ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 911/1152/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокуратури - Савицька О. В.,
позивачів - не з`явилися,
відповідачів - Романишен Р. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 (судді: Куксов В. В. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Іоннікова І. А.) у справі
за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства "Димерське лісове господарство"
до Вишгородської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк"
про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору та витребування майна з незаконного володіння,
В С Т А Н О В И В:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2020 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) та Державного підприємства "Димерське лісове господарство" (далі - ДП "Димерське лісове господарство") до Вишгородської районної державної адміністрації (далі - Вишгородська РДА), Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектехнотрейд" (далі - ТОВ "Проектехнотрейд") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд Лендмарк" (далі - ТОВ "Тренд Лендмарк") про визнання незаконним і скасування розпорядження Вишгородської РДА від 15.01.2008 № 20 "Про надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Тренд Лендмарк" під існуючу базу відпочинку на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області" (далі - розпорядження від 15.01.2008); визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 24.01.2008 між Вишгородською РДА і ТОВ "Тренд Лендмарк", зареєстрованого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області в реєстрі за № 361 (далі - договір оренди землі від 24.01.2008), і скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки; витребування на користь держави в особі ДП "Димерське лісове господарство" з незаконного володіння ТОВ "Проектехнотрейд" земельної ділянки площею 1,4991 га, кадастровий номер 3221888600:02:147:0001, вартістю 55 426,13 грн, розташованої на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка, яка передана в оренду за спірним розпорядженням і оспорюваним договором, належить до земель державної власності лісогосподарського призначення і накладається на землі лісового фонду, що перебувають у постійному користуванні ДП "Димерське лісове господарство"; така земельна ділянка вибула з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства, зокрема, без попереднього вилучення у постійного землекористувача ДП "Димерське лісове господарство", без отримання погодження органу з питань лісового господарства на зміну цільового призначення та без зміни цільового призначення земель лісового фонду.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.10.2020 (суддя Лилак Т. Д.) позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано розпорядження від 15.01.2008; визнано недійсним договір оренди договір оренди землі від 24.01.2008 і скасовано державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки; витребувано на користь держави в особі ДП "Димерське лісове господарство" з незаконного володіння ТОВ "Проектехнотрейд" земельну ділянку площею 1,4991 га, кадастровий номер 3221888600:02:147:0001, вартістю 55 426,13 грн, розташовану на території Толокунської сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.
Місцевий господарський суд визнав обґрунтованими підстави представництва прокурором інтересів держави в суді та, задовольняючи позов, виходив із того, що розпорядження від 15.01.2008 прийняте в порушення вимог законодавства, зокрема, без отримання згоди на надання в оренду чи вилучення земельної ділянки у постійного землекористувача - ДП "Димерське лісове господарство", без отримання погодження органу з питань лісового господарства на зміну цільового призначення та без зміни цільового призначення земель лісового фонду, тому вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування зазначеного розпорядження судом визнані правомірними. Водночас оскільки укладення оспорюваного договору здійснено на підставі неправомірного розпорядження, то такий договір також підлягає визнанню недійсним у судовому порядку, а державна реєстрація права оренди земельної ділянки має бути скасована. Стосовно вимоги про повернення спірної земельної ділянки, суд зазначив, що зайняття земельної ділянки лісового фонду з порушенням Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, тому суд дійшов висновку про те, що прокурор не пропустив позовну давність у наведеному випадку.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 (судді: Куксов В. В. - головуючий, Шаптала Є. Ю., Іоннікова І. А.) рішення Господарського суду Київської області від 22.10.2020 скасовано. Позов заступника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Управління та ДП "Димерське лісове господарство" залишено без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності прокурором підстав для представництва інтересів держави в суді в особі Управління та ДП "Димерське лісове господарство". Так, по-перше, суд зазначив, що прокурор не надав належних і допустимих доказів того, що Управління не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави; доказів, які би підтверджували доводи Управління про відсутність коштів на сплату судового збору для самостійного звернення з позовом у матеріалах справи немає. По-друге, звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП "Димерське лісове господарство", яке не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, прокурор порушив норми частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається. Порушення прокурором встановленої законом прямої заборони на звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з`ясування питання невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави. При цьому суд апеляційної інстанції урахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №911/551/19, від 10.04.2019 у справі № 906/853/17.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Водночас прокурор просив передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступлення від правового висновку, висловленого Верховним Судом у постанові від 15.09.2020 у справі № 911/551/19 щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині обмеження на представництво прокурором інтересів держави в особі державного підприємства та з огляду на відсутність відповідного висновку Великої Палати Верховного Суду.
Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яке здійснено без врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/238/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16, від 21.09.2020 у справі № 201/12925/17 щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді. Крім того, скаржник у касаційній скарзі також посилається на постанови Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 29.04.2020 у справі № 727/14197/18 стосовно представництва прокурором інтересів держави в суді.
3.2. Від ТОВ "Проектехнотрейд" 06.07.2021 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив визнати поважними причини пропуску встановленого судом строку на подання відзиву і прийняти його, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову у справі - без змін. Колегія суддів вважає поважними причини пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу та приймає його до розгляду.
3.3. Стосовно клопотання заступника керівника Київської обласної прокуратури, викладеного у прохальній частині касаційної скарги, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступлення від правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 15.09.2020 у справі № 911/551/19 щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині обмеження на представництва прокурором інтересів держави в суді в особі державного підприємства, та з огляду на відсутність відповідного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів його залишає без задоволення через відсутність у цьому випадку правових підстав, з якими за змістом положень статті 302 Господарського процесуального кодексу України пов`язано вчинення такої процесуальної дії, а саме необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 911/551/19, та зважаючи на наявність правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" стосовно звернення прокурором до суду з позовом позову в інтересах держави в особі державного підприємства, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, до розгляду якої зупинялося провадження у справі № 911/1152/20, в якій подано касаційну скаргу.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Згідно з ухвалою Верховного Суду від 22.06.2021 зупинено провадження у справі № 911/1152/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 911/2169/20. Після усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі, провадження у справі ухвалою Верховного Суду від 16.08.2021 було поновлено.
4.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Управління і ДП "Димерське лісове господарство" до Вишгородської РДА, ТОВ "Проектехнотрейд" і ТОВ "Тренд Лендмарк" про визнання незаконним і скасування розпорядження 15.01.2008; визнання недійсним договору оренди землі від 24.01.2008 і скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки; витребування на користь держави в особі ДП "Димерське лісове господарство" з незаконного володіння ТОВ "Проектехнотрейд" спірної земельної ділянки. Предметом касаційного оскарження є постанова апеляційного господарського суду, якою було скасовано судове рішення про задоволення цього позову та залишено без розгляду позов прокурора в інтересах держави в особі Управління та ДП "Димерське лісове господарство".
4.4. Відповідно до частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 53 зазначеного Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Пунктом 3 частини 1 статті 1311 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Згідно з абзацами 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
Надаючи висновок щодо правильного застосування наведених положень Закону України "Про прокуратуру" Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, що розглядається, констатувала, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини 2 статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини 3 статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.
Оскільки як уже зазначалося, позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі ДП "Димерське лісове господарство" та Управління, тому зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства та вважає правильними висновки апеляційного господарського суду про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП "Димерське лісове господарство", без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо можливості звернення прокурора в інтересах держави в особі державного підприємства з посиланням на позицію, викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, від якої, як уже зазначалося, відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20.
Водночас, як уже зазначалося та свідчать матеріали справи, прокурор, окрім державного підприємства, визначив позивачем у справі також Управління. Стосовно позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Управління, колегія суддів зазначає таке.
Системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Здійснення захисту неналежним чином проявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Залишаючи без розгляду позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі Управління, суд апеляційної інстанції у цій частині мотивував свої висновки посиланням на недоведеність матеріалами справи доказів, на підтвердження доводів Управління про відсутність у нього коштів на сплату судового збору. Проте при цьому суд надав належної оцінки доводам прокурора про те, що невжиття Управлінням як уповноваженим органом протягом тривалого часу заходів зі звернення до суду з відповідним позовом є свідченням бездіяльності у захисті інтересів держави у сфері земельних відносин та ведення лісового господарства, натомість наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. Зокрема, у листі, адресованому прокуратурі, Управління про наміри самостійно звернутися з відповідним позовом до суду не заявило, натомість повідомило про відсутність можливості вжиття заходів щодо повернення лісових ділянок у державну власність через відсутність фінансування на сплату судового збору. Такі дії були оцінені прокурором як бездіяльність.
За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи сільської ради про неможливість самостійно звернутися до суду з позовом через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом про повернення земельної ділянки, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що цей орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом.
Окрім того, суд апеляційної інстанції не навів аргументів і не з`ясував, чи є Управління належним позивачем у цій справі з огляду на суб`єктний склад і зміст спірних правовідносин, чи є Управління органом, уповноваженим державою розпоряджатися земельною ділянкою відповідно до норм земельного та лісового законодавства, і чи потребують законні інтереси Управління судового захисту.
Викладене свідчить, що апеляційний господарський суд залишив без належної оцінки та дослідження обставини дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо відповідного суб`єкта владних повноважень, визначеного ним як одним із позивачів при зверненні з цим позовом до суду, тому висновки суду апеляційної інстанції у наведеній частині є передчасними.
З урахуванням наведеного підтвердилася наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (зокрема, щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді).