ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2021 року
м. Київ
справа №2610/14681/2012
адміністративне провадження № К/9901/27257/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Беспалова О.О., Ключковича В.Ю., Парінова А.Б. від 22 вересня 2020 року
у справі №2610/14681/2012
за позовом прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах ОСОБА_2
до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Шевченківської районної у місті Києві ради,
треті особи: ліквідаційна комісія Шевченківської районної у місті Києві ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прометей-Сяйво", Товариство з обмеженою відповідальністю "Трігліф", об`єднання співвласників багатоповерхового будинку "Пушкінська 31-А"
про визнання нечинним і скасування рішення та наказу суб`єкта владних повноважень,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У червні 2012 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва, Шевченківської районної у м. Києві ради, в якому просив визнати незаконним та скасувати:
наказ від 24 жовтня 2007 року № 1348-В Головного управління комунальної власності міста Києва Виконавчого органу КМР (Київської міської державної адміністрації), в частині передачі нежилих приміщень з №1 по №13 (групи приміщень № 47) загальною площею 225,6 кв. м, які розташовані в АДРЕСА_1 на праві комунальної власності;
рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 21 червня 2007 року № 251 "Про приватизацію об`єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва", із змінами внесеними пунктом 2.7.1 рішення Шевченківської районної у м. Києві ради від 30 серпня 2007 року № 274 "Про внесення змін до деяких рішень Шевченківської районної у м. Києві ради з питань приватизації об`єктів комунальної власності", в частині включення до переліку об`єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 площею 225,6 кв. м на користь ТОВ "Прометей - Сяйво".
2. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року позов задоволено.
3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року задоволено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трігліф", постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 квітня 2014 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року, постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року залишено в силі.
5. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) подано до суду апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року та прийняти нову якою провадження у справі закрити.
6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року у справі №2610/14681/2012 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
7. Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить таку скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
8. Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
9. Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року про закриття апеляційного провадження є незаконною, постановлена із порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, оскільки рішення суду першої інстанції порушують права і інтереси скаржника, а саме щодо забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 06 вересня 2007 року №2007-46-ф. 21 липня 2009 року для забезпечення виконання вищезазначеного кредитного договору між ТОВ "Трігліф" та ЗАТ "Донгорбанк" укладено договір іпотеки № 28/44/46-2007-Ф, предметом якого були нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 47) загальною площею 225,6 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Незважаючи на те, що вказані приміщення забезпечували виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 06 вересня 2007 року №2007-46-ф, він не був повідомлений та не був залучений у якості третьої особи у цій справі. Крім того, питання про порушення прав скаржника було досліджено судом апеляційної інстанції під час відкриття апеляційного провадження.
IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
12. Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
13. Частиною 1 статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
14. Виходячи з положень зазначеної норми процесуального права, необхідною умовою, за наявності якої особа, яка не брала участі у справи, набуває права на апеляційне оскарження рішення суду, є вирішення судом першої інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
15. Проте, на відміну від частини 1 статті 5 КАС України, яка пов`язує право особи на звернення до адміністративного суду, у тому числі, із суб`єктивним критерієм, правила частини 1 статті 293 КАС України забезпечують дотримання принципу юридичної визначеності та сталості судового рішення, гарантуючи особі право на апеляційне оскарження виключно у випадку, якщо така особа була учасником справи або суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
16. Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки такої особи.
17. У судовій практиці сформовано загальні принципи та підходи щодо прийнятності та обґрунтованості апеляційних та касаційних скарг осіб, які вважають, що рішення суду прийнято про їх права, обов`язки чи інтереси.
18. За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 17 травня 2018 року у справі № 904/5618/17 та від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи. Тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
19. Отже, для вирішення питання про порушення прав чи інтересів особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи виникли у зв`язку з прийняттям судового рішення у цієї особи нові права чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.
20. Суд звертає увагу, що перевірка права особи на звернення до суду з апеляційною скаргою передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується (розгляду по суті). Встановлення обставин, що свідчать про відсутність підстав для апеляційного оскарження, а отже і права на звернення до суду з апеляційною скаргою, є перешкодою для розгляду скарги по суті. Законність судового рішення може бути перевірено за скаргою належної особи.
21. Такий підхід повністю узгоджується з принципом верховенства права та такою його складовою як правова визначеність. Безпідставний перегляд призводить до порушення принципу правової визначеності (res judicata).
22. Застосування принципу юридичної визначеності докладно розроблено у практиці Європейського суду з прав людини. Міркування ЄСПЛ щодо принципу юридичної визначеності сформульовані у багатьох справах, але ґрунтуються на однакових підходах. Для прикладу, у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19 лютого 2009 року), цей Суд зазначив:
" 34. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata … тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), N 52854/39, п.52, ECHR 2003-IX)".
23. Отже, ЄСПЛ допускає відхід від принципу юридичної визначеності як виняток, якщо для цього є певні обставини. Переліку цих обставин у практиці ЄСПЛ не сформовано - це питання національного законодавства. Кожна держава самостійно визначає які саме обставини можуть бути підставою для перегляду судового рішення. Проте ЄСПЛ дає їх якісну характеристику.
24. У справі "Христов проти України", рішення в якій перекладено на українську мову офіційно - Міністерством юстиції України, з посиланням на п. 52 рішення у справі "Рябих проти Росії" ці обставини зазначені як "вагомі й непереборні". Обставини, за яких допускається перегляд судового рішення, у практиці ЄСПЛ не мають чітко окреслених меж, однак повинні бути істотними та переконливими.
25. У касаційній скарзі заявник зазначає, що 06 вересня 2007 року між ним та ПАТ "Донгорбанк" укладено кредитний договір №2007-46-ф. 21 липня 2009 року для забезпечення виконання вказаного кредитного договору ОСОБА_1 між ТОВ "Трігліф" та ЗАТ "Донгорбанк" укладено договір іпотеки № 28/44/46-2007-Ф, предметом якого були нежилі приміщення з № 1 по № 13 (групи приміщень № 47) загальною площею 225,6 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
26. Отже, на думку заявника, постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року прямо впливає на його права, оскільки приміщення по АДРЕСА_1 площею 225,6 кв. м забезпечували виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 06 вересня 2007 року №2007-46-ф, про що було відомо учасникам справи, проте він не був повідомлений та не був залучений у справу у якості третьої особи у цій справі.
27. Колегія суддів звертає увагу, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалось.
28. Кім того, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року не змінила стан будь-яких прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків скаржника.
29. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
30. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо закриття апеляційного провадження.
31. Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
32. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
33. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
34. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
35. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
36. Суд у цій справі також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
37. Згідно статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
38. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не встановила порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а тому ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року слід залишити без змін.
Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд