ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 500/1791/19
адміністративне провадження № К/9901/5822/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Головного управління ДПС у Тернопільській області
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Баб`юк П.М.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (головуючий суддя - Довгополова О.М., судді - Гудим Л.Я., Святецький В.В.)
у справі №500/1791/19
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Тернопільській області
про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішення і вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у Тернопільській області) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішення і вимоги про сплату боргу (недоїмки).
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що контролюючим органом порушено визначений Податковим кодексом України порядок проведення перевірки. Платник наголошує на тому, що згідно з наказом відповідача від 27.03.2019 № 646 було призначено виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 проте, фактично перевірка за місцезнаходженням позивача не здійснювалася. ОСОБА_1 вважає безпідставними викладені в акті перевірки висновки про порушення ним вимог податкового законодавства. Зазначає, що підприємницьку діяльність щодо продажу земельних ділянок чи житлових будинків він не здійснює і при укладанні відповідних договорів купівлі-продажу у визначеному законом розмірі сплачував податок з доходів фізичних осіб.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі:
- визнано протиправними дії Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області) щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 згідно з наказом від 27.03.2019 №646;
- визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ДФС у Тернопільській області від 18.06.2019 №0008531302 про застосування штрафних санкцій;
- визнано протиправною і скасовано вимогу ГУ ДФС у Тернопільській області від 18.06.2019 №0008521302 про сплату боргу (недоїмки);
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Тернопільській області на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 2881,24 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з незаконності проведення контролюючим органом перевірки позивача, а також вказали, що сам по собі факт реєстрації позивача фізичною особою - підприємцем не може бути підставою для визначення усіх укладених ним правочинів такими, що укладені у межах підприємницької діяльності.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив, їх скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що платник податку, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки, має захищати свої права до проведення перевірки, шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до її проведення. Якщо ж перевірка фактично відбулася, у подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Відповідач зазначає, що ФОП ОСОБА_1 зобов`язаний був здійснювати оподаткування отриманих від систематичного продажу нерухомого майна доходів як фізична особа - підприємець за КВЕД 68.10 - купівля та продаж власного нерухомого майна, а також наголосив на тому, що платником занижено отриманий ним за 2016 рік дохід від систематичної реалізації об`єктів нерухомого майна та земельних ділянок, що відповідно призвело до заниження розміру належної до сплати суми єдиного внеску.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
16 липня 2020 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких він зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 09.10.2003 та перебуває на податковому обліку в Тернопільській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС в Тернопільській області з 14.10.2003.
У період з 26.04.2019 по 07.05.2019 з продовженням термінів перевірки з 08.05.2019 по 10.05.2019 посадовими особами ГУ ДПС у Тернопільській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011 по 31.12.2018, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт від 17.05.2019 №595/19-00-13-02/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог, зокрема:
- абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого платником занижено сплату єдиного внеску на суму 251955,00 грн, зокрема, за 2017 рік - 109725,00 грн, за 2018 року 142230,00.
На підставі Акта перевірки відповідач прийняв рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.06.2019 № 0008531302, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 36168,00 грн.
Також контролюючий орган сформував податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 № 0008521302, згідно з якою станом на 18.06.2019 року заборгованість ФОП ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 251955,00 грн.
Вважаючи дії відповідача з проведення перевірки незаконними, а рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 18.06.2019 № 0008531302 та податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №0008521302 протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений пунктом 78.1 статті 78 ПК України.
Підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів.
Згідно з пунктом 81.2 статті 81 ПК України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.03.2019 ГУ ДФС у Тернопільській області прийнято наказ №646 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача тривалістю 5 робочих днів, з 28 березня 2019 року.
Наказом №885 від 26.04.2019 внесено зміни до наказу №646 від 27.03.2019 щодо терміну проведення перевірки, зокрема, зазначено, що перевірки проводиться з 26.04.2019, тривалість перевірки - 5 робочих днів.
У подальшому, згідно з наказом від № 920 від 07.05.2019 продовжено термін проведення перевірки з 08.05.2019 на 2 робочих дні.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 26 квітня 2019 року посадові особи контролюючого органу жодних заходів щодо проведення документальної виїзної перевірки платника, зокрема, вихід за адресою місця провадження ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності не здійснювали про що платником було складено відповідні акти від 26.40.2019, від 02.05.2019, від 03.05.2019, від 06.05.2019, від 07.05.2019, від 08.05.2019 та від 10.05.2019.
Крім того, представник відповідача підтвердив, що документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 фактично проводилася у приміщенні контролюючого органу. При цьому, в акті перевірки місцем проведення перевірки зазначено: АДРЕСА_1 .
Отже, фактично посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що викладені вище обставини, зокрема, невихід посадових осіб відповідача за адресою місцезнаходження ФОП ОСОБА_1, позбавила останнього можливості скористатися передбаченим статтею 81 ПК України правом недопуску уповноважених осіб контролюючого органу до перевірки.
За таких обставин, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлена протиправність дій контролюючого органу з проведення перевірки.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення контролюючого органу прийняті за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатися правомірними та підлягають скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 810/1438/17.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,