ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 820/11117/15
адміністративне провадження № К/9901/28427/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гончарової І.А.,
суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Офісу великих платників ДФС
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року (Мельников Р.В.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року (головуючий суддя - Бондар В.О., судді - Зеленський В.В., Калитка О.М.)
у справі №820/11117/15
за позовом Приватного акціонерного товариства "Філіп Морісс Україна"
до Офісу великих платників ДФС
про скасування податкових повідомлень - рішень,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2015 року Приватне акціонерне товариство "Філіп Морісс Україна" (далі - позивач, платник, Товариство, ПАТ "Філіп Морісс Україна") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові (далі - відповідач, контролюючий орган, СДПІ), правонаступником якого є Офіс великих платників ДФС, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ № 0000352202 та № 0000362202 від 05.11.2015.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами господарських відносин із ТОВ "Моментум", ТОВ "Мейджик-Евентс", ТОВ "БТЛ-ПРО", ТОВ "Нікіта Мобайл Україна" та ТОВ "Нікасервіс" у періоді, що перевірявся, та безпідставність викладених в акті перевірки висновків контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2016 року, адміністративний позов задоволено:
- скасовано податкові повідомлення - рішення відповідача від 05.11.2015 № 0000352202 та № 0000362202;
- стягнуто на користь Товариства сплачену суму судового збору у розмірі 122319,67 грн за рахунок бюджетних асигнувань СДПІ.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність формування Товариством податкового кредиту та витрат за результатами господарських відносин із вказаними вище контрагентами, натомість відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.
Не погодившись із зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що у контрагентів відсутні необхідні основні засоби та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності. Наголошує на тому, що зі змісту наданих платником первинних документів неможливо встановити факт надання саме ТОВ "Моментум", ТОВ "Мейджик-евентс" та ТОВ "БТЛ-Про" позивачу послуг з проведення різноманітних заходів. Відповідач звертає увагу на те, що згідно з наданими власниками приміщень (в яких, за доводами позивача, ТОВ "Моментум" та ТОВ "Мейджик-евентс" організовували для Товариства відповідні заходи) відповідей факт проведення у цих приміщеннях заходів для позивача не підтверджується. Скаржник зазначає, що у наданих платником на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій із ТОВ "БТЛ-ПРО" первинних документах не конкретизовано місця проведення заходів, та вказує про ненадання Товариством доказів на підтвердження фактичного транспортування придбаного позивачем у ТОВ "Нікасервіс" товару.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
17 березня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в якому Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Підпунктом 4 пункту першого Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
19 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено Акт № 106/28-09-42-01-03/00383231 від 27.04.2015 (далі - Акт перевірки).
Як вбачається з Акта перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення Товариством вимог, зокрема:
- підпункту 135.4.1 пункту 135.4 статті 135, підпунктів 138.10.2, 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.13 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.2 пункту 140.1 статті 140, підпункту 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 33996926,00 грн;
- пунктів 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результат чого платником занижено податок на додану вартість на загальну суму 18391702,00 грн.
На підставі Акта перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення- рішення від 18.05.2015:
- № 0000044201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 46086645,50 грн;
- № 0000054201, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 12064311,50 грн.
Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, Товариство подало до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) скаргу, за результатами розгляду якої рішенням ДФС України від 15.10.2015 № 21760/6/99-99-10-01-04-25 скаргу позивача задоволено частково, податкові повідомлення-рішення контролюючого органу від 18.05.2015 № 0000044201 та № 0000054201 частково скасовано та зменшено суми визначених ними грошових зобов`язань.
У подальшому, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 05.11.2015:
- № 0000352202, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 4297506,00 грн, зокрема, за основним платежем - 2865004,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1432502,00 грн;
- № 0000362202, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3857137,50 грн, зокрема, за основним платежем - 2571425,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1285712,50 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Моментум", ТОВ "Мейджик-Евентс", ТОВ "БТЛ-ПРО", ТОВ "Нікіта Мобайл Україна", ТОВ "Нікасервіс" у періоді, що перевірявся.
Вважаючи податкові повідомлення - рішення від 05.11.2015 № 0000352202 та № 0000362202 протиправними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 159 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (у редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають, виходячи з наступного.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:
- доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;
- інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Підпунктом 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов`язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198 ПК України).
Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податків на формування податкового кредиту/витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.
Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту/витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.
Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення преференцій з боку держави.
Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту/витрат.
Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податків необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податків в документах обліку.
При цьому Суд зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.
Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції, змісту робіт (послуг), що замовляються, доцільність залучення контрагента та можливість ним виконати замовлені роботи (послуги).
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до частини другої статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (Замовник) та ТОВ "Моментум" (Виконавець) укладено договір № PMU/11-192 від 02.11.2011, за умовами якого Замовник замовляє та оплачує, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги та виконувати роботи з організації спеціальних виставкових заходів Замовника під час проведення розважальних програм, що можуть час від часу організовуватися Виконавцем.
15 травня 2012 року та 21 серпня 2012 року між позивачем (Замовник) та ТОВ "Моментум" (Виконавець) укладено додаткові угоди № 4 та № 5 до договору № PMU/11-192 від 02.11.2011, якими, зокрема, визначені період та місця проведення заходів, а саме: м. Одеса, клуб "Ибица" - 18 травня 2012 року; м. Київ, клуб "Данте Парк" - 26 травня 2012 року; . м. Київ, клуб "Данте Парк" - 08 вересня 2012 року; м. Одеса, клуб "Ибица" - 15 вересня 2012 року.
Також між позивачем (Замовник) та "Моментум" (Виконавець) укладено договір № 36/PMI/47734 від 25.10.2012, за умовами якого Замовник замовляє та оплачує, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги та виконувати роботи з організації комплексу інформаційних та інших заходів Замовника з метою забезпечення прав повнолітніх споживачів тютюнових виробів, що виготовляються та імпортуються Замовником, на отримання інформації про таку продукцію.
03 травня 2012 року та 26 червня 2013 року між позивачем (Замовник) та ТОВ "Моментум" (Виконавець) укладено додаткові угоди № 2/1 та № 8 до договору № 36/PMI/47734 від 25.10.2012, якими, зокрема, визначені період та місця проведення заходів, а саме: м. Одеса, клуб "Ибица" - 17 травня 2013 року; м. Одеса, клуб "Ибица" - 05 липня 2013 року, м. Київ, острів Труханів з 27 червня 2013 року по 30 червня 2013 року щоденно.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначених договорів позивач надав копії: актів здачі-прийняття робіт, переліків наданих робіт/послуг, податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень.
Також, 28 березня 2011 року між позивачем (Замовник) та ТОВ ТОВ "Мейджик-Евентс" (Виконавець) укладено договір № PMU/11-031 від 28.03.2011, за умовами якого Замовник замовляє і оплачує, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги та виконувати роботи з організації спеціальних виставкових заходів Замовника з ціллю просування товару на ринок.
Сторонами укладено ряд додаткових угод до зазначеного договору, в яких визначені, зокрема, період та місця проведення заходів.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії актів прийому - передачі наданих послуг, податкових накладних, рахунків - фактур, платіжних доручень.
28 листопада 2011 року між позивачем (Замовник) та ТОВ "БТЛ-ПРО" (Виконавець) укладено договір № PMU/11-180 від 28.11.2011, за умовами якого Замовник замовляє та оплачує, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги та виконувати роботи з організації спеціальних виставкових заходів Замовника під час проведення розважальних програм, які час від часу будуть організовуватися Виконавцем. Додатковою угодою до цього договору визначено дати, місця проведення заходів, а також перелік (опис) і ціну послуг.
Між позивачем (Замовник) та ТОВ "БТЛ-ПРО" (Виконавець) укладено договір про надання послуг б/н від 25.10.2012, за умовами якого Замовник замовляє та оплачує, а Виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги та виконувати роботи з організації комплексу інформаційних та інших заходів Замовника з метою забезпечення прав повнолітніх споживачів тютюнових виробів, що виготовляються чи імпортуються Замовником на отримання інформації про цю продукцію.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії: актів здачі - прийняття робіт, видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень.
Між позивачем (Замовник) та ТОВ "НікаСервіс" (Виконавець) укладено договір від 01.04.2013 №52579, за умовами якого Виконавець надає Замовнику комерційні послуги (по ремонту приміщення, виготовленню та встановленню жалюзі) на підставі замовлення, отриманого від Замовника.
01 жовтня 2010 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "НікаСервіс" (Продавець) укладено договір поставки №PMU/10-105, за умовами якого Продавець зобов`язується поставляти Покупцю товар, а Покупець - приймати товар та оплатити його вартість.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначених договорів позивач надав копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових накладних, податкових накладних, рахунків - фактур, платіжних доручень.
Крім того, між ПАТ "Філіп Морріс Україна" (Організатор) та ТОВ "Нікіта Мобайл Україна" (Провайдер) укладено договір № PMU/11-027 від 30.03.2011 про надання технічних послуг, за умовами якого Організатор поручає, а Провайдер бере на себе зобов`язання надати технічні послуги з супроводу програми Організатора, описання та вартість яких сторони погоджують в додатках до цього договору, а Організатор приймає на себе зобов`язання прийняти та оплатити належним чином надані послуги у повному обсязі в порядку та в строки, встановлені цим договором і додатками до нього. 29.04.2011 та 01.09.2011 сторонами укладено додаткові угоди до договору № PMU/11-027 від 30.03.2011.
На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії актів надання послуг, податкових накладних, рахунків на оплату по замовленню, платіжних доручень.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані платником первинні документи підтверджують правомірність формування Товариством даних податкового обліку за результатами господарських операцій із вказаними вище контрагентами.
Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки під час розгляду справи суди не дослідили можливість виконання контрагентами своїх зобов`язань за укладеними з позивачем договорами. Не з`ясували, чи наявні у контрагентів необхідні основні засоби та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, чи залучалися до виконання обумовлених договорами робіт (послуг), зокрема, з організації різноманітних заходів треті особи, та чи проводився з ними розрахунок. Суди не встановили, яким чином здійснювалося транспортування придбаного платником у ТОВ "НікаСервіс" товару. Не дослідили належним чином зміст наданих платником первинних документів, не перевірили їх на відповідність вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Також суди залишили поза увагою, що у наданих платником на підтвердження фактичного здійснення між сторонами розрахунку за спірними договорами платіжних дорученнях відсутні відмітки банківських установ.
Отже, колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків, не забезпечили повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжили визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.
Частиною першою статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини четвертої статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, запропонувати сторонам надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень тощо.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,