РІШЕННЯ
Іменем України
06 вересня 2021 року
Київ
справа №160/2743/21
адміністративне провадження № П/9901/196/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Берназюка Я.О., суддів: Бучик А.Ю., Желєзного І.В., Рибачука А.І., Стеценка С.Г.,
при секретарі судового засідання Лупу Ю.Д.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 160/2743/21
за позовом ОСОБА_1
до Верховної Ради України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Верховної Ради України (далі також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18 серпня 2021 року, просить:
визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України під час перевірки та розгляду звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року, яка полягає у наступному:
- невиконанні законного зобов`язання згідно зі статтею 19 Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу. Результатом такої протиправної бездіяльності стало протиправне обмеження законних прав ОСОБА_1 згідно зі статтею 18 Закону № 393/96-ВР - бути присутнім під час розгляду його скарги та особисто викладати аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
- непроведені об`єктивної та всебічної перевірки звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року, зареєстрованого 25 січня 2021 року за №1254М-3-01.2021/17999, що суперечить вимогам статті 19 Закону № 393/96-ВР законного зобов`язання проводити перевірку звернення об`єктивно та всебічно;
зобов`язати Верховну Раду України провести об`єктивну та всебічну перевірку звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року, зареєстрованого 25 січня 2021 року за №1254М-3-01.2021/17999. Здійснити реалізацію заявлених ОСОБА_1 законних прав, гарантованих статтею 18 Закону № 393/96-ВР, а саме: права особисто викладати аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги, та права бути присутнім при розгляді скарги, зокрема шляхом запрошення ОСОБА_1 на засідання відповідного органу, що розглядатиме його скаргу від 20 січня 2021 року, зареєстровану 25 січня 2021 року за №1254М-3-01.2021/17999 або в інший спосіб, який забезпечить реалізацію заявлених ОСОБА_1 законних прав.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглядати звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Вказана норма кореспондується із положеннями статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
Позивач вказує на те, що згідно зі статтями 18, 19 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Обов`язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг, зокрема, на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Також зазначає, що 20 січня 2021 року позивач скерував звернення (скаргу) до Голови Верховної Ради України з приводу протиправних дій, протиправної бездіяльності та рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та представників Уповноваженого. У вказаному зверненні позивач просив реалізувати його права згідно зі статтею 18 Закону України "Про звернення громадян", а саме: громадянин під час розгляду заяви скарги має право особисто викладати аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої заяви чи скарги; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Проте, відповідач, на думку ОСОБА_1, умисно обмежив його участь в розгляді звернення від 20 січня 2021 року з метою необ`єктивної її перевірки та розгляду, чим позбавив його зазначених вище прав.
Також позивач зазначає, що відповідач не провів належним чином перевірку та не здійснив розгляд жодного питання, яке було зазначене у його скарзі від 20 січня 2021 року, а у відповідь надав довідку формального змісту.
На думку позивача, у відповіді від 4 лютого 2021 року №04-25/17-32537 немає результатів перевірки та розгляду, тому відповідь є необґрунтованою.
Крім того, позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №826/11164/16, які полягають у тому, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника, а орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв`язку.
Однак, позивач вважає, що відповідь Верховної Ради України про те, що останній не є органом, до якого оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, нічим не обґрунтована з огляду на положення статті 22 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" від 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР (далі - Закон № 116/95-ВР).
27 серпня 2021 року до суду надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він просить під час розгляду справи врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17, від 22 квітня 2020 року у справі №826/13116/16 та від 2 липня 2020 року у справі №361/4237/17.
В судовому засіданні 6 вересня позивачем подані письмові пояснення, які були долучені судом до матеріалів справи. У вказаних поясненнях позивач просив суд звернути увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 19 Закон № 393/96-ВР, викладені у постанові від 31 січня 2019 року у справі №826/12287/16 та у постанові від 19 серпня 2021 року у справі №464/7343/17 стосовно меж здійснення органами публічної влади свої повноважень.
Заперечення відповідача
10 червня 2021 року до суду надійшов відзив Верховної Ради України на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю. Свою позицію відповідач обґрунтовує наступним.
На звернення ОСОБА_1 . Комітетом з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим, міста Севастополя, національних меншим і міжнаціональних відносин Верховної Ради України підготовлено та направлено на адресу позивача лист від 4 лютого 2021 року за №04-25/17-32537.
Порушені позивачем питання у позовній заяві та зверненнях до Голови Верховної Ради України здебільшого стосуються скарг на рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників.
Відповідач зазначає, що порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Голова Верховної Ради України відповідно до повноважень, наданих статтею 88 Конституцією України та статтею 78 Регламенту Верховної Ради України, здійснює покладені на нього розпорядчі функції, організовує роботу Апарату Верховної Ради України, Верховної Ради України і координує діяльність її органів.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №116/95-ВР комітет Верховної Ради України - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій. Комітет відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй. Діяльність комітетів координує Голова Верховної Ради України згідно з Конституцією України та в порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.
Відповідно до статті 2 Закону №116/95-ВР організація, повноваження та порядок діяльності комітетів Верховної Ради України визначаються Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про статус народного депутата України", іншими законами України, Регламентом Верховної Ради України та постановами Верховної Ради України.
Порядок призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначено статтею 208 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" від 10 лютого 2010 року №1861-VI.
Гарантією незалежності Уповноваженого Верховної Ради України є визначений статтею 9 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР (далі - Закон №776/97-ВР) порядок припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у разі порушення присяги, порушення вимог щодо несумісності діяльності, припинення громадянства України, а також у разі неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов`язки через незадовільний стан здоров`я чи втрату працездатності.
Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України.
Верховна Рада України за наявності зазначених у цій статті підстав розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.
Правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини визначено статтею 4 Закону №776/97-ВР, відповідно до якої Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами.
Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Відповідно до статті 20 Закону №776/97-ВР втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб у діяльність Уповноваженого забороняється.
Уповноважений не зобов`язаний давати пояснення по суті справ, які закінчені або перебувають у його провадженні.
Також відповідач звертає увагу на те, що високий конституційний статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплено в статтях 55, 85, 101, 150 Конституції України. Він характеризується, поряд з іншим, особливістю незалежності Уповноваженого від будь-яких органів державної влади або місцевого самоврядування, їх посадових осіб
Відповідач наголошує на тому, що у випадку незгоди з рішеннями, діями чи бездіяльністю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, його представників та інших органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб їх дії можуть бути оскаржені в судовому порядку, про що ОСОБА_1 письмово було повідомлено листом від 4 лютого 2021 року за №04-25/17-32537.
На думку відповідача, аналіз позовної заяви ОСОБА_1 свідчить про відсутність будь-яких аргументів щодо наявності факту протиправної бездіяльності Верховної Ради України та порушення прав позивача при розгляді його звернення від 20 січня 2021 року №1254М-3-01.2021/17999.
12 серпня 2021 року до суду надійшли доповнення відповідача до відзиву, в яких зазначається, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. При цьому не поширюють свою дію ці конституційні положення на ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
Також відповідач зазначає, що відповідно до статті 22 Закону № 393/96-ВР керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян зобов`язані проводити особистий прийом громадян. Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об`єднаннях громадян визначається їх керівниками.
Особистий прийом громадян у Верховній Раді України здійснюється відповідно до Порядку організації та проведення особистого прийому громадян у Верховній Раді України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 17 квітня 2015 року №573.
При цьому відповідач звертає увагу, що з метою попередження виникнення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, серед народних депутатів, працівників Апарату Верховної Ради України, керуючись статтею 88 Конституції України, пунктами 7 і 8 статті 78 Регламенту Верховної Ради України, зважаючи на період карантину, визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", Головою Верховної Ради України було прийнято Розпорядження №151 від 12 березня 2020 року "Про додаткові заходи із попередження виникнення гострої респіраторної хвороби", яким передбачено тимчасово обмежити доступ до адміністративних будинків, споруд і службових приміщень Верховної Ради України усіх осіб, крім народних депутатів України, працівників Апарату Верховної Ради України, помічників-консультантів народних депутатів України, які працюють за строковим договором на постійній основі.
ІІІ. КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
24 лютого 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2021 року відкрито провадження у справі №160/2743/21, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року задоволено клопотання представника Верховної Ради України про передачу адміністративної справи № 160/2743/21 за підсудністю до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2021 року для розгляду адміністративної справи №160/2743/21 визначено такий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О. (головуючий), суддя Бучик А.Ю., суддя Желєзний І.В., суддя Рибачук А.І., суддя Стеценко С.Г.
28 травня 2021 року Верховний Суд ухвалою прийняв до провадження адміністративну справу № 160/2743/21 та призначив її до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження на 14 червня 2021 року на 17:00 год.
14 червня 2021 року судове засідання не відбулося у зв`язку із відсутністю повного складу суду. Судове засідання призначено на 12 липня 2021 року на 16:00 год.
12 липня 2021 року в судовому засіданні оголошено перерву до 6 вересня 2021 року до 14:00 год.
З доповненням до відзиву, яке надійшло до суду 12 серпня 2021 року, представником відповідача подано клопотання про розгляд справи без його участі.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Перевіривши матеріали справи, взявши до уваги пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Верховний Суд встановив наступне.
25 січня 2021 року на ім`я Голови Верховної Ради України надійшла скарга ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року на протиправні дії, протиправну бездіяльність та рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та представників Уповноваженого. Вказана скарга зареєстрована в Апараті Верховної Ради України за №1254М-3-01.2021/17999 та передана для розгляду до Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим, міста Севастополя, національних меншим і міжнаціональних відносин Верховної Ради України.
Зі змісту вказаної скарги вбачається, що, на думку позивача, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини порушує вимоги Конституції та законів України.
На підставі вказаної скарги, ОСОБА_1 просив: всебічно та об`єктивно провести перевірку по суті звернення (пункт 1); у випадку скерування його звернення до іншого органу для розгляду, надіслати йому повідомлення на електронну пошту (пункт 2); на підставі статті 18 Закону №393/96-ВР просив надати можливість особисто викладати аргументи особі, яка буде розглядати скаргу та розглядати скаргу за його присутності, про що повідомити його завчасно на електронну адресу (пункти 3, 5, 7); просив поновити його права, а також вказати, які його права є поновленими (пункт 4); дослідити факти порушення Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини присяги (6); повідомити його в письмовому вигляді про результати розгляду звернення та про прийняті рішення, а відповідь надіслати на електронну адресу (8).
Листом від 4 лютого 2021 року №04-25/17-32537 Комітет з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим, міста Севастополя, національних меншим і міжнаціональних відносин Верховної Ради України (далі - Комітет ) повідомив ОСОБА_1, що листами Комітету від 16 січня 2020 року №04-25/17-80(10914), від 14 квітня 2020 року №04-25/17-445(67968) та від 27 травня 2020 року №04-25/17-492(73592) йому надавалися відповіді та роз`яснення щодо порядку оскарження дій чи бездіяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Також зазначено, що Комітет не є органом, до якого оскаржуються рішення, дії, чи бездіяльність Уповноваженого. Крім того, позивачу надано роз`яснення щодо статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та порядку його звільнення з посади.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Таким чином, предметом спору у цій справі є дії відповідача щодо розгляду скарги позивача від 20 січня 2021 року №1254М-3-01.2021/17999 на рішення, дії, та бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників.
V. ОЦІНКА СУДУ
Суд, вивчивши доводи позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх належними та допустимими доказами, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 40 Конституції України кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом №393/96-ВР.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Відповідно до частини першої, четвертої статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
Згідно зі статтею 4 Закону №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які - небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Порядок розгляду скарг встановлений статтею 16 Закону №393/96-ВР.
Так, частиною першою вказаної статті передбачено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
З аналізу зазначених вище норм убачається, що громадяни України мають право звернутися, зокрема, до органів державної влади зі скаргами з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб. Такі скарги у порядку підлеглості адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях (скаргах) питань, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.
Згідно з частиною першої статті 18 Закону №393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Під час розгляду справи судом встановлено та не заперечується сторонами, що 20 січня 2021 року позивач звернувся до відповідача зі скаргою на протиправні дії, протиправну бездіяльність та рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та представників Уповноваженого. У цій скарзі позивач просив, зокрема, забезпечити йому право особисто викласти аргументи особі, що перевіряла його скаргу (пункт 5 сторінка 7). При цьому, позивач також просив бути присутнім при розгляді його скарги (пункт 3 сторінка 7).
З аналізу вказаних норм вбачається, що право громадянина особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, забезпечується обов`язком на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу.
Зазначені висновки суду узгоджуються із висновками Верховного Суду щодо застосування статей 18, 19 Закону №393/96-ВР, викладених у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №761/22657/14-а, від 24 січня 2019 року у справі №826/8888/16, від 31 січня 2019 року у справі №826/12287/16, від 22 квітня 2020 року у справі №826/13116/16 та від 2 липня 2020 року у справі №361/4237/17.
Також колегія суддів зазначає, що на вказані висновки Верховного Суду обґрунтовано посилався позивач у позовній заяві та письмових поясненнях від 12 липня 2021 року, поданих до суду.
Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідачем не виконано покладеного на нього обов`язку щодо запрошення позивача на розгляд та вирішення скарги останнього від 20 січня 2021 року в його присутності, чим порушено права позивача, передбачені статтею 18 Закону №393/96-ВР, зокрема, особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами правомірність відмови позивачу у реалізації його права бути присутнім під час розгляду його звернення від 20 січня 2020 року.
Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на прийняття Головою Верховної Ради України Розпорядження №151 від 12 березня 2020 року "Про додаткові заходи із попередження виникнення гострої респіраторної хвороби", оскільки з пункту 1 вказаного Розпорядження вбачається, що обмеження допуску до адміністративних будинків, споруд і службових приміщень Верховної Ради України запроваджувалися лише до 3 квітня 2020 року.
Таким чином, на момент подання позивачем скарги від 20 січня 2021 року та її розгляду 4 лютого 2021 року у Верховній Раді України не існувало жодних обмежень щодо відвідування її приміщень громадянами, які виявили бажання особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, вказане свідчить про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала в невиконанні зобов`язання згідно зі статтею 19 Закону №393/96-ВР - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу. Результатом чого стало протиправне обмеження законних прав позивача, передбачених статтею 18 Закону №393/96-ВР, бути присутнім під час розгляду його скарги та особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви.
Крім того, у листі відповідача від 4 лютого 2021 року №04-25/17-32537 не міститься жодного обґрунтування щодо відмови позивачу бути присутнім при розгляді його скарги. В той же час, відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України суб`єкти владних повноважень повинні приймати рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
З приводу зазначених обставин, слушним є доводи позивача, викладені ним у письмових поясненнях від 6 вересня 2021 року щодо необхідності врахування під час розгляду вказаної справи висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 серпня 2021 року у справі №464/7343/17, про те, що правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Також, колегія суддів вважає слушним посилання позивача на положення статті 22 Закону № 116/95-ВР для спростування твердження представника відповідача про те, що Комітет не має права розглядати скарги на рішення, дії чи бездіяльність Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, оскільки вказаною нормою чітко передбачено, що звернення, що надходять до комітетів, розглядаються головою комітету або за його дорученням першим заступником, заступником, головами підкомітетів чи іншими членами комітету в порядку та терміни, визначені законом.
Вказані положення статті 22 Закону № 116/95-ВР свідчать, що голови Комітетів Верховної Ради України, їх заступники, голови підкомітетів чи інші члени комітету розглядають скарги в порядку та терміни, визначені законом, зокрема, Законом №393/96-ВР.
Водночас, зважаючи на зміст позовних вимог, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, за умови наявності підстав для задоволення позову, суд може вийти за межі позовних вимог для повного захисту порушених прав та інтересів позивача.
Зазначені висновки суду відповідають позицію Верховного Суду висловленій у постановах від 22 березня 2019 року у справі №815/6832/15 та від 15 червня 2021 року у справі № 200/12944/19-а.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Верховної Ради України стосовно перевірки та розгляду звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року №1254М-3-01.2021/17999 та зобов`язання Верховної Ради України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року №1254М-3-01.2021/17999 відповідно до вимог Конституції України та Закону України "Про звернення громадян" з урахуванням висновків цього рішення.
Водночас, з приводу вимог позовної заяви в частині необґрунтованості відповіді Верховної Ради України від 4 лютого 2021 року №04-25/17-32537 на звернення позивача від 20 січня 2021 року №1254М-3-01.2021/17999 та необхідності застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №826/11164/16, які полягають у тому, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника, а орган уважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв`язку, то колегія суддів зазначає наступне.
Надання на даному етапі оцінки судом змісту відповіді Верховної Ради України, викладеної у листі від 4 лютого 2021 року №04-25/17-32537, враховуючи визначення такого способу захисту порушеного права позивач як зобов`язання відповідача повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року, може негативно вплинути на реалізацію суб`єктивного права позивача, передбаченого статтею 18 Закону №393/96-ВР, а саме, особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльність Верховної Ради України під час перевірки та розгляду звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року, яка полягає у непроведені об`єктивної та всебічної перевірки звернення ОСОБА_1 від 20 січня 2021 року, слід відмовити.
З приводу доводів позовної заяви щодо необхідності врахування Верховним Судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17, то Суд звертає увагу на те, що спір у вказаній справі виник між громадянином та Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області стосовно надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. У вказаній справі Верховний Суду не зробив жодних висновків щодо застосування статей 18, 19 Закону №393/96-ВР. При цьому відповідач ні у відповіді від 4 лютого 2021 року №04-25/17-32537 на звернення позивача від 20 січня 2021 року №1254М-3-01.2021/17999, ані у відзиві на позовну заяву чи доповненні до відзиву на позовну заяву не стверджував, що його повноваження щодо розгляду звернень подібних тим, які були подані позивачем, є дискреційними. Таким чином, суд не вбачає підстав для врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 грудня 2019 року у справі №823/59/17, під час розгляду справи №160/2743/21.
Колегія суддів погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву на позовну заяву, стосовно особливого конституційно-правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, водночас зазначене не позбавляє Верховну Раду України, її органи та посадових осіб обов`язку запрошувати громадян на їх прохання на засідання відповідного органу, що розглядає подану ними скаргу на рішення, дії чи бездіяльність певного органу відповідно до Закону №393/96-ВР.
Інші доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву на позовну заяву, не спростовують висновків суду щодо протиправної бездіяльності відповідача в частині забезпечення права ОСОБА_1 особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.