката третьої особи підтверджені договором про надання правової допомоги від 20 вересня 2018 року, квитанцією до прибуткового касового ордера від 25 листопада 2019 року, актом прийому передачі послуг правничої правової допомоги від 25 листопада 2019 року (назва вказана дослівно). Проте у змісті договору про надання послуг з правничої допомоги від 20 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Чередніченко І. Б., не вказано у якій саме справі надається правова допомога адвокатом Штепарюк М. М.
Відповідно до вказаного договору гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку № 1 до цього договору. Додатком 1 до договору, який є його невід`ємною частиною, передбачено розрахунок вартості однієї години послуг в залежності від виду правової послуги. На підтвердження оплати послуг адвоката надано квитанцію до прибуткового касового ордера від 25 листопада 2019 року про отримання від третьої особи грошових коштів на суму 10 757,00 грн на підставі договору від 20 вересня 2019 року та акт прийому передачі послуг правничої правової допомоги від 25 листопада 2019 року на підставі договору від 20 вересня 2018 року. Проте до звернення ОСОБА_1 до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом у цій справі, вона раніше, а саме 05 лютого 2019 року, вже зверталася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення від 23 листопада 2018 року "Про розгляд земельного спору між ОСОБА_2 та ОСОБА_1". Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року провадження у цій справі було закрито.
У вказаній адміністративній справі саме за договором про надання правової допомоги від 20 вересня 2018 року адвокат Чередніченко І. Б. надавала правову допомогу ОСОБА_2 08 травня 2019 року Чередніченко І. Б., будучи представником третьої особи, звернулась до Миколаївського окружного суду із заявою про розподіл судових витрат. 23 травня 2019 знову від Чередніченко І. Б. як представника третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача до суду надійшло клопотання про розподіл судових витрат, у якій третя особа просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 050,00 грн. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року у задоволенні заяви про стягнення з ОСОБА_1 8 050,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суд не визначав відповідно до статті 139 КАС України сторону, з якої стягуються судові витрати, законні підстави для задоволення заяви третьої особи відсутні.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням першої інстанції, адвокат Чередніченко І. Б. звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій зазначала про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Крім того, вказувала, що у судовому процесі до судових дебатів суду було надано всі докази про витрати, понесені ОСОБА_2 на правничу (правову) допомогу, а саме: договір від 20 вересня 2018 року, акт від 25 березня 2019 року, квитанцію від 25 березня 2019 року, якими підтверджено витрати у сумі 8 050,00 грн.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня
2019 року апеляційну скаргу адвоката Чередніченко І. Б. залишено без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від
28 травня 2019 року - без змін.
Таким чином, за договором про надання послуг з правничої допомоги від
20 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Чередніченко І. Б., вже надавалась правова допомога ОСОБА_2 у справі № 400/304/19. У зв`язку із наданням цієї допомоги 25 березня 2019 року адвокату було сплачено кошти сумі 8 050,00 грн.
На переконання особи, яка подала касаційну скаргу, оскільки ОСОБА_2 не змогла повернути кошти, які були сплачені під час розгляду адміністративної справи, тому вона намагається стягнути їх ще раз у цивільній справі
№ 473/4717/19, збільшивши розмір послуг адвоката до суми 10 757,00 грн.
Крім того, відповідно до пункту 1 розділу 4 "Строк дії договору" договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців. Договір про надання послуг з правничої допомоги між ОСОБА_2 та адвокатом Чередніченко І. Б. був укладений 20 вересня 2018 року. Таким чином, вказаний договір про надання правової допомоги діяв до 20 вересня 2019 року. Згідно з пунктом 2 розділу 4 договору після закінчення строку дії договору він пролонгації не підлягає. Отже, на підставі договору від 20 вересня 2018 року, який припинив свою дію ще 20 вересня 2019 року, 15 листопада 2019 року сторонами підписано акт прийому передачі послуг правничої правової допомоги на суму 10 757,60 грн, а 25 листопада 2019 року третя особа сплатила кошти на оплату витрат правої допомоги адвоката згідно з умовами договору, який припинив дію.
Повноваження адвоката Чередніченко І. Б. під час розгляду цієї справи у Вознесенському міськрайонному суді Миколаївської області підтверджувались ордером від 18 лютого 2019 року серія МК № 85415, що виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2019 року, для представництва інтересів у Вознесенській міській раді та у суді. Отже адвокат Чередніченко І. Б. надавала правову допомогу ОСОБА_2 під час розгляду справи у Вознесенському міськрайонному суді Миколаївської області не на підставі договору від 20 вересня 2018 року, який втратив чинність 20 вересня 2019 року, а на підставі договору від 18 лютого 2019 року. Тому посилання суду першої інстанції та апеляційного суду на те, що третьою особою понесені витрати на професійну правничу допомогу у цій цивільній справі в розмірі 10 750,00 грн за договором від 20 вересня 2018 року є необґрунтованими. При цьому, наданими документами, а саме: договором про надання правової допомоги від 20 вересня 2018 року, квитанцією до прибуткового касового ордера від 25 листопада 2019 року, актом прийому передачі послуг правничої правової допомоги від 25 листопада 2019 року розмір витрат на правничу допомогу у цій справі документально не підтверджено.
Зазначені докази третьою особою були подані, а судами долучені до матеріалів справи, із порушенням норм процесуального права, оскільки їх копії не бути надані іншим сторонам, вони надійшли до суду із пропущенням встановлених строків, а клопотання про поновлення відповідних строків третя особа не заявляла, причин поважності несвоєчасного надання доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу не наводила.
Апеляційний суд, перевіряючи обґрунтованість висновку суду першої інстанції, дійшов передчасного висновку про доведеність заявлених витрат на правову допомогу, оскільки не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не перевірив доводів та заперечень щодо оплати третьою особою послуг адвоката на підставі договору, в якому не конкретизовано справу, строк дії якого закінчився. При цьому, послуги адвоката надавалися на підставі зовсім іншого договору, який був долучений з порушенням порядку подання відповідних доказів.
У жовтні 2020 року від Вознесенської міської ради Миколаївської області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просили розглядати справу без участі представника міської ради. Крім того, у відзиві вказано, що міська рада покладається на розсуд суду щодо вирішення справи.